Ухвала суду № 19498359, 01.11.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2011 р.Справа № 2-а-7797/10/1570 Категорія: 8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В.

судді - Потапчук В.О.

судді - Коваль М.П.

при секретаріКапустинська А.М. за участю сторін: СДПІОСОБА_5 (довіреність) ПАТ „Одеський коньячний завод”ОСОБА_6 (довіреність) розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року по справі за позовом приватного акціонерного товариства „Одеський коньячний завод” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000611620/0 від 20.05.2010 року, № 0000611620/1 від 18.06.2010 року, -

встановиЛА:

Позивач, закрите акціонерне товариство „Одеський коньячний завод”, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000611620/0 від 20.05.2010 року, № 0000611620/1 від 18.06.2010 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000611620/0 від 20.05.2010 року, № 0000611620/1 від 18.06.2010 року.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року по справі № 2-а-7797/10/1570 та постановити нову постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Крім того, апелянт зазначає, що при прийняті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні від 01.11.2011 року позивачем надано до суду клопотання про заміну позивача правонаступником, в якому зазначено, що 31 січня 2011 року утворено та зареєстровано приватне акціонерне товариство „Одеський коньячний завод”, яке згідно пункту 1.2. Статуту є правонаступником закритого акціонерного товариства „Одеський коньячний завод”. До клопотання додано статут, довідку ЄДРПОУ та свідоцтво про державну реєстрацію приватного акціонерного товариства „Одеський коньячний завод”.

Вказане клопотання було розглянуто колегією суддів та у судовому засіданні від 01.11.2011 року було здійснено заміну позивача на його правонаступника - приватне акціонерне товариство „Одеський коньячний завод”.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що закрите акціонерне товариство «Одеський коньячний завод»зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради 26.12.2002 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 15561200000024758, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 168247, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 118).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 569 від 31.01.2008 року, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 15.91.0 -виробництво дистильованих алкогольних напоїв, 15.93.0 - виробництво виноградних вин, 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту, 51.34.0 - оптова торгівля напоями, 52.25.0 - роздрібна торгівля алкогольними та іншими напоями, 63.30.0 - послуги з організації подорожувань (а.с. 116-117).

На підставі направлень від 12.04.2010 № 149 та згідно із п.1 ч. 1 ст.11, п.3 ч.6 ст.11-1 Закону України „Про державну податкову службу" та відповідно до наказу СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 09.04.2010 року № 221, головним державним податковим ревізор-інспектором відділу податкового супроводження підприємств переробної промисловості та реалізації підакцизної продукції, інспектором податкової служби І рангу Спіциним Д.Є., головним державним податковим ревізор-інспектором відділу податкового супроводження підприємств переробної промисловості та реалізації підакцизної продукції, інспектором податкової служби II рангу Башенко В.О. з 13.04.2010 року по 26.04.2010 року проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питання правомірності включення до податкового кредиту у податкових деклараціях з ПДВ за січень та лютий 2010 року податкових накладних, виписаних у попередніх періодах.

За результатами вказаної перевірки був складений акт № 273/16-2/00412056/52 від 05.05.2010 року (а.с.17-25), у висновку якого встановлено, що в порушення абз. 2 п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", ЗАТ «Одеський коньячний завод»занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, за січень 2010 року на 4469049 грн.00 коп. та за лютий 2010 року на 1139727 грн. 00 коп. (а.с.25).

На підставі цього акту, 20.05.2010 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000611620/0 від 20.05.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання 7738313 грн.70 коп., з яких, за основним платежем -5608776 грн.00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2129537 грн. 70 коп. за порушення позивачем абз. 2 п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (а.с.43).

Відповідно до положення п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата виникнення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В січні та лютому 2010 року позивачем отримані податкові накладні від постачальників, - за товар, поставлений в попередніх звітних періодах, та внесені до реєстру податкових накладних за січень та лютий 2010 року, що підтверджується журналом реєстрації вхідних податкових накладних у січні, лютому 2010 року (221-249).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Тобто, в Законі міститься пряма норма, яка визначає правову підставу для нарахування податкового кредиту платником податків - податкова накладна. Разом із тим, Закон України «Про податок на додану вартість»містить імперативну норму, яка носить забороняючий зміст і не дозволяє включити платнику податків до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, якщо у платника податків відсутнє документальне підтвердження такого податкового кредиту, а саме: у разі відсутності оригіналу податкової накладної чи іншого подібного документа, на підставі яких згідно положень Закону здійснюється документальне підтвердження сум податкового кредиту. Таке правило визначено приписами п.п. 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, приписами якого встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому у системному зв'язку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду. Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону України «Про податок на додану вартість»надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

Таким чином вказана норма закону не містить будь-яких обмежень щодо можливості включення одержувачем товарів (послуг) сум ПДВ, які зазначені у податкових накладних минулих податкових періодів, до складу податкового кредиту звітного місяця.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідно до положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення у позивача права на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем в інших періодах без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Крім того, аналіз вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" дає підстави зробити висновок, вказаним Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Як вбачається з податкових накладних вони складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження форм податкової накладної та порядку їх заповнення" від 30 травня 1997 року № 165 (із змінами і доповненнями), будь-яких порушень порядку їх виписки та заповнення не встановлено, що також, не оскаржувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Зазначене підтверджується й приписами абз .3 п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону, відповідно до якого визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а також приписами підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону, відповідно до якого податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

В свою чергу, Закон України „Про податок на додану вартість" містить норму, яка встановлює, що платник податків повинен забезпечувати ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, яким і підтверджується отримання податкових накладних таким платником податків.

Так, приписами п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону визначено, що платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.

Тобто, зазначеною нормою Закону передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Пунктом 1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року №244 (далі за текстом - Порядок), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що реєстр є формою вказаного Порядку встановлено, що ведення такого реєстру є правовою формою реєстрації отриманих платником податків податкових накладних. В свою чергу пунктом 7 вказаного Порядку встановлено, що реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість, тобто саме відомості, відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних є підставою для відображення показників в податкових деклараціях платника податків з податку на додану вартість. Також, вказаним Порядком встановлено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, якою передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у додатку до акту перевірки вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податкових деклараціях за січень та лютий 2010 року. Тобто, позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі, визначеній п.п 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та приписами зазначеного Порядку, відображено відомості щодо дати отримання податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки, які є стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість у податкових деклараціях за січень та лютий 2010 року.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач, суворо дотримуючись приписів п. 1.7. статті 1, підпунктів 7.2.3., 7.2.6., 7.2.8. пункту 7.2.,підпунктів 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4, пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" включив до податкових декларацій з податку на додану вартість за січень та лютий 2010 року податкові накладні, отримані ним від контрагентів у звітному періоді.

Посилання відповідача на порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" - відсутність звернення платника податку до податкового органу із заявою-скаргою на постачальника щодо відмови останнім в наданні податкової накладної, суд вважає безпідставним, оскільки відповідно до приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг)".

Тобто, зазначеною нормою Закону чітко визначено, що заяву зі скаргою на постачальника платник податку має право подати до органу державної податкової служби до податкової декларації з ПДВ виключно у разі відмови із боку постачальника надати податкову накладну на адресу контрагента, у якого виникає право на податковий кредит. Насамперед слід відзначити, що зазначеним пунктом Закону визначено право, а не обов'язок платника податків подання такої заяви зі скаргою на постачальника. Крім того, можливість подання такої скарги визначено лише за умови відмови постачальника надати на адресу покупця податкову накладну. При цьому, відмова з боку постачальника товарів (робіт, послуг) у наданні покупцю оригіналу податкової накладної повинна бути конкретизована та визначена у певній формі (письмова відмова), оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не дозволяє органам державної податкової служби самовільно трактувати поняття "відмови від надання податкової накладної" та базувати власні висновки на припущеннях. Тобто, орган державної податкової служби не має передбачених законодавством повноважень застосовувати поняття "відмова від надання постачальником податкової накладної" без підтвердження належними доказами наявності факту такої відмови з боку постачальника товарів (робіт, послуг).

Судом першої інстанції встановлено, що постачальники, які надали до позивача податкові накладені з запізненням, жодним чином не відмовлялися від надання податкових накладних на адресу позивача, не надавали накладні з порушенням порядку їх заповнення, що й підтверджується оригіналами отриманих позивачем податкових накладних та реєстром виданих та отриманих податкових накладних за січень та лютий 2010 року, в якому відображено факт отримання оригіналів податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки, а тому підстав для звернення зі скаргами на своїх контрагентів у позивача не було.

Крім того, необгрунтованими є й висновки відповідача стосовно того, що позивач не звернувшись зі скаргою на постачальника, автоматично не скористалося правом на декларування податкового кредиту у тому періоді, в якому були виписані податкові накладні. Оскільки, жодною нормою Закону не визначено підстав для позбавлення платника податків права на включення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у зв'язку із тим, що такий платник податків не звернувся зі скаргою на постачальника до органу державної податкової служби. Законом не надано такого права й органам державної податкової служби. Не визначено законодавством також й обставин, які б визначали підстави або обов'язкові умови для позбавлення платника податків сум ПДВ, сплачених контрагентам та віднесених до складу податкового кредиту у випадку, коли таким платником податків не подано скарг на таких контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг) до органів державної податкової служби.

Тобто, невиконання платником вказаної норми Закону не пов'язує з втратою таким платником в подальшому права на податковий кредит. Підпункт 7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону не обмежує платника в праві на податковий кредит, а лише надає право на включення до податкової декларації сум податкового кредиту за умови наявності у платника товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарі (послуг).

Таким чином, надання під час перевірки оригіналів податкових накладних, зазначених в додатках до акту перевірки, відображення позивачем цих податкових накладних в реєстрі виданих/отриманих податкових накладних за січень та лютий 2010 року і є фіксацією факту та дати отримання податкових накладних позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання відповідача, на те, що позивачем порушено п.п. 7.5.1. п. 7.5., п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки зазначені норми Закону, які, як вважає контролюючий орган, порушив платник податків, не містить жодних вказівок та обмежень по строках отримання податкової накладної, і не обмежують строк дії права платників податків на формування податкового кредиту.

Підпунктом 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно - правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування відповідачем до позивача приписів п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” є неправомірним, а тому оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року по справі № 2-а-7797/10/1570, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року по справі за позовом приватного акціонерного товариства „Одеський коньячний завод” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000611620/0 від 20.05.2010 року, № 0000611620/1 від 18.06.2010 року, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі 02 листопада 2011 року.

ГоловуючийсуддяГ.В. Семенюк

суддяВ.О. Потапчук

суддяМ.П. Коваль