Ухвала суду № 19507909, 09.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"09" листопада 2011 р. м. КиївК/9991/26774/11

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Малиніна В.В.,

Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (далі також УПФ) на постанову Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до УПФ про зобовязання вчинити певні дії, встановив:

У позовній заяві, поданій до суду в березні 2010 року, ОСОБА_6 зазначала, що є дитиною війни і відповідно до статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року №2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі Закон №2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком). Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону №2195-ІV, позивач просила зобовязати УПФ нарахувати та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 20062010 роки. Цю справу в першій та апеляційній інстанціях розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постановою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2010 року, позов задоволено частково: дії відповідача визнано неправомірними, зобовязано УПФ нарахувати та виплатити позивачеві щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до статті 6 Закону №2195-ІV з 5 жовтня 2008 року по 3 березня 2010 року. У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність позовних вимог і неврегульованість механізму реалізації положень статті 6 Закону №2195-ІV. За змістом касаційної скарги в ній не наведено заперечень проти судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Зазначені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог у порядку касаційного провадження не оскаржено і позивачем, з цих підстав відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) обґрунтованість рішень в наведеній частині судом касаційної інстанції не переглядається.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 КАС, суд дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону №2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону №2195-ІV дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі Закон № 107-VІ) стаття 6 Закону № 2195-ІV викладена в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу ІІ Закону 107-VІ.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, спірні відносини з 22 травня 2008 року регулюються відповідно до статті 6 Закону №2195-ІV. За таких обставин є правильним висновок про зобовязання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 5 жовтня 2008 року.

Що стосується позовних вимог за 2009 і 2010 роки, то статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України надано право у 2009 та у 2010 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Отже, наведеними нормами передбачено право Уряду встановлювати розміри лише тих виплат, вихідним критерієм яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом №2195-ІV залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Будь-які зміни до статті 6 Закону №2195-ІV законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та «Про Державний бюджет України на 2010 рік»не вносились, дію цієї статті в цих роках зупинено не було.

Отже, нарахування та виплата у 2009 і 2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону №2195-ІV. Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону №2195-ІV. Станом на 22 травня 2008 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»(далі Закон №1058-ІV), згідно з якою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року №966-ХІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону №2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону №1058-ІV. Керуючись статтями 220, 222224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Залишити касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області без задоволення, постанову Центрально-міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року без змін.

Ця ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Судді

Суддя О.В. Гашицький