Постанова № 19776023, 18.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2011 року 11:40 № 2а-6374/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. при секретарі судового засідання Сервачинській І.М.

за участю представників:

позивача Прокопця О.В.

відповідача Горбань І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

№ 0003292310 від 14 квітня 2011 року,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна»(далі позивач, ТОВ «Ніко-Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003292310 від 14 квітня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за наслідками операцій з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», оскільки на момент виписки податкових накладних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було зареєстровано платником ПДВ, податковий кредит було сформовано на підстав наданих контрагентом оригіналів податкових накладних.

Позивач також вказував на необґрунтованість висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між ним та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», як таких, що порушують публічний порядок, оскільки вироком суду не встановлено вини сторін в ухиленні від сплати податків, крім того, договори за своїм змістом не суперечать інтересам держави та суспільства.

Крім того, позивач посилався на те, що відповідачем раніше проводилась перевірка правомірності формування спірного податкового кредиту та порушень податкового законодавства виявлено не було.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем було задекларовано податковий кредит у розмірі 206679,01 грн. за наслідками взаємовідносин з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», оскільки відповідно до матеріалів кримінальної справи № 079010/10, що надійшли до ДПІ у Печерському районі м. Києва, директор ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_4 не має жодного відношення до діяльності цього підприємства, фінансово-господарської діяльності не здійснював та жодних документів не підписував. З пояснень ОСОБА_4, наданих під час розслідування кримінальної справи, вбачається, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було створене без мети здійснення справжньої господарської діяльності та мало ознаки фіктивного підприємства.

Враховуючи те, що документи фінансово - господарської діяльності, в тому числі договір з ТОВ «Ніко-Україна»від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп»був підписаний неуповноваженою особою (не директором ОСОБА_4), вказаний правочин, на думку відповідача, є таким, що не відповідає загальним умовам щодо чинності правочину, а саме ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Відповідач зазначав, що оскільки первинні документи від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп»були підписані неуповноваженою особою (не директором ОСОБА_4), тому вказані документи є такими, що складені з порушенням п. 2.4 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. Відтак, формування позивачем податкового кредиту та валових витрат на підставі вказаних документів суперечить п.п. 7.4.1., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Ніко-Україна»(код ЄДРПОУ 30113927) зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 17.09.1998 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 10081913 від 30.05.2011 року.

У період з 14.03.2011 по 24.03.2011 року ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ніко-Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за період з 01.01.2008 по 20.09.2010 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 303/23-10/30113927 від 29.03.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

14 квітня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0003292310, яким Позивачу за порушення п.п. 7.4.1., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 258349,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 206679,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 51670,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження податкових зобовязань з ПДВ зводиться до безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ «С.Дж. Р.Груп», яке, як вказує податковий орган, має ознаки фіктивного підприємства.

В Акті перевірки зазначено, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»(код за ЄДРПОУ 34981754) знаходиться на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва, відносно керівника порушено кримінальну справу № 079010/10 за ознаками злочину передбаченого ст. 191 ч. 5, ст. 205 ч. 2 КК України.

Враховуючи зазначену обставину, відповідач прийшов до висновку, що угода, укладена ТОВ «Ніко-Україна»з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», була спрямована не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, а отже діяла з метою, спрямованою на приховування отриманих доходів від оподаткування. Оскільки, на думку відповідача, така мета суперечить одному з принципів існуючого суспільного ладу, вона є суперечною інтересам держави та суспільства та підлягає визнанню недійсною із застосуванням, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Відповідач вважає, що наведена інформація свідчить про відсутність факту придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та підтверджує неможливість її фактичного отримання ТОВ «Ніко-Україна».

Далі по тексту Акта перевірки відповідач, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, встановив нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», та неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі таких нікчемних правочинів.

За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 206679,00 грн., а саме по періодах: за березень 2009 року 130012,34 грн., за червень 2009 року 76666,67 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як встановлено під час розгляду справи, у період, що перевірявся, ТОВ «Ніко-Україна» мало взаємовідносини з ТОВ «С.Дж. Р.Груп» та віднесло до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями з вказаним підприємством у загальному розмірі 206679,00 грн. (за періоди: березень, червень 2009 року).

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ «Ніко-Україна»(замовник) та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (виконавець) на протязі І-ІІ кварталів 2009 року було укладено наступні договори:

- Договір № 0801/1 від 08.01.2009 року, предметом якого є ремонтні роботи автосалону, СТО та благоустрій прилеглої території ТОВ «Ніко-Україна», яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 4 та Набережно-Лугова, буд. 2. Згідно п. 4.1. вищевказаного договору вартість робіт складає 780074,00 грн., в т.ч. ПДВ 130012,33 грн. Відповідно до п. 5.1. договору виконання робіт підтверджується актом виконаних робіт (том ІІ, а.с.39-43);

- Договір № 1205/1/1 від 12.05.2009 року, предметом якого є роботи з облаштування промислової підлоги на складі за адресою м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 4 (п. 1.1.). Згідно пункту 4.1. договору, вартість робіт складає 253000,00 грн., в т.ч. ПДВ 42166,67 грн. Відповідно до п. 5.1. договору виконання робіт підтверджується актом виконаних робіт (том ІІ а.с. 51-55);

- Договір № 0405/1/1 від 04.05.2009 року, предметом якого є утеплення приміщень, розміщених за адресою м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 4 (п. 1.1.). Згідно п. 4.1. договору, вартість робіт складає 207000,00 грн., в т.ч. ПДВ 34500,00 грн. Відповідно до п. 5.1. договору виконання робіт підтверджується актом виконаних робіт (том ІІ, а.с. 63-67).

Виконання робіт на підставі вищевказаних договорів було оформлено шляхом підписання актів приймання виконаних підрядних робіт між ТОВ «Ніко-Україна»та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», зокрема: акту № 2 приймання виконаних підрядних робіт за березень 2009 року на суму 385458,80 грн., в тому числі ПДВ 64243,13 грн. (том ІІ, а.с. 44-46); акту № 1 приймання виконаних підрядних робіт за лютий 2009 року на суму 394615,20 грн., в тому числі ПДВ 65769,20 грн. (том ІІ, а.с. 48-49 акту № 1 приймання виконаних підрядних робіт за травень 2009 року на суму 253000,00 грн., в тому числі ПДВ 42166,67 грн. (том ІІ, а.с. 60-62); акту № 1 приймання виконаних підрядних робіт за травень 2009 року на суму 207000,00 грн., в тому числі ПДВ 34500,00 грн. (том ІІ, а.с. 72-74).

Всього між ТОВ «Ніко-Україна»та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було підписано актів виконаних робіт на суму 1240074,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»виписало на користь ТОВ «Ніко-Україна»податкові накладні на загальну суму 1240074,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 206679,00 грн.), а саме: від 17.02.2009 р. № 1046 на суму 410074,00 (в т.ч. ПДВ 68345,67 грн.); від 20.02.2009 р. № 1125 на суму 370000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 61666,67 грн.); від 20.05.2009 р. № 3398 на суму 253000,00 грн. ( в т.ч. ПДВ- 42166,67 грн.), від 20.05.2009 р. № 3397 на суму 207000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 34500,00 грн.) том І, а.с. 241- 244.

Зазначені податкові накладні відображені позивачем в реєстрах податкових накладних, а суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту в березні та червні 2009 року у розмірі 206679,00 грн.

В оплату за виконані роботи ТОВ «Ніко-Україна»перерахувало на користь ТОВ «С.Дж.Р.Груп»грошові кошти загальному розмірі 1240074,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (том ІІ, а.с. 75 - 96).

Перевіркою встановлено, що заборгованість ТОВ «Ніко-Україна»перед ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за виконані роботи відсутня.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції (в т.ч зясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у звязку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірного податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Ніко-Україна»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів (робіт, послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень, червень 2009 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість у розмірі 206679,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп», та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням робіт.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5. пункту 7.4. статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «С.Дж.Р.Груп»- був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100039671 від 08.05.2007 р., що підтверджується листом ДПІ у Печерському районі м. Києва № 16021/9129-509 від 10.11.2011 р. (том ІІ, а.с. 101).

Вказане свідоцтво було анульоване 28 квітня 2011 року відповідно до рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 165/15-3 від 28.04.2011р. (том ІІ, а.с. 102-104).

Тобто на момент здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних (березень, червень 2009 року) ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було зареєстровано платником ПДВ та мало право видавати податкові накладні на кожну поставку робіт.

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «С.Дж.Р.Груп»до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент оформлення податкових накладних) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявна в матеріалах справи довідка № 11691218 від 11.11.2011 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»станом на момент здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних на користь позивача було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том ІІ, а.с. 105-107).

Згідно витягу. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «С.Дж.Р.Груп»останнє станом на момент розгляду справи продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, статус відомостей щодо юридичної особи «підтверджено» (том І, а.с. 206-207).

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначає господарську діяльність як будь - яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу № 10081913 від 30.05.2011 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ «Ніко-Україна»(том І, а.с. 168-169) здійснює наступні види діяльності: технічне обслуговування та ремонт автомобілів (код КВЕД 50.20.0); роздрібна торгівля автомобілями (код КВЕД 50.10.2); роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям (код КВЕД 50.30.2); оптова торгівля автомобілями(код КВЕД 50.10.1); посередництво в торгівлі автомобільними деталями та приладдям (код КВЕД 50.30.3); оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям (код КВЕД 50.30.1).

Судом встановлено, що виконані ТОВ «С. Дж. Р. Груп»роботи замовлялись позивачем з метою використання в подальшій господарській діяльності та були використані у такій діяльності з метою поліпшення стану приміщень по вул. Набережна-Лугова, 2 та Набережна-Лугова, 4, які перебувають у власності позивача та використовуються при здійснення господарської діяльності (під автосалон, магазин автозапчастин, приміщення станції технічного обслуговування, автомобільну мийку тощо), що підтверджується договором купівлі-продажу обєктів нерухомості від 12.03.2008 року, Свідоцтвом про право власності від 27.11.2008 року (том І, а.с. 208, том ІІ а.с. 108-113) та наказом про затвердження графіку роботи підприємства (том ІІ, а.с. 114).

Крім того, на запит суду Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві було надано копію ліцензії на виконання будівельних робіт серії АВ № 316541 від 04.06.2007р. строком дії до 04.06.2012 р., яка видавалась ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (том І, а.с. 225-228), що свідчить про наявність у контрагента позивача спеціальної правосубєктності, що необхідна для здійснення певного виду господарської діяльності виконання будівельних робіт.

Згідно довідок за Формою № 1ДФ за ІІ-ІІІ квартали 2009 року, наданих на запит суду ДПІ у Печерському районі м. Києва, у трудових відносинах з «С.Дж.Р.Груп»перебувало 9 осіб, що свідчить про наявність у контрагента позивача необхідних трудових ресурсів для виконання підрядних робіт. (том І, а.с. 187-188).

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 10664131 від 28.07.2011 року основними видами діяльності ТОВ «С.Дж.Р.Груп» є будівництво інших споруд; будівництво будівель; оптова торгівля будівельними матеріалами; інші спеціалізовані будівельні роботи; діяльність у сфері інжинірингу; електромонтажні роботи (том І, а.с.206-207).

Відтак, наявними в матеріалах справи доказами було підтверджено наявність у контрагента позивача відповідної ліцензії, що необхідна для здійснення певного виду господарської діяльності виконання будівельних робіт, а також те, що виконувані ТОВ «С.Дж.Р.Груп»роботи здійснювались останнім в межах його звичайної господарської діяльності.

Враховуючи вказані вище договори про виконання робіт та вид діяльності позивача і його контрагента, з огляду на характер виконаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»робіт та надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи ТОВ «Ніко-Україна»були використанні у власній господарській діяльності.

Не приймаються судом до уваги доводи відповідача про порушення кримінальної справи відносно керівника ТОВ «С. Дж. Р. Груп», оскільки, на переконання суду, порушення кримінальної справи відносно керівника юридичної особи - контрагента не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Суд також звертає увагу, що порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, кримінальну справу, порушену відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України було закрито (том І, а.с. 235-239).

Як вбачається з постанови про закриття кримінальної справи в частині від 27 квітня 2011 року, в матеріалах кримінальної справи немає жодних даних, які вказують на скоєння злочину ОСОБА_4 передбаченого ч.2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво).

Таким чином, доводи податкового органу про заниження позивачем податкових зобовязань з ПДВ за наслідками операцій з ТОВ «С.Дж.Р.Груﻴрунтуються лише на припущеннях, які не можуть бути самостійною підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини суд вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочини між вказаними особами є такими, що порушують публічний порядок та були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавалися позивачем у ТОВ «С.Дж.Р.Груп», придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, Постанова від 9 вересня 2008 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 2362425)».

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи встановлення факту здійснення господарських операцій, наявність правосубєктності учасників господарських операцій, встановлення звязку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю платника податку, не підтвердження належними доказами нікчемності правочинів, суд дійшов висновку про відсутність в діях позивача порушення вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Ніко-Україна»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди: березень, червень 2009 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 206679,00 грн. на підставі податкового повідомлення рішення №0003292310 від 14 квітня 2011 року є протиправним.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 51670,00 грн. на підставі на підставі пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України є також протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Ніко-Україна»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва № 0003292310 від 14 квітня 2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна»судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано:

22 листопада 2011 року