Ухвала суду № 1971023, 19.05.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

Головуючий по 1-й інстанції: Березяк Н.Є.                                                                    Справа № 22-а-1644/08 Господарський суд Львівської області                                                                                   ряд.ст.зв. № 36

№ 3/221А

Доповідач:  Олендер І.Я.                                                                                                                                     

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М              У К Р А Ї Н И

19 травня 2008 року                                                                                                          м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду

в складі:

головуючого-судді               Олендера  І.Я.,

суддів                                     Пліша М.А., Шавеля Р.М.

при секретарі                        Соколовській А.С.,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 30 серпня 2007 року в справі № 3/221А за адміністративним позовом Дочірнього підприємства „Латориця” Закритого акціонерного товариства „Торгова група„Тиса” до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення – рішення № 0002272310/3/7939 від 23 квітня 2007 року, -

                                                                                      в с т а н о в и л а :

30 серпня 2007 року Господарським судом Львівської області прийнято постанову по справі № 3/221А за адміністративним позовом Дочірнього підприємства „Латориця” Закритого акціонерного товариства „Торгова група„Тиса” до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення – рішення № 0002272310/3/7939 від 23 квітня 2007 року, якою було задоволено позов.

            Суд першої інстанції мотивував прийняту постанову тим, що висновок податкової інспекції про те, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) за отримані послуги мобільного зв'язку, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству. Оскільки, позивачем правомірно віднесено до валових витрат вартість витрат, оплачених (нарахованих) за послуги мобільного зв'язку в сумі 36085,27 грн., то у відповідності до вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням цих товарів (робіт,послуг).

            Прийняту постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач – ДПІ в Личаківському районі м.Львова, представник якого покликається на те, що постанова не відповідає вимогам чинного законодавства та винесена з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню.

            Як на доводи в апеляційній скарзі представник відповідача покликається на те, що  перевіркою позивача встановлено, що в порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3 9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ДП „Латориця" ЗАТ „Торгова група „Тиса", за період що перевірявся, включало до складу валових витрат витрати на оплату послуг мобільного зв’язку без наявності документів, що підтверджують використання цього зв’язку саме у його власній господарській діяльності, що призвело до завищення суми валових витрат на 36085,27 грн. в т.ч.: - 1 квартал 2005р. - 10213,29 грн.; - 2 квартал 2005р. - 7150,54 грн.; - 3 квартал 2005р. - 10672,24 грн.; - 4 квартал 2005р. - 8049,20 грн. та в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивач завищив податковий кредит на суму 6360 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 6360 грн. А тому, у податкового органу були правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення – рішення.

            Представник апелянта – відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задовольнити.

            Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просить її відхилити.

            Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, представника позивача на заперечення проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстав для її задоволення не має.

            Так, з матеріалів вбачається, що податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку позивача за період з 01.10.2004 року по 31.12.2005 року, за результатами якої складено акт від 10.07.2006 року №180/23-0/30649816 (а.с.30-51 т.1), на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 18.07.2006 року №0002272310/0/13331. Дане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем до податкових органів в порядку апеляційного узгодження. На підставі рішення ДПА України про результати розгляду скарги від 11.04.2007р., ДПІ у Личаківському районі м.Львова винесло податкове повідомлення рішення від 23.04.2007р. №0002272310/3/7939 (а.с.28 т.1), згідно якого позивач зобов'язаний сплатити до бюджету 9540 грн. (за основним платежем - 6360грн., штрафні санкції- 3180 грн.)

            Як вбачається з акту перевірки (а.с.42 т.1) підприємством віднесено до складу валових витрат витрати на оплату послуг мобільного зв'язку без наявності документів, що підтверджують використання цього зв'язку у господарській діяльності на суму 36085,27 грн.

            Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону).

            Судом першої інстанції правильно встановлено, що витрати на отримання послуг мобільного зв'язку були здійснені позивачем у зв'язку з проведенням господарської діяльності, що зокрема вбачається та доводиться укладеними угодами з оператором мобільного зв'язку ЛФ ЗАТ „Київ стар Дж.Ес.Ем.” ( а.с.33-65 т.2) та рахунками за послуги стільникового (мобільного) зв'язку та платіжних доручень про оплату отриманих послуг та названих вище договорів, укладених позивачем з ЛФ ЗАТ „Київ стар Дж.Ес.Ем.", з яких також вбачається, що обов'язки за договорами сторонами повністю виконані.

            При цьому судом першої інстанції правильно, врахував , що згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

            Статтею 11 вказаного Закону встановлено правила ведення податкового обліку, відповідно до п. 11.2 якої датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

            Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

            Судом першої інстанції правильно встановлено, що на підставі угод № № 804,711,087,097,269,039,803,344,751,007,259,174,802,736, 728, 216,729,044,281 від 07.11.03 р. оператором мобільного зв'язку позивачу щомісячно направлялися персоніфіковані рахунки за надані послуги мобільного зв'язку, які є первинними документами та мають всі необхідні обов'язкові реквізити.

            При цьому суд правильно вказав, що відповідачем не надано доказів того, що вказані первинні документи містять недостовірні відомості або визнані недійсними, а також те, що необґрунтованими є покликання відповідача на відсутність у позивача підтверджуючих документів, що дають право на віднесення до валових витрат, витрат на користування послугами зв'язку, перелік яких визначено листом Державного комітету України з питань регуляторної політики підприємництва від 28.11.2003 року № 125-1, які, на думку податкової інспекції, підтверджують зв'язок витрат на мобільний зв'язок з господарською діяльністю суб'єкта підприємницької діяльності.

            Так, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат наведено у п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” і такий є вичерпний і не підлягає розширеному тлумаченню. Лист № 125-1 від 28.11.2003 року Державного комітету України з питань регуляторної політики підприємництва носить рекомендаційний характер і не може встановлювати додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податків, встановлених п.5.3 ст.5 зазначеного вище Закону.

            Звідси висновки податкової інспекції про обов'язковість ведення позивачем журналу обліку дзвінків, встановлення правил користування мобільним зв'язком, розшифровка розрахунків про час переговорів та номери адресатів не заслуговують на увагу, оскільки ведення таких документів не передбачено правилами бухгалтерського та податкового обліку. Відсутність вказаного журналу у позивача не спростовує факту правомірного віднесення ним до валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку, який використовувався позивачем для здійснення господарської діяльності. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва N 125-1 від 28.11.2003 р., на який посилався відповідач не є нормативним актом та не може встановлювати правила ведення податкового та бухгалтерського обліку.

            Таким чином суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач мав підстави для віднесення до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку, отриманих від ЗАТ „Київ стар Дж.Ес.Ем.”. 

            Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

            Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

            Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі, коли на час перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону).

Суд першої інстанції правильно вказав, що податкові накладні, які має позивач, виписані СП "Український мобільний зв'язок" повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону.

            Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки Угоди про надання послуг стільникового радіотелефонного зв'язку, що укладені позивачем з ЛФ ЗАТ „Київ стар Дж.Ес.Ем." є чинними, то позивач правомірно керувався умовами цих договорів при визначенні своїх податкових зобов'язань.

            Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

            Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідач ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду, не надав суду належних і допустимих доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного повідомлення-рішення. 

            Звідси правильними є доводи суду першої інстанції, що висновок податкової інспекції про те, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) за отримані послуги мобільного зв'язку, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва, - є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству, а тому позивачем правомірно віднесено до валових витрат вартість витрат, оплачених (нарахованих) за послуги мобільного зв'язку в сумі 36085,27 грн., а тому, у відповідності до вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням цих товарів (робіт, послуг).

  Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72, 138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС  України, колегія суддів -

                                                           у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 30 серпня 2007 року в справі № 3/221А за адміністративним позовом Дочірнього підприємства „Латориця” Закритого акціонерного товариства „Торгова група„Тиса” до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення – рішення № 0002272310/3/7939 від 23 квітня 2007 року, – без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття ухвали в порядку ч.3ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі.

Головуючий суддя :                                                            І.Я.Олендер

 Судді:                                                                                    М.А.Пліш

                                                                                               Р.М.Шавель