Ухвала суду № 19785341, 16.11.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2011 р.Справа № 2-а-6356/09/1470 Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Крусяна А.В., Ступакової І.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Визит Альянс" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про скасування податкових повідомлень-рішень №0000152302/0 від 07.08.2009р. №0000152302/1 від 01.10.2009 р. та №0000152302/2 від 06.11.2009 р., –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2009 року ТОВ "Визит Альянс" звернулось з вищевказаним адміністративним позовом.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000152302/0 від 07.08.2009 року, № 0000152302/1 від 01.10.2009 року та № 0000152302/2 від 06.11.2009 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований, як юридична особа, та перебуває на обліку державної податкової служби з 13.01.2001 року і є платником податків.

31 липня 2009 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва була проведена документальна нев'їздна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Визит Альянс" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків СПД - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.05.2008 року по 31.05.2008 року та з 01.07.2008 року по 31.07.2008 року.

Про результати зазначеної перевірки було складено акт № 2973/23-700/30680882 від 31.07.2009 року.

Перевіркою було встановлено, що в травні 2008 року, позивачем було придбано у СПД - фізичної особи ОСОБА_1 три тонни цементу на загальну суму 2520 грн. в т.ч. сума ПДВ 420 грн.

16.05.2008 року позивачем, на підставі платіжного доручення № 2866 було перераховано кошти в сумі 2520 грн. в т.ч. сума ПДВ 420 грн.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку, позивачем було відображено оприбуткування у травні 2008 року товару-цементу у кількості 3 тонни.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що у відповідача відсутні докази фактичного відвантаження, транспортування та отримання товару (цементу), тому ця угода поставки цементу є нікчемною у зв'язку з чим, позивачем було завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за липень 2008 року на суму 420 грн.

07 серпня 2009 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152302/0, відповідно до якого було зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 420 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 210 грн..

Податкове повідомлення-рішення № 0000152302/0 від 07.08.2009 року було оскаржено. Відповідно за результатами розгляду скарги, відповідачем були прийняті повідомлення-рішення № 0000152302/1 від 01.10.2009 року та № 0000152302/2 від 06.11.2009 року.

Відповідно до матеріалів справи, позивачу була надана накладна № 49 від 16.05.2009 року

Позивачем, відповідно до платіжного доручення № 2866 від 16.05.2009 року було перераховано кошти за цемент на загальну суму 2520 грн. в т.ч. сума ПДВ 420 грн.. Факт фактичної сплати коштів підтверджується відміткою Миколаївської філії ВАТ "Кредитпромбанк".

Крім того, позивачу було надано податкову накладну № 49 від 16.05.2008 року.

Відповідно до акту № 93, рахунку платіжного доручення № 2891 від 19.05.2008 року, позивачем було сплачено кошти по доставці цементу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дата отримання податкової накладної позивачем від СПД - фізичної особи ОСОБА_1 є датою виникнення права позивача на податковий кредит так-як зазначений товар був придбаний позивачем з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п.7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

В апеляційній скарзі зазначається твердження щодо недійсності угод, які уклало ТОВ "Визит Альянс" з СПД - фізичною особою ОСОБА_1, внаслідок чого апелянтом не визнається податковий кредит позивача.

При цьому податковий орган виходив з положень ст. 228 ЦК України, відповідно до яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Апеляційний суд вважає, що дії перевіряючих по невизнанню податкового кредиту є перевищенням посадовими особами податкового органу повноважень, встановлених Законом України "Про державну податкову службу в Україні", їх висновки є необґрунтованими та довільним тлумаченням норм Господарського та Цивільного Кодексу України, зокрема, у частині того, що зміст укладених правочинів суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок, а також того, що наслідком визнання угод нікчемними податковий орган вбачає не визнання податкового кредиту по податкових накладних, отриманих від вказаного контрагента.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В акті перевірки відсутні посилання на наявність документів, які є доказами того, що вищевказані правочини суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства чи порушують публічний порядок. Згідно роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р.№02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалась, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином колегія суддів зазначає, що для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу вищенаведеного контрагента ТОВ "Визит Альянс" на момент укладання, нібито, нікчемних правочинів. Таким доказами має бути вирок суду за кримінальною справою, власні пояснення керівників підприємств-контрагентів, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання (при розгляді адміністративної та цивільної справи), якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

Апеляційний суд вважає, що правові наслідки укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені не нормами спеціальних законів з оподаткування, а виключно нормами ч.1 ст.208 ГК України. При цьому, зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Відповідальність за несплату податків передбачена спеціальним законом з оподаткування Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181 від 21.12.2000 р. та у відповідних випадках Кримінальним Кодексом України.

Таким чином, для висновків про застосування наслідків несплати податків (заниження податкових зобов'язань будь-яким способом) за нікчемним правочином слід, насамперед, мати безспірні докази такої нікчемності.

Колегія суддів зазначає, що якщо сторони угоди вважають її дійсною, а нікчемною угоду вважає тільки третя особа, то така особа може лише вимагати застосування наслідків недійсності нікчемного правочину згідно п. 5 ст. 216 ЦК України, а не застосовувати такі наслідки самостійно.

Така позиція викладена і у узагальненні Верховного Суду України від 24.11.2008 року.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку між сторонами існує спір щодо товарності вищезазначених операцій.

Надаючи оцінку укладеному договору на придбання цементу між ТОВ "Визит Альянс" та СПД - фізичною особою ОСОБА_1 на предмет одержання економічного ефекту у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, колегія суддів апеляційного суду вважає, що надані копії товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, актів виконаних робіт (а.с. 22-34) свідчать про реальний товарний характер здійснених операцій.

Інші доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Визит Альянс" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року у справі № 2-а-6356/09/1470 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: І.Г. Ступакова