Ухвала суду № 19402010, 01.11.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3713/11 Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2011 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Швандер В.О.

а участю представників позивача: Мунтяна Є.В., Олійника В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Вінницяоблпаливо" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2011 року приватне акціонерне товариство "Вінницяоблпаливо" звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправними та скасування рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000952300 від 01.08.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 111230 грн. з яких 13312 грн. - штрафні санкції та рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000942300 від 01.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 139038 грн., з яких 16640 грн. - штрафні санкції.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року вищевказаний адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Вінниці №0000922300 від 01.08.2011 року та №0000952300 від 01.08.2011 року; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Вінницяоблпаливо" відмовити в повному обсязі. При цьому посилається на те, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам про його законність та обґрунтованість.

Апелянт до суду апеляційної інстанції уповноваженого представника не направив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений завчасно та належним чином.

Враховуючи те, що явка сторін не визнавалась судом апеляційної інстанції обов'язковою, а неявка, у відповідності до частини 4 статті 196 КАС України, не перешкоджає судовому розгляду справи, суд апеляційної інстанції ухвалив здійснювати розгляд за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю доповідача, представників позивача на підтримання рішення суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ПАТ "Вінницяоблпаливо" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.03.2011 року складено акт №76/2301/01880670 від 18 липня 2011 року, в якому зафіксовано, що позивачем порушено вимоги п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР., п.138.2 ст.138 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України № 2755-VІ в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 122398,00 грн., а також порушено п.1.4, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість на загальну суму 97918,00 грн. та ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків.

Підставою для таких висновків податкового інспектора слугували:

1.акт перевірки №78/23-3/35542787 від 26.01.2011 року ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська (т.2 а.с.19), з якого вбачається, що контрагент позивача ТОВ "Сканія Плюс" здійснювало операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто такі угоди є нікчемними;

2.акт перевірки №2718/23-209/33981989 від 02.11.2010 року ДПІ у Синівському районі м. Львова (т.2 а.с.52), з якого вбачається, що контрагент позивача ПП "Галич Тур" здійснювало операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто такі угоди є нікчемними.

3.акт перевірки №164/23-32742814 від 28.03.2011 року Ленінської МДПІ у м. Луганську (т.2 а.с.65) з якого вбачається, що контрагент позивача ТОВ "Вісан" здійснювало операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто такі угоди є нікчемними.

На підставі акту перевірки №76/2301/01880670 від 18 липня 2011 року ДПІ у м. Вінниці, прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення №0000942300 від 01.08.2011 року та №0000952300 від 01.08.2011 року, якими позивачу донараховано податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 122398,00 грн. і з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 97918,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 16640,00 грн. та 13312,00 грн. відповідно.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розглядом справи не встановлено порушення позивачем Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України “Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентами (а саме: ТОВ "Вісан", ПП "Галич Тур", ТОВ "Сканія Плюс") підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, дійшов вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Так, аналіз норми Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що для включення сум до складу валових витрат є необхідність підтвердження таких відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку; для включення сум до податкового кредиту такі суми мають бути підтверджені податковими накладними чи підтверджені митними деклараціями та іншими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для виявлених перевіркою позивача порушень, що знайшли своє відображення в акті перевірки № 76/2301/01880670 від 18.07.2010 року та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували, висновки актів перевірки контрагентів позивача, а саме ТОВ "Вісан", ПП "Галич Тур", ТОВ "Сканія Плюс", в яких податковими органами зроблено висновки, що усі операції по поставці товарів, за участю останніх, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Колегія суддів вважає такі висновки податкового органу безпідставними з огляду на таке.

Між позивачем та контрагентами, а саме - ТОВ "Вісан", ПП "Галич Тур", ТОВ "Сканія Плюс" укладено письмові договори (т.1 а.с.83-84, т.1 а.с.99-102, т.1 а.с.131-133), згідно з якими постачальники зобовязуються поставити та передати вугілля, а покупець (ПАТ “Вінницяоблпаливо”) прийняти його та провести оплату.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Судом першої інстанції встановлено, що наявні у позивача первинні документи достатні для підтвердження реальності характеру відносин позивача з ТОВ "Вісан", ПП "Галич Тур", ТОВ "Сканія Плюс".

Так, матеріалами справи, а саме: податковими накладними (т.1 а.с.155-169), які відповідають вимогам чинного законодавства, та зауваження щодо них у податкового органу відсутні; довідками - підтвердженнями відвантаження вугільної продукції, по залізничним накладним, якими підтверджено надходження вагонів із вантажем вугілля (т.1 а.с.138-141); поясненнями податкового ревізора-інспектора, яка проводила перевірку позивача, з яких вбачається що під час перевірки фактично не встановлено нікчемності укладених правочинів, однак така нікчемність встановлена у перевірках інших ДПІ по кожному з контрагентів позивача, підтверджується, що поставки вугільної продукції згідно із договорами між позивачем та контрагентами реально мали місце, а обставини, викладені у акті перевірки, не знайшли свого підтвердження .

Колегія суддів вважає також обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем не доведено, що на момент здійснення правочинів позивачем з ТОВ "Вісан", ПП "Галич Тур", ТОВ "Сканія Плюс" та їх виконання позивач і його контрагенти мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише актами перевірок контрагентів позивача, оскільки висновки вказаних актів стосуються дотримання вимог податкового та іншого законодавства ТОВ "Вісан", ПП "Галич Тур", ТОВ "Сканія Плюс", а не наявність умислу при укладенні угод при здійсненні ними підприємницької діяльності.

Окрім цього, умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють причинно-наслідковий звязок між укладеними угодами та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Відповідачем не представлено доказів притягнення посадових осіб позивача та його контрагентів до кримінальної відповідальності, тому висновки податкового органу про наявність у них при укладанні договорів поставки вугільної продукції, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, колегія суддів визнає безпідставними.

Слід також врахувати й те, що податковим органом не спростовано той факт, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем - ТОВ "Вісан", ПП "Галич Тур", ТОВ "Сканія Плюс" зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, у них були наявні чинні свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Оподаткування певної операції є наслідком цивільних правовідносин, тому порушення порядку сплати податків одним із контрагентів за угодою не може впливати, в даному випадку, на вирішення питання щодо недійсності (нікчемності) договорів поставки вугільної продукції та перекладатися відповідальність на іншого платника податків.

З аналізу норм законодавства, а саме положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України та встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що висновки Державної податкової інспекції у м. Вінниці про порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР., п.138.2 ст.138 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України № 2755-VІ , п.1.4, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст..216 ЦК України - не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, відповідно висновки податкового органу щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 122398,00 грн., а також безпідставності віднесення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість на загальну суму 97918,00 грн. є необґрунтованими.

В силу частини 1 статті 11 КАС України та частини 1 статті 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Податковий орган в ході розгляду справи в суді не довів обставини, на яких ґрунтуються його доводи, крім того, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про наявність ознак, які б вказували на те, що позивач був безпосередньо залучений до зловживань в сфері оподаткування.

Таке правозастосування відповідає практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовуються судами України при розгляді справ, наряду з Конвенцію (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), як джерело права.

Так, в рішенні від 09.01.2007 у справі “Інтерсплав проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Все наведене вище, свідчить про те, що відповідач не довів правомірність податкових повідомлень-рішень №0000942300 від 01.08.2011 року та №0000952300 від 01.08.2011 року, вказані рішення не узгоджуються з критеріями закріпленими частиною 3 статті 2 КАС України, які ставляться до рішення суб'єкта владних повноважень, а відтак наявні всі підстави для їх скасування.

Відповідно до статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 07 листопада 2011 року .

Головуючий суддя/підпис/ Залімський І. Г.

Судді/підпис/ Мельник-Томенко Ж. М.

/підпис/ Матохнюк Д.Б.

З оригіналом згідно:

секретар