Ухвала суду № 19402072, 01.11.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3642/11

Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Швандер В.О.

за участю представників сторін:

позивача: Коханець О.В.

відповідача: Волощука В.О.

третьої особи: Хоміч О.О. <Текст >

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінкрон" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці, за участю третьої особи на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Діана" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вінкрон" звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю "Діана", з вимогами визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002742330 від 20.07.2011 року за формою "В4".

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2011 року вказаний адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002742330 прийнятого державною податковою інспекцією у м. Вінниці 20 липня 2011 року та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його до суду апеляційної інстанції. Аргументуючи доводи апеляційної скарги, відповідач, зокрема, вказує на те, що судом не було надано належної оцінки господарським операціям між суб'єктами господарської діяльності, названі доводи відповідача судом не були взяті до уваги, а тому залишились нез'ясованим те, чи мали операції реальний характер на отримання прибутку; зокрема, судом не з'ясовано, чи були дії позивача спрямовані на мінімізацію податкових зобов'язань; не досліджено спрямованість угод на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, і правомірності цих правочинів.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились до суду апеляційної інстанції, зокрема, відповідача (апелянта) на підтримання доводів скарги, позивача і третьої особи на підтримання рішення суду першої інстанції, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга непідлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198, статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статі 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення відповідачем позапланової виїзної перевірки ТОВ "Вінкрон" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2011 року, результати якої оформлені актом № 2937/23/32055032 від 13 липня 2011 року, встановлено порушення пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за квітень 2011 року на 86185 гривень, а також положень пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого товариством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року на 34787 гривень. Для висновку про виявлені перевіркою порушення слугувало те, що на підставі укладеного договору між ТОВ "Вінкрон" та ТОВ "Діана" перше отримало збитки від цієї операції внаслідок продажу відповідного товару іноземній фірмі "Slavena-lux" S.R.L. по ціні нижчій від ціни придбання його у ТОВ "Діана". Наведені обставини, на думку податкового органу свідчіть про відсутність наміру у ТОВ "Вінкрон" використовувати куплений товар у власній господарській діяльності, а операція не спрямована на отримання прибутку, що є обов'язковою складовою господарської діяльності будь-якого суб'єкта господарювання, що в свою чергу вказує на ознаки нікчемності правочину укладеного між позивачем та ТОВ "Діана".

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0002742330 від 20 липня 2011 року, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 34787 гривень та визначено штрафні санкції в розмірі 1 гривні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, факти викладені в акті перевірки щодо нікчемності договору купівлі-продажу від 03 січня 2010 року укладеного між ТОВ "Вінкрон" (Покупець) та ТОВ "Діана" (Продавець), (предметом якого визначено, що Продавець зобов'язаний здійснити поставку Покупцю товар у власність повне господарське відання) у відповідності до товарних накладних, а Покупець зобов'язаний прийняти товар і вчасно розрахуватися за нього), не відповідають обставинам справи, оскільки збитковість господарської операції сама по собі не може бути підставою для визначення господарської діяльності такого суб'єкта як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує комерційний ризик не отримати дохід від такої операції .

Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2011 року між ТОВ "Вінкорн" (Продавець) та "Slavena-lux" S.R.L. (покупець) було укладено письмовий договір, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити товар в кількості, асортименті та по ціні, що зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. В зв'язку ж із неможливістю зміни умов контракту, укладеного з іноземною фірмою "Slavena-lux" S.R.L. ТОВ "Вінкрон" вимушено здійснювати поставку товару по цінам, що були нижчими від ціни їх придбання у ТОВ "Діана".

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та зважає на таке.

Основними нормативно-правовими актами, що визначають види, вимоги, порядок укладення господарських договорів, є Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України.

Так, відповідно до статей 626 - 628 Цивільного кодексу України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Що стосується договору купівлі-продажу від 03 січня 2010 року укладеного між позивачем та ТОВ "Діана" слід зазначити, що останній в установленому законом порядку недійсним не визнавався, та фактично сторонами виконується, взаємних претензій та позовів щодо невиконання умов договору сторони одна до одної не предявляли.

Твердження відповідача щодо нікчемності господарських операцій позивача з ТОВ Діана" спростовуються матеріалами справи.

Крім того, відповідно до положень частини 1 статті 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним, а згідно частини 2 зазначеної статті фіктивний правочин визнається недійсним судом, а отже, він не є нікчемним (недійсним в силу закону), тобто є оспорюваним правочином, висновок щодо якого може бути зроблено лише судом за відповідним позовом зацікавлених осіб.

При цьому, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судом першої інстанції не встановлено зазначених умов, а відповідачем не доведено, що на момент здійснення правочину (укладення договору купівлі - продажу від 03 січня 2011 року) та його виконання позивач і його контрагент - ТОВ "Діана" мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Окрім цього, умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють причинно-наслідковий звязок між укладеними угодами та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Оскільки відповідачем не наведено доказів притягнення посадових осіб позивача та його контрагента до кримінальної відповідальності, тому висновки податкового органу про нікчемність господарських операцій, колегія суддів визнає безпідставними.

До того ж, слід вказати на те, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України, зокрема у статті 3, розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 44 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Наведене, підтверджує правильність висновків суду першої інстанції про те, що наявність правочину у відповідності до якого здійснювався продаж товарів за нижчою ціною від ціни їх придбання не може свідчить про нікчемність правочину придбання таких товарів, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний комерційний ризик позивача.

До того ж, з установлених судом першої інстанції фактичних даних випливає, що в загальному eкладений позивачем договір з іноземною фірмою "Slavena-lux" S.R.L. є прибутковим для ТОВ "Вінкрон". Власне ж оцінка доцільності договірних відносин з фірмою "Slavena-lux" S.R.L. перебуває поза компетенцією податкового органу, позаяк стосується діяльності позивача як самостійного субєкта господарювання.

Встановлені обставини спростовують висновки податкового органу щодо завищення заявленої суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за квітень 2011 року на 86185 гривень, а також завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року на 34787 гривень, і відповідно, виключають порушення позивачем пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган в ході розгляду справи в суді не довів обставини, на яких ґрунтуються його скарга, крім того, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про наявність ознак, які б вказували на те, що позивач був причетний до зловживань у сфері оподаткування.

Державною податковою інспекцією у м. Вінниці в недотримання положень частини 2 статті 71 КАС України не доведено правомірності податкового повідомлення-рішення №0002742330 від 20 липня 2011 року, вказане рішення не узгоджується з критеріями закріпленими частиною 3 статті 2 КАС України, які ставляться до рішення суб'єкта владних повноважень, а відтак наявні всі підстави для його скасування.

В силу статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічного зясованих обставинах в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції перевірено доводи сторін, дано їм правильну оцінку, постанова суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого у справі судового рішення відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці, залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 07 листопада 2011 року .

Головуючий суддя/підпис/ Залімський І. Г.

Судді/підпис/ Мельник-Томенко Ж. М.

/підпис/ Матохнюк Д.Б.

З оригіналом згідно:

секретар