Ухвала суду № 19787194, 24.11.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3874/11 Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.А.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2011 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Голоти Л.О., Залімського І.Г. <Довідник >

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дилер Центр" до державної податкової інспекції у м. Вінниця про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дилер Центр" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці: №№ 0000412300, 0000422300 від 25.03.2011 року № 0000722300 від 09 червня 2011 року.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду прийнята без всебічного з'ясування обставин, які необхідно встановити. Відповідач вважає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права та за недоведеними обставинами. Так, судом І інстанції не взято до уваги, що особливості здіснення комісійних операцій роздрібними магазинами визначено Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України № 37 від 13.03.1995 року. В п. 2.3 зазначених Правил встановлено перелік товарів, які не можуть бути прийняті на комісію. До них належать лікувальні засоби, вироби медичного призначення та товари побутової хімії. Також не враховано що істотною умовою договору комісії є умови про це майно та його ціну. Враховуючи те, що вказаний перелік товарів, не може прийматись на комісійний продаж, товариство не мало права передавати цей товар на реалізацію по договору комісії, а тому в нього відсутнє право на включення до складу валових витрат комісійної винагороди в розумінні ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Також судом І інстанції не прийнято до уваги порушення позивачем п.п. 5.1.7 п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме не віднесення суми податку на додану вартість з продажу виробів медичного призначення, по якому безпідставно застосована пільга. Зазначене не було прийняте судом І інстанції до уваги, що на думку відповідача, являється підставою для скасування судового рішення.

Позивач у судове засідання не з'явився, надавши заперечення проти апеляційної скарги, в яких зазначає про її безпідставність. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлено завчасно і належним чином.

Відповідач у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлено завчасно і належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом І інстанції, що підтверджується матеріалами справи, обставини справи полягають у наступному.

Податковими інспекторами Державної податкової адміністрації у Вінницькій області в період з 10 лютого по 02 березня 2011 року проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання ТОВ «Дилер Центр»вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2010 року. За результатами перевірки складено акт №26/2301/13342038 від 11 березня 2011 року.

У вказаному акті зафіксовано порушення товариством окремих податкових норм. Зокрема, в акті йдеться про порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зміст даного порушення відображено на а.с. 17-21 та полягає у тому, що товариством безпідставно віднесено до складу «Витрати на придбання»витрати на послуги комісійної винагороди по реалізації виробів медичного призначення. При цьому, орган ДПС посилається на пункт 2.3 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, яким визначено перелік товарів, що не можуть бути прийняті в комісію, серед таких товарів і лікарські засоби та вироби медичного призначення. Відтак, податкові інспектори прийшли до висновку, що товариство необґрунтовано передало вироби медичного призначення на реалізацію по договорам комісії. Тому, внаслідок таких порушень підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 12146 гривень.

Інше порушення полягало у недотриманні субєктом господарювання вимог підпункту 5.1.7 пункту 5.1 статті 5 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дане порушення описано на а.с.23-25. Суть його зводиться до того, що, на переконання податкових інспекторів, для звільнення товариства від оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу виробів медичного призначення, які в Переліку лікарських засобів та виробів медичного призначення зазначено з відміткою «*» необхідно, щоб такий товар був зареєстрований в Державному реєстрі виробів медичного призначення, товар мав відповідне маркування та документи, що підтверджують їх медичне використання. Внаслідок даного порушення товариством занижено податок на додану вартість в загальній сумі 964856 гривень.

На підставі виявлених порушень ДПІ у м. Вінниці прийнято податкові повідомлення-рішення №0000412300 від 25 березня 2011 року, яким товариству збільшено суму грошового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15183 гривень, в тому числі 12146 гривень основний платіж та 3037 гривень штрафні (фінансові) санкції; №0000422300 від 25 березня 2011 року, яким товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1206070 гривень, в тому числі 964856 гривень основний платіж та 241214 гривень штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись із винесеними рішеннями, товариство оскаржило їх в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області.

Проте, рішенням про результати розгляду первинної скарги вих. №11619/10/25-009 від 31 травня 2011 року ДПА у Вінницькій області залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, збільшено на 13955 гривень суму грошового зобовязання з податку на додану вартість, в тому числі 11164 гривень основний платіж та 2791 гривень штрафні (фінансові) санкції.

На підставі рішення ДПА у Вінницькій області податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Вінниці від 09 червня 2011 року №0000722300 товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на донараховану суму.

Внаслідок перегляду податкових рішень ДПА України своїм рішенням вих. №14529/6/25-0115 від 11 серпня 2011 року залишила без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 25 березня 2011 року з урахуванням рішення ДПА у Вінницькій області від 31 травня 2011 року.

Задовольняючи позов, суд І інстанції дійшов висновку, що висновки відповідача викладені в акті перевірки стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства, що стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду І інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Як вірно встановлено судом І інстанції, позивач з 01.10.2009 року 30.09.2010 року відносив до валових витрат витрати (комісійну винагороду) за послуги по реалізації товарів, отриманих на підставі договорів доручення комісії з: ПП ОСОБА_2 (договір комісії №3 від 01 березня 2008 року), ПП ОСОБА_3 (договір комісії № 4 від 01 серпня 2008 року), ПП ОСОБА_4 (договір комісії №5 від 01 жовтня 2008 року), ПП ОСОБА_5 (договір комісії №6 від 01 жовтня 2008 року), ПП ОСОБА_6 (договір комісії №8 від 01 січня 2009 року), ФОП ОСОБА_7 (договір комісії №Д-9/ком від 01 березня 2010 року). У матеріалах справи наявні копії платіжних доручень, якими підтверджується факт перерахування цим особам комісійної винагороди за надані послуги.

Як стверджує відповідач товариством порушено вимоги пункту 2.3 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, оскільки для комісійного продажу не приймаються лікувальні засоби та вироби медичного призначення.

Так, у п.п. 2.3 даних Правил наведено вичерпний перелік товарів, які не приймаються для комісійного продажу; серед них і лікувальні засоби та вироби медичного призначення.

Поряд з цим, згідно договорів комісії товариство доручало зазначеним вище фізичним особам - підприємцям (комісіонерам) укладати угоди та здійснювати від їх імені роздрібну торгівлю з метою реалізації товару на внутрішньому ринку України, за що комісіонери отримують винагороду.

Зазначені договори є загальними і не містять вичерпний перелік товарів, які передаються згідно договору комітентом комісіонерам, проте містять істотні умови, передбачені главою 69 Цивільного кодексу України.

Крім того, ТОВ «Дилер Центр»не приймало на комісію товари (в тому числі вироби медичного призначення), а, навпаки, передавало їх згідно договорів комісії комісіонерам, тому до нього не можуть бути застосовані положення пункту 2.3 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами.

Невірними є висновки відповідача, що порушення пункту 2.3 Правил комісійної торгівлі і є підставою для визнання правочинів нікчемними.

Так, статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Серед них, зокрема, такі: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до частини 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Проте, незважаючи на використання в акті перевірки такого поняття, як «нікчемний правочин», відповідач не звернув уваги на те, що відповідно частини 2 статті 215 ЦК України, нікчемним правочином є правочин недійсність якого встановлена законом.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що податковим органом не доведено факту нікчемності зазначених вище договорів комісії.

Окрім того, ст. 1028 Цивільного кодексу зазначено, що законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна.

З урахуванням принципу законності, що визначений ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином закон має вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів та джерел юридичного, тобто державою встановленого права. Ця специфічна властивість закону виявляється у ряді рис, зокрема, в тому, що всі інші нормативно-правові акти, а також ненормативні юридичні акти мають відповідати закону як першоджерелу, не можуть йому суперечити, через що їх називають підзаконними актами.

У свою чергу Правила - це звід правових норм, що регламентують діяльність певної галузі виробництва чи окремий вид діяльності.

Враховуючи те, що як Цивільним кодексом України так і іншими законами не встановлено обмежень щодо укладення договорів комісії стосовно лікувальних засобів і виробів медичного призначення, порушення вищевказаних Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами не може бути підставою для визнання договорів комісії нікчемними, як на тому наполягає відповідач.

Відповідно і здійснені позивачем господарські операції що здійснені позивачем на виконання договорів комісії підлягають бухгалтерському та податковому обліку.

Стосовно доводів відповідача викладених в акті перевірки та в апеляційній скарзі про порушення позивачем п.п. 5.1.7 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин вони також є безпідставними.

Так зазначена норма встановлює, що від оподаткування звільняються операції з поставки (у тому числі аптечними закладами) зареєстрованих та допущених до застосування в Україні лікарських засобів та виробів медичного призначення за переліком, що щорічно визначається Кабінетом Міністрів України до 01 вересня року, попереднього звітному.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 року №1949 затверджено Перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість.

Відповідно до даного Переліку вироби медичного призначення класифікуються згідно кодів та певних відміток, зокрема: медичні вироби з кодами без відмітки (пряма пільга); медичні вироби з кодами з відміткою «*», тобто медичні вироби для медичного використання, що підтверджено документально, мають відповідне маркування; медичні вироби з кодами з відміткою «**», тобто медичні вироби, придбані за кошти державного та місцевого бюджетів.

Судом встановлено, а також не заперечується представниками відповідача, що протягом 01 жовтня 2009 року 30 вересня 2010 року ТОВ «Дилер Центр» здійснювало продаж виробів медичного призначення, в тому числі тих, що позначені відміткою «*», а саме: пелюшки для немовлят, вата з бавовни, марля тощо.

Пунктом 2 спільного листа Міністерства охорони здоровя України та Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення від 29 січня 2009 року №18.177/15-05 стосовно примітки «* Для медичного використання, що підтверджено документально» (до наказу МОЗ України від 04 серпня 2005 року №393 «Про затвердження Переліку медичних виробів що підлягають державній реєстрації (перереєстрації) в Україні»чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (якщо товар є медичним виробом), зазначено, що документально державна реєстрація медичного виробу може бути підтверджена Свідоцтвом про державну реєстрацію (його нотаріально завіреною копією), яке засвідчує, що медичний виріб зареєстрований в Україні, внесений до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення і дозволений для застосування в медичній практиці в Україні або Підтвердженням про державну реєстрацію на кожну конкретну партію виробу медичного призначення, що зареєстрований в Україні.

Окрім того, у пункті 2 вказаного вище листа передбачено, що у Свідоцтві про державну реєстрацію медичного виробу зазначається «внесено до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення України і дозволено для застосування в медичній практиці». У такому разі немає підстав вимагати «підтвердження про медичне призначення, зазначене в інструкції по використанню чи технічному паспорті на товар». Тим більше, що існує спільний наказ Міністерства охорони здоровя України та Державної митної служби України від 03 червня 2005 року №250/480 «Про затвердження Порядку ведення та використання міжвідомчої бази даних зареєстрованих в Україні медичних виробів», що розроблений з метою недопущення на внутрішній ринок України незареєстрованих медичних виробів та для оперативної Інформації при перетині кордону про наявність (або відсутність) медичних виробів у Державному реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення.

З огляду на викладене, документальним підтвердженням використання медичного виробу з кодами з відміткою «*»є Свідоцтво про державну реєстрацію Державною службою лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Відтак, посилання представників податкового органу у своїх запереченнях на необхідність надання укладених договорів на продаж виробів медичного призначення з медичними закладами та субєктами господарювання, які мають відповідні ліцензії на здійснення медичної практики, накладних, податкових накладних, платіжних документів, які б підтверджували факт придбання медичних виробів медичними закладами, які, на їх думку, є достатніми доказами документального підтвердження медичного використання відповідних виробів медичного призначення, є такими, що не заслуговують на увагу, адже наявність таких документів не передбачено ані Переліком №1949, ані розясненнями до нього, ні жодними іншими нормативно-правовими актами.

Натомість, в матеріалах справи містяться Свідоцтва про державну реєстрацію Державною службою лікарських засобів і виробів медичного призначення (а.с.124-145) та висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи виробів медичного призначення з відміткою «*»(а.с.147-173), продаж яких здійснювало ТОВ «Дилер Центр». Зазначеними документами підтверджується внесення до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення України та дозволено для застосування в медичній практиці вироби медичного призначення з відміткою «*».

Окрім того, не доведено також представниками відповідача здійснення реалізації позивачем виробів медичного призначення із відміткою «*» без відповідного маркування.

Враховуючи вищевикладене, висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог підпункту 5.1.7 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» не знайшли свого підтвердження, тому податкові повідомлення-рішення №№ 0000422300, 0000412300 від 25 березня 2011 року та №0000722300 від 09 червня 2011 року підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом І інстанції.

Враховуючи викладене, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Вінниці, залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий <Список >Мельник-Томенко Ж. М.

Судді< Список >Голота Л. О.

< Список >Залімський І. Г. <Список >

<Список >