Ухвала суду № 19786742, 28.09.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1302/11

Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Залімського І. Г., Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Аверс-Авто" до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, третя особа без самостійних вимог Державна податкова інспекція у м. Вінниці, про скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2011 року приватне підприємство «Аверс-Авто» (ПП «Аверс-Авто») звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області (ДПА у Вінницькій області), третя особа без самостійних вимог Державна податкова інспекція у м. Вінниці (ДПІ у м. Вінниці) про скасування рішення №134 від 11 січня 2011 року про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 12 червня 2008 року №0000642330.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано рішення ДПА у Вінницькій області від 11 січня 2011 року №134 про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 12 червня 2008 року №0000642330 та стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Аверс-Авто» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце судового засідання повідомлені завчасно і належним чином, а відтак судом апеляційної інстанції у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглянуто справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державним податковим ревізором-інспектором ДПІ у м. Вінниці Яворовенко В.В., на підставі направлень від 12 травня 2008 року №1158/10/23 та від 26 травня 2008 року №1313/10/23, в період з 15 травня 2008 року по 30 травня 2008 року проведено планову виїзну перевірку ПП "Аверс-Авто" з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01 жовтня 2006 року по 01 січня 2008 року, за результатами якої складено акт №1189/2330/33323025, яким встановлено заниження ПП «Аверс-Авто» бюджетного відшкодування за перевіряє мий період в сумі 670319 грн.

На підставі акту перевірки, ДПІ у м. Вінниці винесено податкове повідомлення-рішення №0000642330/0 від 12 червня 2008 року форми "В2", згідно якого ПП "Аверс-Авто" збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на вказану суму, яка підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів.

Проте, рішенням голови ДПА у Вінницькій області №134 від 11 січня 2011 року вказане вище податкове повідомлення-рішення скасовано на підставі ст. 55 Податкового кодексу України. Дане рішення мотивовано тим, що в порушення вимог п.п. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (Закон №168) матеріалами перевірки не доведено факт заниження платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а податкове повідомлення-рішення рішення було винесено без проведення доперевірчого аналізу, формування податкового кредиту проводилось лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів, зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надміру сплати ПДВ до бюджету постачальниками, підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 декларації з ПДВ, чим порушено вимоги наказів ДПА України №350 від 18 серпня 2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України №515 від 03 вересня 2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що Закон України "Про податок на додану вартість" не повязує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобовязаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобовязань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Тобто, дана норма, виникнення у позивача права на податковий кредит, не ставить його у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168).

Відповідно до п.п. 1.8 ст. 1 Закону №168, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №168).

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Проте, згідно пп. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про невідповідність рішення відповідача №134 від 11 січня 2011 року критеріям, що визначені ч. 3 ст. 2 КАС України щодо обґрунтованості, пропорційності тощо з огляду на таке.

Так, ДПА у Вінницькій області у своїй апеляційній скарзі зазначила, що податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці №0000642330/0 Форми "В2" від 12 червня 2008 року на збільшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 670319 грн. не відповідає вимогам законодавства, зокрема п.п. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону №168.

Також, особа, що подала апеляційну скаргу зазначила, що перевірку позивача проведено з порушенням наказу ДПА України №350 від 18 серпня 2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України №515 від 03 вересня 2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість".

З такими твердженнями колегія суддів не погоджується, оскільки недотримання вимог вказаних наказів, не являється підставою для скасування результатів перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення Форми "В2", тому що вони носять лише рекомендаційний характер.

Більше того, дані методичні рекомендації спрямовані саме на організацію роботи органів державної податкової служби, а не на самого платника податку. Тому, не є обовязковими йому до виконання.

Стосовно посилання ДПА у Вінницькій області на норми Закону №168, то цей Закон не повязує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в рахунок податкових зобовязаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобовязань, в тому числі наявність їх на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Тобто, дана норма, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Аналогічна правова позиція також знайшла своє відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03), Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В свою чергу, в акті перевірки, факт здійснення позивачем товарних операцій, сплачене по яким ПДВ віднесено останнім до податкового кредиту, та їх товарність, податковим органом під сумнів не ставиться.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року, залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий /підпис/ Матохнюк Д.Б.

Судді/підпис/ Залімський І. Г.

/підпис/ Мельник-Томенко Ж. М.

З оригіналом згідно:

секретар