Ухвала суду № 19786761, 20.10.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/2221/11

Головуючий у 1-й інстанції: Свентух В.М.

Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сапальової Т.В.,

суддів: Сторчака В. Ю., Смілянця Е.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними дій, визнання нечинною постанови та зобов'язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

в травні 2011 року ОСОБА_2 (Позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Відповідач) про визнання неправомірними дій, визнання нечинною постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 15 квітня 2011 року та зобов'язання до вчинення дій.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Маєвською Д.В. ВП №25969587 від 15.04.2011 року відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-а-5326/09/0270 виданого 31.03.2011 року.

Як підставу для відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження, державним виконавцем в оскаржуваній постанові визначено наявність обставин, які виключають здійснення виконавчого провадження, а саме: у поданому на виконання виконавчому документі зазначено строк пред'явлення його до виконання протягом трьох років, що суперечить вимогам статті 22 ЗУ "Про виконавче провадження" ( в редакції з 09.03.2011року).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки строк пред'явлення виконавчого листа до виконання обчислюється з дня набрання чинності постанови суду, то й визначається з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження", в редакції чинній на день набрання рішення законної сили. В судовому засіданні встановлено, що виконавчий лист №2-а-5326/09/0270 від 31.03.2011 року відповідає вимогам ст. 18 ЗУ "Про виконавче провадження" та його пред'явлено до виконання в межах строків, визначених Законом України "Про виконавче провадження" як в старій редакції, так і в редакції з 09.03.2011 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Як вбачається з оскаржуваної постанови державного виконавця (а. с. 7) як підставу для відмови у відкритті виконавчого провадження зазначено п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: наявність інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження. Як обставину, що виключає здійснення виконавчого провадження, державним виконавцем зазначено, що у поданому на виконання виконавчому документі зазначено строк пред'явлення його до виконання до "10 лютого 2014 року", тобто протягом трьох років, в той час як ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" строк пред'явлення виконавчого документа до виконання встановлюється для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Позивач набув права на звернення рішення суду до примусового виконання 09 лютого 2011 року на час дії Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 01 січня 2011 року, строк пред'явлення рішення суду до примусового виконання яким визначено протягом трьох років. Внесенням змін до Закону України "Про виконавче провадження", які набрали законної сили 08 березня 2011 року та якими зменшено строк звернення рішення до примусового виконання до одного року, було погіршено становище права Позивача. Таким чином, застосовуючи при видачі виконавчого листа положення Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 01 січня 2011 року, тобто на час набуття Позивачем права на звернення рішення суду до примусового виконання, судом було правомірно зазначено у виконавчому листі строк пред'явлення виконавчого листа до виконання до "10 лютого 2014 року", тобто протягом трьох років.

Виконавчий лист №2-а-5326/09/0270 від 31.03.2011 року пред'явлено до виконання в межах строків, визначених Законом України "Про виконавче провадження" як в редакції на час набуття рішення законної сили, так і в редакції на час звернення рішення суду до примусового виконання.

Державним виконавцем в оскаржуваній постанові не наведено жодних обгрунтувань на підтвердження того, що зазначення у виконавчому листі строку пред'явлення його до виконання протягом трьох років будь-яким чином виключає здійснення виконавчого провадження.

Нормами Закону України "Про виконавче провадження" визначено повноваження державного виконавця на перевірку наявності у виконавчому документі строку пред'явлення його до виконання, а також його дотримання стягувачем. Жодною нормою вказаного Закону до повноважень та компетенції державного виконавця не віднесено перевірку правомірності визначення (обчислення) строку пред'явлення виконавчого листа до виконання. За таких обставин, зробивши висновок, що зазначений у виконавчому документі строк пред'явлення його до виконання суперечить вимогам Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець вийшов за межі наданих йому повноважень.

Колегія суддів погодужується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволення позову в частині визнання неправомірними дій Відповідача щодо винесення постанови, оскільки, при оскарженні такого рішення, суд перевіряє правомірність дій щодо його винесення (прийняття) і у випадку встановлення протиправності в таких діях, скасовує відповідне рішення. Вказане свідчить про те, що визнання протиправним та скасування рішення охоплює в собі й визнання неправомірними дій при його прийнятті, а тому питання неправомірності дій, у даному випадку, окремого окреслення судовим рішенням не потребує.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем правомірності прийнятого рішення не доведено.

Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо невідповідності виконавчого документа ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у виконавчому листі строк пред'явлення виконавчого листа до виконання був зазначений. Щодо доводів апеляційної скарги про встановлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка вступила в дію з 09 березня 2011 року, колегія суддів вважає, що вони повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а відтак постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними дій, визнання нечинною постанови та зобов'язання до вчинення дій без змін.

Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбаченим цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий /підпис/ Сапальова Т.В.

Судді/підпис/ Сторчак В. Ю.

/підпис/ Смілянець Е. С.

З оригіналом згідно:

секретар