Постанова № 19478853, 21.11.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2011 р. справа № 2а-11042/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Бондаренко Ю.В.,

за участі сторін:

представника позивача - Чорнобай Р.Л.,

представник відповідача - Ламанової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Харківгаз", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Харкові, в якому просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2011 року №0000590847;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2011 року №0000570847;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2011 року №0000580847. Посилаючись на факти викладені у позовній заяві, позивач прочсив позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з підстав викладених в письмових запереченнях, які приєднані до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харків з 11.07.2011 року по 14.07.2011 року було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (код ЄДРПОУ 03359500) з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток за період лютий 2011 року по правовим відносинам з ТОВ "Валрус Ексім" (код ЄДРПОУ 37189924) та за період травень 2010 року, липень-серпень 2010 року по правовим відносинам з ТОВ "Квік-М" (код ЄДРПОУ 36817778).

Результати вказаної перевірки відповідач оформив актом перевірки від 20.07.2011 року №1828/47-0/03359500, в якому зазначалося про встановлення порушень ч.5 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228, ст.761 Цивільного кодексу України, п.п.7.4.1., 7.4.4., 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України тап.3.1 ст.3, п.5.1, п.п.5.2.1. п.5.2., ст.5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємства". Відповідач, за наслідками вказаної перевірки прийняв податкові повідомлення-рішення від 09.08.2011 року №00000570847, №00000580847, №0000590847, якими повідомлялось про встановлення порушень податкового законодавства.

Фактичною підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харків від 09.08.2011 року №00000570847, №00000580847, №0000590847 слугувала встановлена податковим органом нікчемність правочинів, укладених між ПАТ "Харківгаз" та його контрагентами - ТОВ "Валрус Ексім" (код ЄДРПОУ 37189924) та з ТОВ "Квік-М" (код ЄДРПОУ 36817778), а також не відображення в реєстрі отриманих податкових накладних та при оподаткуванні податку на додану вартість суми податку на додану вартість ТОВ "Валрус Ексім" (код ЄДРПОУ 37189924).

Судом встановлено, що 09 лютого 2011 року між ПАТ "Харківгаз" та ТОВ "Валрус Ексім" (код ЄДРПОУ 37189924) був укладений договір №56, згідно якого ТОВ "Валрус Ексім" (Продавець) зобов'язується поставити, а ПАТ "Харківгаз" (Покупець) прийняти і оплатити продукцію на умовах даного договору асортимент, запасні частини для транспортних засобів. На виконання вищевказаних умов договору ТОВ "Валрус Ексім" виконало свої зобов'язання та поставило ПАТ "Харківгаз" продукцію, про що свідчать: податкові накладні №120 від 16.02.2011 року на суму 9840,00 грн. в т.ч.ПДВ 1640,00 грн.; №121 від 16.02.2011 року на суму 46055,33 грн. в т.ч. ПДВ 7675,89 грн., №171 від 22.02.2011 року на суму 2815,00 грн. в т.ч. ПДВ 469,17 грн.

Крім того виконання умов договору підтверджується розрахунками між субєктами господарювання, які проведені у безготівковій формі, доказом чого являються платіжні доручення №717 від 15.02.2011 року на суму 8 258,00 грн., №718 від 15.02.2011 року на суму 8912,00 грн., №719 від 15.02.2011 року на суму 7514,24 грн., №720 від 15.02.2011 року на суму 7129,01 грн., №721 від 15.02.2011 року на суму 7925,00 грн., №722 від 15.02.2011 року на суму 8736,00 грн., №723 від 15.02.2011 року на суму 7421,06 грн., №859 від 22.02.2011 року на суму 2 815,00 грн.

Одночасно судом встановлено, що між ПАТ "Харківгаз" та ТОВ "Квік-М" (код ЄДРПОУ 36817778) був укладений договір, згідно якого позивач отримав від зазначеного контрагента засоби санітарної гігієни та бланки на загальну суму 18873,66 грн. На виконання умов договору ТОВ "Квік-М" на користь ПАТ "Харківгаз" за період з травня 2010 року, липня - серпня 2010 року виписано податкові накладні на загальну суму 18873,66 грн., у тому числі ПДВ 3145,61 грн., а саме: податкова накладна №103 від 28.05.2010 року на суму 996,66 грн. в т.ч. ПДВ на суму 166,11 грн., податкова накладна №273 від 21.07.2010 року на суму 177,00 грн. в т.ч. ПДВ на суму 29,50 грн., податкова накладна №26082 від 26.08.2010 року на суму 5700,00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 950,00 грн., податкова накладна №26081 від 26.08.2010 року на суму 12000,00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 2000,00 грн.

Розрахунки між вказаними субєктами господарювання здійснювалися у безготівковій формі, підтвердженням чого являються платіжні доручення, а саме: №2331 від 28.05.2010 року на суму 996,66 грн., №2945 від 21.07.2010 року на суму 177,00 грн., №5011 від 26.08.2010 року на суму 17700,00 грн., №6048 від 06.10.2010 року на суму 15984,00 грн.

Отже, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відомості первинних документів є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" опосередковують рух коштів у безготівковій формі.

Згідно ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість" відповідальність за нарахування, утримання та сплату податку несе платник податку.

Чинним законодавством України не передбачена відповідальність за зобовязаннями та податковим кредитом контрагентів.

Положеннями пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлюється, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну. Згідно з пп.7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпункт 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з приписами ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм Закону України "Про систему оподаткування" за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

Виходячи з вищевикладеного, позивач у відповідності до п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.2.ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", правомірно включив до складу податкового кредиту суму ПДВ. Отже, вимоги позивача правомірні та обґрунтовані.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що до висновку про порушення позивачем положень Закону України "Про податок на додану вартість", відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності іншої особи, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за її дії.

Відповідно до п.п.7.4.1., п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуги), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовлення товарів (у том числі при їх імпорті) та послугах з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбання (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у том числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є обєктом оподаткування зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

При цьому, в силу застереження згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" єдиною підставою для не включення суми податку до складу податкового кредиту є не підтвердження оплаченого (нарахованого) податку податковими накладними чи митними деклараціями, тобто фізична відсутність податкової накладної чи митної декларації.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд дійшов висновку, що наявними у справі документами доведено як фактичне виконання господарських операцій за правочином між позивачем та вищевказаним контрагентом, так і понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах.

За таких підстав висновок Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Харкові про порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" слід визнати не обґрунтованим.

Що стосується порушення вимог п.п.3.1, ст.3, п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Суд зазначає, що до матеріалів справи були надані докази виконання вказаного договору, а саме: податкові накладні, видаткові накладні та платіжні доручення, підтверджуючі сплату за надані послуги. Оформлені первинні документи по укладеному договору між позивачем та його контрагентами своїми ознаками відповідають визначенню первинних документів, наведеному у ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 234.05.1995 року та зареєстрованого в міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Отже, встановлене податковим органом порушення Закону України "Про оподаткуванню прибутку підприємства" (надалі - Закон) є неправомірним. Так, згідно з п.п.3.1 ст.3 вказаного Закону Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону.

Відповідно до п.5.2.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. В частині 4 п.5.3.9. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказано, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228, 761 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні", суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України.

Суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228, 761 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2010 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом-Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши витребувані у позивача копії правочинів і первинних документів, суд відмічає, що судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеними позивачем належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2011 року №0000590847 Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2011 року №0000570847 Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2011 року №0000580847 Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська 1, код ЄДРПОУ 03359500) державне мито у розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова в повному обсязі виготовлена 23 листопада 2011 року.

Суддя Котеньов О.Г.