Ухвала суду № 19494892, 17.11.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

Дата ухвалення
17.11.2011
Номер справи
2а-5097/11/2670
Номер документу
19494892
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5097/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" листопада 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.

Кучми А.Ю.

при секретарі:Салоїд І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тхайсімекс»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Тхайсімекс” звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.12.2010 № 0001152304/0 та від 27.12.2010 № 0001162304/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2011 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 27.12.2010 р. № 001152304/0 та № 0001162304/0.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, представником ДПІ у Оболонському районі м. Києва подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2011 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ “Тхайсімекс”(код ЄДРПОУ 35676624) з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ “АВ Скайт” за період з 01.04.2010р. по 30.06.2010 р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт “Про результати невиїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Тхайсімекс” (код ЄДРПОУ 35676624) з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ “АВ Скайт” (код за ЄДРПОУ 36798258) за період з 01.04.2010р. по 30.06.2010р.” від 20.12.2010 № 774/2304/35676624 (далі Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що підписи на видаткових накладних та податкових накладних ТОВ “АВ Скайт” від імені директора гр. ОСОБА_3 виконуються невідомою неуповноваженою особою, підприємницька діяльність ТОВ “АВ Скайт” здійснюється невідомими особами є протиправною, в тому числі по виданню документів податкової звітності. Під час вчинення письмових правочинів ТОВ “АВ Скайт” (укладання господарських договорів) так само, як під час вчинення правочинів на виконання укладених договорів (видача податкових накладних), не були додержані вимоги ч. 2 ст. 203 ЦК України (не було необхідного обсягу цивільної дієздатності юридичної особи), а відтак, означені правочини є нікчемними в силу закону.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0001152304/0, яким встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пп. 17.1.3 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у звязку з чим нарахована сума податкового зобовязання у розмірі 1 453 708,50 грн., з якої сума основного платежу - 969 139 грн. та сума штрафних фінансових санкцій - 484 569,50грн.

Також, на підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0001162304/0, яким встановлено порушення позивачем пп.7.4.5. п. 7.4. пп. 7.7.1. пп. 7.7.2. пп. 7.7.3. пп. 7.7.7. пп. 7.7.11. п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, завищено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 808 385 грн. за квітень, 684 688 грн. за травень.

15 березня 2010 року між ТОВ “АВ Скайт” в особі директора Чорної Інни Володимирівни та ТОВ “Тхайсімекс” в особі директора Фам Чунг Зунга укладено договір купівлі-продажу товару № 48, відповідно до умов якого ТОВ “АВ Скайт” - продавець, зобовязується передати ТОВ “Тхайсімекс” - покупцю, товар: рибу та морепродукти, у кількості та асортименті, відповідно до Додатку № 1, а покупець зобовязується прийняти та сплатити товар.

На виконання умов вказаного договору продавцем - ТОВ “АВ Скайт” було відвантажено товар, що підтверджується виписаними податковими накладними та видатковими накладними, а покупцем було здійснено оплату ТОВ “АВ Скайт” за товар, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ “Тхайсімекс” в ПАТ “ВіЕйБі Банк” та не заперечувалось відповідачем.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про правомірність прийняття ДПІ у Оболонському районі м. Києва податкових повідомлень-рішень від 27.12.2010 № 0001152304/0 та від 27.12.2010 № 0001162304/0, з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з наступного.

Згідно з вимогами статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, а згідно ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Договір купівлі-продажу товару від 15 березня 2010 року № 48, укладено ТОВ “АВ Скайт”(продавець) в особі директора Чорної І.В. та ТОВ “Тхайсімекс”(покупець) в особі директора Фам Чунг Зунга, що в свою чергу спростовує висновки відповідача проте, що договір з боку ТОВ “АВ Скайт” було підписано гр. ОСОБА_3

Виконання умов договору підтверджується відповідними видатковими накладними за квітень, травень 2010 року на загальну суму 14 731 279,70 грн., в тому числі з визначеною сумою податку на додану вартість 2 725 212,59 грн.

Відповідно до положень пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 18 “Порядку заповнення податкової накладної” від 30.05.97 р. № 165 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97р. № 233/2037, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

ТОВ “АВ Скайт” склало та надало позивачу податкові накладні за квітень, травень 2010 року на загальну суму 14 731 279,70 грн., в тому числі з визначенням суми податку на додану вартість 2 725 212,59 грн.

Позивачем на виконання договору перераховано суми за товар, що підтверджується випискою по рахунку ТОВ “Тхайсімекс” в ПАТ “ВіЕйБі Банк”, наданою до матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди квітень, травень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “АВ Скайт”, у звязку з придбанням товарів за договором купівлі-продажу товару від 15 березня 2010 року № 48.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що станом на день укладання вищевказаного договору та виписки податкових та видаткових накладних ТОВ “АВ Скайт” зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність, як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Одним із видів діяльності позивача є оптова торгівля іншими продуктами харчування.

На підтвердження використання придбаних за спірним договором товарів у межах своєї господарської діяльності позивач надав копії відповідних документів: договору оренди холодильних камер від 01.01.2010 № 7/5-82х, договору про надання платних послуг по відповідальному зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2010 № 38, а також видаткові накладні, які підтверджують подальшу реалізацію позивачем товару, отриманого від ТОВ «АВ Скайт»іншим субєктам господарювання.

Таким чином, господарські операції позивача з ТОВ “АВ Скайт” є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ “АВ Скайт”, придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” та статей 1 і 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не знаходження контрагента за місцем державної реєстрації, порушення під час реєстрації такого контрагента, чи порушення таким контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимір, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідачем не встановлено порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, а висновки викладені в Акті перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та пп. 17.1.3 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є необґрунтованими.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття ДПІ у Оболонському районі м. Києва податкових повідомлень-рішень від 27.12.2010 № 0001152304/0 та від 27.12.2010 № 0001162304/0

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як субєктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2011 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2011 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.

Ухвалу складено в повному обсязі 18.11.2011 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді:

Попередній документ : 19494873
Наступний документ : 19494910