Ухвала суду № 19516799, 02.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2011 р. м. КиївК-25239/08

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

Степашка О.І.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Валкомконотоп»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008

у справі № АС 17/189-08 (22-а-6379/200-8)

за позовом Приватного підприємства «Валкомконотоп»

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Сумської області від 14.07.2008 позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Конотопської ОДПІ №0000292311/0 від 11.02.2008, № 0000282311/0 від 11.02.2008, №0000292311/1 від 29.02.2008, № 0000282311/1 від 29.02.2008. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Валкомконотоп»03,40 грн. витрат зі сплати державного мита.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

ПП «Валкомконотоп»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкових зобовязань з податку на прибуток у загальній сумі 217447,90 грн., у тому числі 146426,00грн. основного платежу та 71021,9 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та з податку на додану вартість у загальній сумі 160765,50 грн., у тому числі 107177 грн. основного платежу та 53588,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято на підставі акту перевірки від 01.02.2008 № 38/23-3/33093390 за період з 01.01.2006 по 30.09.2007, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п.п. 5.3.2 п. 5.1, п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Порушення полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат у 2006 році понесених витрат за наслідками здійснення господарських операцій з придбання послуг у ДП «Мисливське господарство «Конотопське»за договором від 01.09.2005 № 5/09, у ТОВ «ТРК СВС-ТВ»за договорами №№ СВ-03/01В, СВ-04/01Т та у ТОВ «ТРК Прадо-ТВ»за договорами №№01-10/1, 01-5/2.

Позиція податкового органу полягає у тому, що понесені позивачем витрати не повязані з господарською діяльністю позивача, оскільки господарські операції з придбання послуг є збитковими. Посилаючись на факт вчинення завідомо збиткових операцій, податкова інспекція вказує на нікчемність правочинів, що порушують моральні засади суспільства та суперечать суті підприємництва як діяльності, метою якої є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку, а відтак є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, податкова інспекція вважає, що позивач не має права на валові витрати, оскільки не є тією особою, що несе витрати по виконанню ДП «Мисливське господарство «Конотопське»послуг. Позивач документально не підтвердив звязку витрат на проведення рекламних заходів із господарською діяльністю, оскільки не надав підтвердження змісту реклами (відео ролика).

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що підприємство не включило до податкового зобовязання декларації з ПДВ за березень 2007 року податок на додану вартість в сумі 48633,34грн. від реалізації паливно-мастильних матеріалів ТОВ «Петро-ойл», про що видано податкову накладну.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення з огляду на таке.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Договір, укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Таким чином, для встановлення факту нікчемності правочину, необхідно встановити наявність умислу хоча б у однієї зі сторін при укладенні та вчиненні правочину щодо настання певних протиправних наслідків, наприклад - отримання незаконних податкових вигод з метою заниження податкових зобовязань. При цьому необхідно встановлювати причинний зв'язок між певною протиправною поведінкою (у даному випадку на думку податкового органу це вчинення сторонами правочину завідомо збиткових господарських операцій) та настанням певних протиправних наслідків.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.

Зважаючи на викладене, позиція суду апеляційної інстанції про те, що проведення завідомо збиткових операцій свідчить про факт існування нікчемного правочину, який порушує моральні засади суспільства та суперечить суті підприємництва як діяльності, не може бути визнана обґрунтованою, оскільки висновок суду щодо здійснення завідомо збиткових операцій зроблений без посилання на конкретні докази існування у сторін правочинів при їх укладенні та виконанні умислу на вчинення збиткових господарських операцій з певним протиправним наміром, зокрема: з метою протиправного збільшення валових витрат та, у звязку з цим, заниженням податкових зобовязань з податку на прибуток.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач є особою, що не несе витрати з наданих на підставі договору ДП «Мисливське господарство «Конотопське»послуг є незрозумілим, оскільки наведені судом норми Закону України «Про мисливське господарство та полювання»(ст. 1, ст. 17, ст. 26) та положення Наказу Державного комітету лісового господарства України від 28.03.2005 № 259 «Про проведення полювання в мисливський сезон 2005/2006 року»жодним чином не спростовують неможливість понесення позивачем витрат за придбані послуги на підставі договору, а також не спростовують факт понесення таких витрат позивачем. Крім того, такий висновок судом апеляційної інстанції зроблений без спростування встановлених судом першої інстанції на підставі таких доказів як договір, відповідні акти та платіжні доручення обставин щодо фактичного придбання позивачем послуг та понесення (сплати) ним витрат постачальнику таких послуг та без зазначення підстав для залишення поза увагою таких доказів.

Висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат сплачених ТОВ «ТРК СВС-ТВ»та ТОВ «ТРК «Прадо-ТВ»витрат за виконання робіт по виготовленню рекламних відеосюжетів та з редагування та адаптації рекламних відеосюжетів, який обґрунтований приписами п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що забороняють відносити до валових витрат витрати на придбання нематеріальних активів, не можна визнати правильним, оскільки суд апеляційної інстанції залишив поза увагою приписи п.п. 5.4.4. п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які дозволяють відносити до складу валових витрат витрати платника податку на проведення рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, та, у звязку з цим, не дослідив правову природу договорів, зокрема предмету таких договорів: поставка-придбання нематеріальних активів, чи поставка-придбання послуг з проведення рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг). Суд не врахував, що витрати, повязані з придбанням нематеріальних активів за правилами п.п. 5.3.2, п.п.8.1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підлягають амортизації, у звязку з чим не перевірив, чи допускались порушення позивачем вимог закону, повязані з понесенням позивачем витрат за спірною господарською операцією, які б призвели до завищення (заниження) амортизаційних відрахувань.

Суд касаційної інстанції не може беззаперечно погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат сплачених ТОВ «ТРК СВС-ТВ»та ТОВ «ТРК «Прадо-ТВ» за здійснення підприємством комплексу заходів по організації трансляції рекламних відеосюжетів з підстав їх не підтвердження довідками використання ефірного часу з регіональних каналів, який судом обґрунтований приписами п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Дана норма Закону забороняє включення до складу валових витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку без спростування встановлених судом першої інстанції на підставі таких доказів як договір, відповідні акти та платіжні доручення обставин щодо фактичного придбання позивачем послуг та понесення (сплати) ним витрат постачальнику таких послуг та не зазначив підстав, з яких такі докази як вказані первинні документи, обовязковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку, залишено поза увагою. Суд апеляційної інстанції не зазначив, якими правилами ведення податкового обліку визнано обовязковість ведення і зберігання довідок використання ефірного часу з регіональних каналів у випадку придбання платником податку послуг зі здійснення комплексу заходів по організації трансляції рекламних відеосюжетів.

Суд апеляційної інстанції, вказавши на обставини щодо припинення постановою Господарського суду м.Києва від 24.01.2008 контрагента позивача - ТОВ «ТРК і СВС-ТВ»та на визнання банкрутом рішенням Господарського суду м.Києва від 24.01.2008 контрагента позивача ТОВ «ТРК «Прадо-ТВ», не врахував, що самі по собі дані обставини жодним чином не впливають на право позивача сформувати валові витрати з фактично сплачених даним контрагентам сум за придбання послуг, призначених для використання у господарській діяльності. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не ставить право платника податку (покупця) на формування валових витрат в залежність від дотримання вимог законодавства при створенні підприємства (постачальника), дотримання останнім правил ведення господарської діяльності, оподаткування, платоспроможності тощо, та не передбачає обовязку такого платника (покупця) у випадку наявності зазначених обставин зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати за певний період. Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася, відповідно, така особа не позбавлена права здійснювати господарську діяльність до виключення з реєстру і така діяльність не є протиправною.

В частині вирішення спору щодо податкових повідомлень-рішень про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість суд касаційної інстанції також не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Суд першої інстанції, задовольнивши позов у цій частині, взагалі не встановив суті зафіксованого актом перевірки порушення, яке було підставою для висновків податкового органу про заниження позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 107177 грн. основного платежу та у звязку з цим, - для донарахування позивачеві такої суми податкового зобовязання та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 53588,5 грн.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні позову у цій частині, вказав на правомірність донарахування податковим органом податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 160765,5 грн. (в т.ч. штрафних (фінансових) санкцій в сумі 53588,5 грн.). При цьому суд дослідив порушення щодо заниження позивачем у березні 2007 року податкового зобовязання з цього податку на суму 48633,34грн. від реалізації паливно-мастильних матеріалів ТОВ «Петро-ойл», встановивши, що в результаті невідображення такого податкового зобовязання у декларації за березень 2007 року та невідображення податкового кредиту у цій декларації на суму 47285, 53 грн., позивач не відобразив позитивне значення з податку на суму 1348 грн. та, відповідно, занизив податкове зобовязання на цю суму.

З наведеного вбачається, що суд апеляційної інстанції не встановив суті зафіксованих актом перевірки решти порушень позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», які стали підставою для нарахування спірними податковими повідомленнями-рішенням решти суми податкових зобовязань з податку на додану вартість, а саме: на суму 105829 грн. основного платежу (107177 грн. 1348 грн.), та не надав правової оцінки таким порушенням, у звязку з чим висновок суду про правомірність донарахування податковим органом податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 160765,5 грн. є необґрунтованим.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, дослідити інші обставини, що мають значення для справи, вирішити, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суди повинні врахувати, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР вбачається, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, у разі встановлення обставин про те, що підприємство мало на меті отримання прибутку і здійснювало свою діяльність у відповідності з визначеними цілями, однак його діяльність не дала очікуваного результату з незалежних від підприємства причин, підстави вважати діяльність підприємства негосподарською, тобто такою, що не передбачає мети отримання прибутку, відсутні. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не повязана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Валкомконотоп»задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Сумської області від 14.07.2008 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008 скасувати, а справу направити до Сумського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяН.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв

О.І. Степашко