Ухвала суду № 19399324, 08.07.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2011 р.Справа № 1621/2а-688/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Русанової В.Б. , Спаскіна О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від14.02.2011р. по справі№1621/2а-688/11

за позовом ОСОБА_1 <Список ><Текст >

до Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про стягнення заборгованості по одноразовій компенсації та виплат щорічної допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИЛА:

07.12.2010р. ОСОБА_1 звернувся до Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовом, в якому просив:

- визнати бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації у не проведенні йому нарахування та виплати одноразової компенсації при встановленні групи інвалідності та щорічної допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки відповідно до ст.48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправною;

-зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації(надалі-відповідач-1) провести нарахування одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який став інвалідом ІІ групи, у розмірі 45 мінімальних заробітних плат на момент виплати та щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за 2009-2010 роки відповідно до ст.48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням проведених виплат.

- стягнути з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (надалі-відповідач-2) на користь ОСОБА_1 одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який став інвалідом ІІ групи, у розмірі 45 мінімальних заробітних плат на момент виплати та щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за 2009-2010 роки відповідно до ст.48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням проведених виплат.

За результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження, постановою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14.02.2011р. позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової компенсації при встановленні групи інвалідності та щорічної допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки відповідно до ст.48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" .

Зобовязано відповідача-1 та відповідача-2 провести перерахунок та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат на момент виплати за 2009-2010 роки відповідно до ст.48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням проведених виплат.

Зобовязано відповідача-1 та відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який став інвалідом ІІ групи, у розмірі 45 мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до ст.48 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням проведених виплат.

Відповідачі, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких просили постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14.02.2011р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідачі зазначили, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме: суд першої інстанції не врахував приписи ст.ст. 99, 100 КАС України, приписи Бюджетного кодексу України, ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», положення постанови КМУ № 562 від 12.07. 2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідачі надали клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами .

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши надані докази, перевіривши доводи апеляційних скарг приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, посилаючись на ст.76 Закону України " Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", виходив з того, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача-2, вважає що такий висновок суду першої інстанції зроблено з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З набуттям чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців. Тобто перебіг шестимісячного строку у спірних правовідносинах розпочався з 30.07.2010р.

Оскільки до 30.07.2010 року для звернення до суду з адміністративним позовом було встановлено річний строк, позивач не міг бути обізнаний про його скорочення до шести місяців і міг обґрунтовано очікувати на захист свого права в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 30.07.2010р.)

Виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі "Мельник проти України" (заява №23436/03), колегія суддів вважає, що порушене право позивача підлягає судовому захисту в межах річного строку.

З огляду на зазначене, строк звернення до суду регламентовано Кодексом адміністративного судочинства України.

З урахуванням наведеного, для вирішення питання про правильність застосування судами строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно зясувати яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Предметом спору у цій справі є визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, а саме зробити перерахунок одноразової допомоги при встановленні інвалідності та щорічної допомоги на оздоровлення та провести їх виплату. Спірні правовідносини за своєю правовою природою не є вимогою про відшкодування шкоди чи вимогою про виплату нарахованої, але не виплаченої з вини органу державної влади, пенсії, тому посилання суду першої інстанції на ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» є помилковим.

Правовідносини в даній справі повинні розглядатися, в першу чергу, виходячи з правомірності або неправомірності дій чи бездіяльності органу владних повноважень, на звернення для оскарження яких Кодексом адміністративного судочинства передбачено 1 рік.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду (07.12.2010р.), річний строк на звернення до суду з позовом, період часу за який позивач просить відновити його порушене право, а також враховуючи, що щорічна допомога на оздоровлення за 2009 рік виплачена позивачу у лютому 2009 року (а.с.18), колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 2005-2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був обізнаний про призначення йому одноразової допомоги при встановленні групи інвалідності згідно протоколу № 3/19 від 18.06.1993р., з 2005 року отримував щорічну допомогу на оздоровлення, за захистом свого права до суду не звертався.

Доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, матеріали справи не містять.

Клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем не подавалось.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушені вимоги ст. 100 КАС України, а тому постанова суду в частині відмови в задоволенні позову та задоволенні позовних вимог щодо перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2009роки та виплати одноразової допомоги при встановленні інвалідності підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача за цей період слід залишити без розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги за 2010рік , суд першої інстанції виходив з того, що право позивача було порушено, оскільки відповідач виплатив позивачу щорічну допомогу на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в розмірі меншому, ніж встановлено ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі по тексту - Закон № 796).

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації Полтавської області , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 31.06.1994р. та копією довідки МСЕК № 0107263 від 26.04.2005р. (а.с.5).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України №796.

Статтею 48 Закону №796 в редакції, яка діяла на момент проведення виплат в 2010р., передбачено перелік компенсаційних виплат особам за шкоду, заподіяну здоров'ю,особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника, в тому числі, щорічна допомога на оздоровлення, яка для осіб, які є інвалідами ІІ групи, становить пять мінімальних заробітних плат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2010р. нарахована та сплачена у лютому 2010року у розмірі 120,00 грн., тобто у розмірі встановленому постановою уряду, що підтверджується матеріалами справи.(а.с.18)

Доводи апеляційних скарг відповідача-1 та відповідача-2, щодо правомірності нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення в 2010 році на підставі постанови уряду, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

У Законі України N 796-XII викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвій рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України N 796-XII, є безпідставним.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України ще у 2006 році доповнила Закон N 796-XII статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон N 231-V від 5 жовтня 2006 року).

Згідно ч.4 ст.48 Закону №796 розмір щорічної допомоги на оздоровлення визначається залежно від розміру мінімальної заробітної плати.

В 2010 році ніяких змін до ч.4 ст.48 Закону №796 внесено не було.

Відповідно до ст. 70 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” Кабінету Міністрів України у 2010 рокці надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Кабінетом Міністрів України в 2010 році не приймалася постанова про визначення розміру допомоги на оздоровлення відповідно до Закону №796-ХІІ. Тобто Кабінетом Міністрів України не було реалізовано надане йому право на встановлення розміру соціальних виплат, що визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати.

Однак, на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають різну юридичну силу та по різному встановлюють розмір щорічної допомоги на оздоровлення особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме: ч.4 ст. 48 Закону №796-ХІІ та Постанова КМУ № 562 від 12.07.2005р. “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в редакції від 29.07.2005р., яка діяла на час виплат та не була скасована. Цією постановою КМУ було установлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є інвалідами ІІ групи в сумі 120,00 гривень.

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом N 796-XII зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Згідно із ст. 9 КАС України, суд при вирішенні спору керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 9 КАС України та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про розмір щорічної допомоги на оздоровлення в 2010 роках відповідачі повинні були проводити виплати позивачу в розмірах, встановлених ч.4 ст. 48 Закону N 796-XII із сум мінімальної заробітної плати на момент виплати.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що нараховуючи позивачу 2010р. щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі меншому ніж це передбачено ч.4 ст.48 Закону №796, відповідачі діяли неправомірно.

Інші доводи апеляційних скарг не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Керуючись ст. 100, ст.ст. 160, 167, 195, 197, п. 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14.02.2011р. по справі№1621/2а-688/11 скасувати в частині відмови в задоволенні позову та задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації у Полтавської області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати одноразової допомоги при встановленні інвалідності та щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2009роки .

Позов ОСОБА_1 <Список ><Текст >до Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області <3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >про стягнення заборгованості по одноразовій компенсації та виплат щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2009 роки - залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14.02.2011р. по справі № 1621/2а-688/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя<підпис >Сіренко О.І.

Судді<підпис >

<підпис >Русанова В.Б. Спаскін О.А. <Список ><Текст >