Ухвала суду № 1971031, 09.06.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2008 року                                                                                 м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді – доповідача –                               Олендера І.Я.,

суддів –                                                    Шавеля Р.М., Заверухи О.Б.,

при секретарі судового засідання –      Соколовській А.С.,

за участю осіб:

від позивача– Митровцій В.А. – представник,

від відповідача–  Кабацій Н.В. – представник,

-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу

за апеляційними скаргами– Мукачівської об’єднаної Державної податкової інспекції Закарпатської області

напостанову господарського суду Закарпатської області від 23 квітня 2007 року в справі № 14/57та додаткову постанову господарського суду Закарпатської області від 21 вересня 2007 року в справі № 14/57

за позовомУкраїнсько-австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Фішер-Мукачево”

доМукачівської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним податкового повідомлення –рішення № 003262340/0 від 04 грудня 2006 рік, -

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою господарського суду Закарпатської області від 23.04.2007 р. задоволено позов Українсько-австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Фішер-Мукачево”до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції та визнано протиправним податкове повідомлення – рішення  Мукачівської ОДПІ від 04.12.2006 р. №003262340/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за вересень 2006 р. в розмірі 303 869 грн., а згідно додаткової постанови від 21 вересня 2007 року було зобов’язано Мукачівську ОДПІ включити суму 303869 грн. наявного бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2006 року до Реєстру сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню.

Як постанова так і додаткова постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем правомірно сформований податковий кредит у відповідності до вимог п.7.3.- 7.5. ст.7 та п.11.5. ст.11 Закону України „Про податок на додану вартість”. Зокрема, погашення веселів за рахунок бюджетного відшкодування за своєю правовою природою рівнозначне сплаті платником зобов’язань по векселю грошовими коштами; подаючи до податкового органу декларацію за серпень 2006 року з від’ємним значенням , позивач фактично сплатив за всіма нарахованими  зобов’язаннями, то в наступному місяці – в вересні 2006 року він правомірно відніс таку суму до податкового кредиту При цьому податковим органом неправильно застосовано вимоги норм п.п.7.7.2  ст.7 цього ж Закону при прийнятті спірного рішення.

Мукачівська ОДПІ в апеляційних скаргах просить постанови суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, з підстав неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права, апелюючи тим, що судом першої інстанції безпідставно не враховано вимоги п.п.7.7.2  ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” за змістом якої, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Тобто включенню до податкового кредиту суми з наступним правом на відшкодування підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, що випливає із суті податку на додану вартість.

Представник апелянта – відповідача Мукачівської ОДПІ в судовому засіданні підтримав доводи апеляційних скарг та просить такі задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні та в запереченнях на апеляційні скарги просить в їх задоволенні відмовити з тих підстав, що судом правильно встановлено обставини справи з врахуванням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши та обговоривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що актом перевірки податкового органу  від 30.11.2006 р. за №909/23-01/22073637 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість встановлено порушення УАП ТзОВ „Фішер-Мукачево”  вимог п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р., що полягало в завищенні останнім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість загальної суми 303869 грн. за вересень 2006 р. (а.с.9-29).

За результатами розгляду матеріалів перевірки, Мукачівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.12.2006 р. за №003262340/0 про зменшення УАП ТзОВ „Фішер-Мукачево” суми 303869 грн. бюджетного відшкодування по ПДВ (а.с.30).

При цьому судом першої інстанції правильно враховано вимоги пп.11.5.4 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» та ч.3 п.19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України затвердженого Постановою КМУ № 1104 від 01.10.1997 року, де передбачено право платника податку за самостійним рішенням достроково погасити вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або шляхом заліку сум бюджетного відшкодування, підтвердженого податковим органом.

Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач є експортером продукції власного виробництва та здійснюючи імпорт сировини та матеріалів на митну територію України, користується правом оформлення зобов’язань по податку на додону вартість з імпорту податковими векселями, що відповідає вимогам п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

З матеріалів справи вбачається, і це правильно на підставі наявних доказів встановлено судом першої інстанції (а.с.31-43), що позивач у липні 2006 року при ввозі на митну територію України сировини та матеріалів видано податкові векселі на суму 534496 грн., з яких частина на суму 332356, 03 грн. була погашена шляхом подачі до податкового органу заяви від 14.08.2006 року про погашення таких з сум бюджетного відшкодування, що обліковувались в картці особового обліку з ПДВ, а тому внаслідок погашення таких векселів, згідно п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем було правильно включено таку суму до складу податкового кредиту в серпні 2006 року.

Згодом в серпні 2006 року позивач при ввозі на митну територію України сировини та матеріалів видано податкові векселі на суму 559459 грн., які були достроково, оплачено грошовими коштами.

За результатами декларації з ПДВ за серпень 2006 року було одержано від’ємне  значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду в розмірі 1513753 грн., яка згодом була відображена в наступному податковому періоді, декларації за вересень 2006 року.

Як вбачається з додатку № 3 до декларації за вересень 2006 року «Розрахунок бюджетного відшкодування» визначено суму бюджетного відшкодування в розмірі 1050846 грн., при цьому сума фактично сплачена одержувачем товарів у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів становить 1549284 грн., яка складається з суми сплати за товари (послуги), придбані на митній території України – 448313 грн., суми послуг, отриманих від нерезидента – 7044 грн. та погашених податкових векселів за рахунок бюджетного відшкодування, що дають право на збільшення податкового кредиту в поточному звітному періоді – 1093928 грн.

Отже, з врахуванням наведеного, та враховуючи особливості формування податкового кредиту, відповідно до положень пп.7.2.7, пп.7.3.6, пп..7.5.2 ст.7, п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність прийняття податковим органом рішення про завищення позивачем сум бюджетного відшкодування на суми погашених податкових векселів, так як погашення векселів за рахунок бюджетного відшкодування за своєю правовою природою рівнозначне сплаті платником зобов’язань по векселю грошовими коштами з огляду на факт припинення зобов’язань в обох наведених випадках.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції і щодо висновку відповідача про неправомірності бюджетного відшкодування ПДВ, що виникла внаслідок оплати послуг, отриманих від нерезидента.

Так судом першої інстанції правильно враховано, що у відповідності до вимог п.10.1. ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач виступає особою, що відповідальна за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету при наданні послуг нерезидентом.

Відповідно до п.7.3.6. ст.7 цього ж Закону датою виникнення податкових зобов’язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

У відповідності до п.5.5. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, позивач в рядку 7 Декларації за липень 2006р. відобразив суму послуг, отриманих від  нерезидента  в сумі  35221 грн.  та нарахував зобов’язання з ПДВ в сумі  7044 грн.

Згідно з п.п.7.5.2 ст.7 цього ж Закону податковий кредит, як встановлено судом, виник по даті сплати податку за податковими зобов’язаннями.  Подаючи декларацію за липень 2006р. з від’ємним результатом до податкового органу, позивач фактично сплатив за всіма нарахованими податковими зобов’язаннями, тому в  наступному місяці - серпні,  він правомірно відніс таку суму до податкового кредиту  (рядок 12.4 декларації за грудень „Послуги, отримані від нерезидента”).

Згідно з пп.7.4.1 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та  пункту 5.7  „Порядку заповнення”  до розділу II "Податковий кредит" (рядки 10 - 15 декларації) включаються обсяги придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) з податком на додану вартість або без податку на додану вартість товарів (послуг), основних фондів на митній території України, імпортованих товарів, отриманих на митній території України від нерезидента послуг з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності платника податку”.

З цих підстав, висновок суду першої інстанції про дотримання позивачем вимог норм права, що встановлюють механізм нарахування та сплати ПДВ, нарахованого на суму послуг, отриманих від нерезидента є правильним.

При цьому колегія суддів вважає правильними покликання суду першої інстанції на те, що, посилання скаржника на вимоги п.7.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не можуть прийматись судом до уваги, оскільки цей пункт Закону застосовується у випадку, коли сума бюджетного відшкодування визначена, відповідно до п.7.7.1. ст.7 Закону, тобто як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду, показники якого формуються на підставі податкових накладних, в той час, як податковий кредит позивача правомірно сформовано у відповідності до вимог п.7.3.- 7.5. ст.7 та п.11.5. ст.11 цього ж Закону.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на вказане вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про доведеність позовних вимог позивача про визнання протиправним податкового повідомлення – рішення та спростовано покликання та висновки відповідача про неправомірність заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість  у розмірі 303869 грн.

Таким чином враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

                Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 196, 196, 198, 200,  205, 206, 254  КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Мукачівської об’єднаної Державної податкової інспекції Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Закарпатської області від 23 квітня 2007 року в справі № 14/57 та додаткову постанову господарського суду Закарпатської області від 21 вересня 2007 року в справі № 14/57 за позовом Українсько-австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фішер-Мукачево» до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним податкового повідомлення –рішення № 003262340/0 від 04 грудня 2006 рік,, - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.

На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після проголошення, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя :                                                             І.Я.Олендер

            Судді:                                                                                  Р.М.Шавель

                                                                                                      О.Б.Заверуха