Постанова № 19471137, 10.10.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:10 год.

10.10.2011 р.справа № 2а-72/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.03.10 р.,

представника відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Артіль ЛТД", вул. Чкалова, 20, м. Миколаїв, 54017 доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 провизнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень від 07.12.10 р. № 0033252360/0, № 0033262360/0, № 0033272360/0 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Артіль ЛТД»(далі - позивач) до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), у якому позивач просить суд визнати протиправними дії ДПІ щодо проведення перевірок позивача із запізненням та повторних перевірок позивача з питань відшкодування податку на додану вартість, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 7 грудня 2010 р. № 0033252360/0, № 0033262360/0, № 0033272360/0.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на наступне. Статтею 7 п. 7.7. пп. 7.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість», яким регулювались спірні правовідносини на час їх виникнення, встановлено обовязок податкового органу протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, провести документальну невиїзну перевірку. Позивач зазначає, його перевірка проведена із спливом вказаного 30-денного терміну. Крім того, позивач зазначає, що рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість було прийнято за періоди, за якими відповідач вже проводив позапланові перевірки з питань відшкодування податку на додану вартість, що є порушенням ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Не погодився позивач і з виявленими під час його перевірки порушеннями Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»і «Про податок на додану вартість». Так, на думку позивача, амортизуванню підлягають витрати на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів, а не їх балансова вартість, як то вважає відповідач, а тому амортизація повинна нараховуватись і на обладнання, яке не введено в експлуатацію. З приводу формування податкового кредиту, позивач зазначив, що до його складу включались суми податку на додану вартість, підтверджені податковими накладними, отриманими від своїх контрагентів.

Відповідач адміністративний позов не визнав та подав суду письмові заперечення (т. 1, а. с. 58-63), у яких навів такі доводи. Щодо правомірності перевірок позивача ДПІ вказала на те, що проведена перевірка була плановою, а правомірність проведення попередніх перевірок позивачем до суду не оскаржувалась. Під час перевірки позивача, останнім не було надано актів ведення в експлуатацію обладнання, на яке позивач здійснював амортизаційні відрахування. Відповідач, посилаючись на визначення терміну «основні фонди», яке міститься у ст. 8 п. 8.2. пп. 8.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час перевірки позивача, зазначив, що до них відносяться матеріальні цінності, з дати введення їх в експлуатацію, з чого відповідач робе висновок про те, що у випадку, коли платник податку не ввів обладнання в експлуатацію, воно не може вважатись основними фондами, а тому і не підлягає амортизації. Доводячи правомірність свого висновку про порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, ДПІ зазначила, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські стосунки з підприємствами, правочини яких визнані нікчемними, адже вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених змістом правочину.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, статтею 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи адміністративного позову та заперечень.

У відповідності до вимог ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 10 жовтня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані ними докази, суд встановив наступне.

У період з 30 вересня до 17 листопада 2010 р. відповідач провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2009 р. до 30 червня 2010 р., валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 24 листопада 2010 р. № 1855/23-600/13857386 (далі - акт перевірки) (т. 1, а. с. 15-21).

У висновку акту перевірки відповідач навів такі порушення податкового законодавства з боку позивача:

- ст. 3 п. 3.1., ст. 5 п. 5.2. пп. 5.2.10., ст. 8 п. 8.3. пп. 8.3.5., п. 8.7. пп. 8.7.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 6141,0 грн.;

- ст. 3 п. 3.1., пп. 3.1.1., ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 296982,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 334434,0 грн.

На підставі акту перевірки 7 грудня 2010 р. ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № 0033252360/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 6141,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 2803,0 грн. (т. 1, а. с. 12), № 0033262360/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 95877,0 та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 47939,0 грн. (т. 1, а. с. 13), № 0332723600/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 334434,0 (т. 1, а. с. 14).

Вирішуючи вимогу позивача про визнання протиправними дій ДПІ, які полягають у проведенні перевірки позивача із запізненням та проведення повторних перевірок позивача, суд враховує наступні обставини, якім надає таку правову оцінку.

Як встановлено судом, предметом проведеної перевірки було дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 1 січня 2009 р. до 30 червня 2010 р. Під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 334434,0 грн., з приводу чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 7 грудня 2010 р. № 0332723600/0 (т. 1., а. с. 14). У самому рішенні визначено період за який відбулось завищення позивачем бюджетного відшкодування - березень 2009 р.-червень 2010 р. Разом з тим, як зазначає сам відповідач, ДПІ вже проводились перевірки правильності нарахування позивачем бюджетного відшкодування за вказаний період. Таким чином, фактично у рамках даної перевірки ДПІ повторно перевірила позивача з питань відшкодування податку на додану вартість за період, який вже був предметом попередніх перевірок.

Відповідно до ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість», протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Таким чином, з наведеної норми можна дійти висновку про те, що питання правомірності формування податкового кредиту та вірності включення відомостей до податкової декларації, за наявності у податкового органу підстав для висновку про порушення платником податку вимог податкового законодавства, можуть бути виключно предметом окремої позапланової перевірки і не повинні були досліджуватись податковим органом під час планової перевірки.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що провівши планову перевірку позивача, позивач не мав права досліджувати питання правомірності формування податкового кредиту, а тому вимога позивача про визнання протиправними дій ДПІ, які полягають у проведенні перевірок із запізненням та проведення фактично повторної перевірки підлягають задоволенню.

Щодо правомірності висновків ДПІ про порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 6141,0 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено під час перевірки, позивач придбав обладнання для виготовлення штучного каменю та обладнання для виготовлення металопластикових виробів і під час перевірки не надав ДПІ актів вводу в експлуатацію зазначеного обладнання, але здійснював амортизаційні відрахування на нього. З приводу таких обставин спору між сторонами не існує, оскільки вони визнаються як позивачем так і відповідачем. Відповідач робить висновок про те, що позивач неправомірно здійснював амортизаційні відрахування на обладнання, яке не введено в експлуатацію.

Згідно ст. 8 п. 8.1. пп. 8.1.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до ст. 8 п. 8.1. пп. 8.1.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

За правилами ст. 8 п. 8.2. пп. 8.2.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основні фонди підлягають розподілу за групами 1, 2, 3, 4.

Як встановлено ст. 8. п. 8.3. пп. 8.3.5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.

Виходячи з наведеного, неведення в експлуатацію обладнання не є перешкодою для здійснення амортизаційних відрахувань.

Також суд не погоджується із доводами ДПІ про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Такі висновки відповідача ґрунтуються на тому, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські стосунки з такими контрагентами як ТОВ «Ос Мер», ПП «Дельта-Строй», ПП «Ивеко Плюс». На думку ДПІ, правочини позивача з названими підприємствами є нікчемними, адже вони не були спрямовані на настання наслідків, обумовлених змістом цих правочинів. При цьому відповідач зазначає, що перевіркою ТОВ «Ос Мер»встановлено відсутність поставки товарів цим підприємством, а засновник та керівник товариства надала пояснення до податкової міліції, згідно яких не займалась фінансово-господарською діяльністю ТОВ «Ос Мер». Аналогічні пояснення надані засновниками та керівниками ПП «Дельта-Строй», ПП «Ивеко Плюс».

Досліджуючи питання господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Ос Мер», ПП «Дельта-Строй», ПП «Ивеко Плюс», суд враховує наступне.

Позивач уклав із цими підприємствами низку договорів (т. 1, а. с. 244-249, т. 2, а. с. 1-5), за умовами яких купувало комплектуючи та матеріали до деревообробних станків, матеріали для меблевого виробництва, комплектуючи до станків, плівку ПВХ, штучний камінь, або виступило продавцем таких товарів.

Характер товару, отриманого позивачем від вищезазначених контрагентів, узгоджується із видами діяльності позивача за КВЕД, які зазначені у довідці ЄДРОПУ: виробництво деревообробних верстатів, виробництво меблів для офісів та магазинів, роздрібна торгівля меблями (т. 1, а. с. 51).

Отримання вказаного товару підтверджується оборотною відомістю, згідно якої позивач включив до складу своїх активів товар, отриманий від контрагентів (т. 1, а. с. 91-108).

Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивач отримав від з ТОВ «Ос Мер», ПП «Дельта-Строй», ПП «Ивеко Плюс», податкові накладні, які повною мірою відповідають наведеним вимогам законодавства.

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд відзначає, що на момент перевірки, позивач мав всі податкові накладні, видані з ТОВ «Ос Мер», ПП «Дельта-Строй», ПП «Ивеко Плюс» (т. 1, а. с. 123, 125, 127, 129, 131, 134, 137, 139, 141, 144, 147, 149, 151, 153, 156, 158, 159а, 162, 165, 167, 169, 171, 174, 178, 180, 182, 184, 186, 190, 192, 195, 198, 200, 202, 205, 208, 211, 214, 216, 219, 222, 225, 228, 231, 234, 236, 239, 242), які досліджувались ДПІ під час перевірки позивача. На підставі наданих позивачем платіжних доручень, можна дійти висновку про повну оплату позивачем товару, придбаного у ТОВ «Ос Мер», ПП «Дельта-Строй», ПП «Ивеко Плюс»(т. 1, а. с. 121, 132, 135, 142, 145, 154, 160, 163, 172, 175-176, 187-188, 193, 196, 203, 206, 209, 212, 217, 220, 223, 206, 229, 232, 237, 240).

Додатково суд приймає до уваги те, що господарські взаємовідносини позивача з таким контрагентом, як ПП «Дельта-Строй»вже були предметом судового розгляду і постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 р. скасовано податкове повідомлення-рішення, яким позивачу було зменшено розмір бюджетного відшкодування податку на додану вартість з тих самих підстав що і у даній адміністративній справі (т. 2, а. с. 6-11).

Посиланням відповідача на нікчемність правочинів позивача суд надає таку оцінку.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами ЦК України. Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нічемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів, укладених позивачем.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Статтею 61 ч. 1 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. На переконання суду, збільшення податкового зобов'язання позивача та застосування до нього штрафної санкції лише на тій підставі, що ним отримані податкові накладні від контрагентів, посадові особи яких притягаються до відповідальності, без наявності вироку суду з цього приводу, фактично означатиме, що позивач повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів, які порушують податкове законодавство, адже позивач є тільки отримувачем податкових накладних, а не особою, яка вносить до них відомості. Крім того, за Законом України «Про податок на додану вартість», позивач не має право ставити під сумнів достовірність даних, внесених контрагентом до податкової накладної і навіть у випадку виявлення таких даних, у позивача відсутні засоби законного впливу на таких контрагентів.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин та не довів суду їх законність.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши квитанцію № 602 від 29 жовтня 2010 р. (т. 1, а. с. 2а), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 5,10 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України у сумі 3,40 грн., оскільки ст. 3 декрету Кабінету міністрів України Про державне мито вставлено, що розмір ставок державного мита за подачу позову до адміністративного суду встановлюється у розмірі 3,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Дії ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва щодо проведення перевірок ТОВ "Артіль ЛТД" із запізненням та проведення повторних перевірок ТОВ "Артіль ЛТД" визнати протиправними.

3. Податкові повідомлення-рішення № 0033252360/0, № 0033262360/0, № 0033272360/0, прийняті ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва 7 грудня 2010 р., визнати протиправними та скасувати.

4. Відшкодувати ТОВ "Артіль ЛТД" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

14 жовтня 2011 р.

СуддяА. О. Мороз