Постанова № 19394512, 06.09.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2011 р.Справа № 22-а-10538/08 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Коваля М.П.,

суддів Потапчук В.О.,

Семенюка Г.В.,

при секретарі Журкіній І.І.,

за участю сторін: представника апелянта Коваль І.Ю.,

представника позивача Прохода Ю.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2008 року по справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Селена»до Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0002351701/0 від 11.03.2008р. та №0000152300/0 від 17.03.2008р.,-

В С Т А Н О В И Л А :

ЗАТ «Селена»звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0002351701/0 від 11.03.2008р. та №0000152300/0 від 17.03.2008р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2008 року задоволено частково адміністративний позов ЗАТ «Селена». Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Біляївському районі № 0000152300/0 від 17.03.08 р про визначення податкового зобовязаня з податку на додану вартість в сумі в сумі 44828,66 гривень, в тому числі за основним платежем - 29885,77 гривень за штрафними (фінансовими санкціями) - в сумі 14942,39 гривень. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Біляївському районі №0002351701/0 від 11.03.08 р. про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в частині штрафних (фінансових) санкцій у сумі 720,00 грн. В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та просив прийняти нове рішення, яким задовольнити позов частково.

Сторони були сповіщені належним чином про час і місце судового засідання, про що є докази в матеріалах справи: ЗАТ «Селена» та ДПІ в Біляївському районі Одеської області сповіщені згідно розписки про явку у судове засідання, представники до суду прибули та надали свої пояснення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з приписами ст. 198, п. 1 ч.1 ст. 201 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції змінює, якщо судом правильно вирішено справу по суті, але з помилковим застосуванням норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність з вирощування та реалізації насіння та господарських культур, є власником майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин відповідно до даних Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в України, має виключне право (виключну ліцензію) на використання сортів рослин селекції, селекційно-генетичного інституту - національного центру насіннєзнавства і сортовивчення, згідно генерального ліцензійного договору від 02 квітня 2002 року між закритим акціонерним товариством "Селена" і Селекційно-генетичним інститутом - національним центром насіннєзнавства і сортовивчення УААН. Позивач є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва платника ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні перевірки правильності нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, було встановлено застосування податкової соціальної пільги без заяви на право застосування пільги працівників за формою, визначеною Наказом ДПА України від 30.09.2003 року № 461 «Про затвердження форм заяв та повідомлень по питанню отримання (застосування) податкової соціальної пільги, а також порядку інформування податківців».

Колегія суддів, з огляду на специфіку виниклих правовідносин вважає за необхідне застосувати приписи законодавства, які діяли на момент виникнення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбав у Селекційно-генетичного інституту - національного центру насіннєзнавства і сортовивчення право на використання прав на сорти рослин з можливістю відчуження за винагороду, яка не підпадає під визначення роялті згідно п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та відповідно є об"єктом для оподаткування ПДВ на загальних підставах.. Отже позивач надає третім особам ліцензії на використання прав на сорти рослин (інші за змістом та обсягом, ніж отримав від Селекційно-генетичного інституту - національного центру насіннєзнавства і сортовивчення), за що отримує винагороду, яке підпадає під визначення "роялті" відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до абзацу 3 п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п. 1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Відповідно до п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що обєктом оподаткування є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Таким чином, оскільки платіж за надання права на користування об'єктами права інтелектуальної власності відповідно до Генерального Ліцензійного Договору не підпадає під визначення роялті, наведене в п. 1.30 Закону про оподаткування прибутку, поставка послуг відповідно до Генерального ліцензійного договору є оподатковуваною за ставкою, визначеною в п. 6.1.1. п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а Селекційно-генетичний інститут здійснює оподатковувану операцію, що тягне за собою виникнення у нього податкових зобов"язань з ПДВ, а у позивача - права на податковий кредит.

Відповідно до п. 3.2.7 п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що об"єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Згідно з умовами Ліцензійних договорів треті особи, яким надано право на користування нематеріальним активом відповідно до Ліцензійних договорів, здійснюють операцію, що не є об"єктом оподаткування - виплату роялті в грошовій формі. Таким чином, позивач здійснює лише оподатковувану відповідно до п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, п. 5.1.1. п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» і не здійснює неоподатковуваних операції, визначених в п. 3.2.7. Закону.

З огляду на викладене можливо зробити цілком обґрунтований висновок про те, що п. 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягає застосуванню при визначенні позивачем податкового кредиту за оподатковуваними операціями поставки послуг Селекційно-генетичном інститутом.

Стосовно правомірності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ з орендної плати, сплаченої за оренду офісу колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному.

Приписами абз. 3 п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що оренда офісних приміщень відноситься до операції з поставки послуг, яка споживається та оплачується позивачем і є оподатковуваною операцією.

Оскільки позивач не здійснює неоподатковуваних операції з виплат роялті, послуга у вигляді оренди офісного приміщення, яка споживається позивачем, також не може вважатися такою, що одночасно використовується в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях. Зазначене свідчить про те, що п. 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягає застосуванню при визначенні позивачем податкового кредиту за податковими накладними, виданими орендодавцем за оренду офісних приміщень. При цьому згідно з п. 7.4.3. цього Закону передбачено розподіл сум податку на додану вартість, сплачену за придбання товарів (робіт, послуг), які надалі використовуються частково в оподатковуваних операціях, а частково ні. Тобто, з урахуванням Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА, розподіл сум ПДВ, сплаченого за придбання товарів (робіт, послуг) здійснюється відповідно до коефіцієнта, який визначається як відношення обсягу неоподатковуваних операцій до загального обсягу операцій, оподатковуваних за ставкою 20 %, за нульовою ставкою та операцій, які звільнені від оподаткування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є як користувачем прав на сорти рослин відповідно до генерального ліцензійного договору із Селекційно-генетичним інститутом - національним центром насіннєзнавства і сортовивчення, так і власником майнових прав на сорти рослин, які були набуті ним особисто, як посвідчують подані позивачем до матеріалів справи витяги з Державного реєстру сортів рослин. Право на використання сортів, власником яких є безпосередньо позивач, позивач також надає третім особам відповідно до ліцензійних договорів, що не передбачають права подальшого відчуження, тобто, винагорода за такими договорами є роялті, а операції по її виплаті не є об"єктом оподаткування. Однак, права, набуті позивачем відповідно до генерального ліцензійного договору із Селекційно-генетичним інститутом - національним центром насіннєзнавства і сортовивчення, взагалі не використовуються у даних правовідносинах. Таким чином, роялті за надання права на використання власних сортів рослин позивача не може входити до загальної суми отриманого роялті (показник 3 в розрахунку частки податкового кредиту, що припадає на неоподатковувані операції, додаток до акту перевірки від 05.03.2008 № 179/23/30818912), і враховуватися для визначення частки податкового кредиту, що припадає на неоподатковувані операції. Відповідач здійснив свій розрахунок без відокремлення з суми отриманого роялті за надання права на використання власних сортів позивача, тобто, до якого взагалі не мають відношення права, надані відповідно до генерального ліцензійного договору з Селекційно-генетичним інститутом-національним центром насіннєзнавства і сортовивчення.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач здійснив свій розрахунок податкових зобов'язань із порушенням п. 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в чому виявляється неправомірність оскаржуваного повідомлення-рішення, що дає підстави для визнання його нечинним.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначене можливо зробити висновок про те, що саме відповідач має довести, що до суми отриманого роялті (показник 3 в розрахунку частки податкового кредиту, що припадає на неоподатковувані операції, додаток до акту перевірки від 05.03.2008 № 179/23/30818912), входили взагалі і в якому розмірі суми роялті, отриманого позивачем за субліцензійними договорами, відповідно до яких третім особам надавалося право на користування сортами рослин, власником яких є Селекційно-генетичний інститут -національний центр насіннєзнавства і сортовивчення. Крім того, позивачем до суду надано та в матеріали справи міститься висновок спеціаліста (аудитора) від 04 липня 2008 року (а.с. 57).

Відповідно до зазначеного вище висновку розяснено, що п. 7.4.3. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягає застосуванню у ситуації, коли позивач отримав право на використання сортів рослин, сплачує за надання цього права оподатковувану за ставкою 20 % ліцензійну винагороду, і надає третім особам право на використання сортів рослин відповідно до суб-ліцензійних договорів, за що отримує роялті, оскільки відповідно до п. 3.2.7. п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об"єктом оподаткування операції по виплаті роялті в грошовій формі. Позивач не здійснює операції по виплаті роялті в грошовій формі, оскільки виплата роялті за субліцензійними договорами здійснюється не позивачем, а іншою стороною договору. Позивач в свою чергу, операцій по виплаті роялті не проводить, а виплачує винагороду лише за оподатковуваною операцією поставки послуг. Відповідно, відсутні підстави для тверджень про те, що позивач здійснює одночасно оподатковувані і неоподатковувані операції, що виключає можливість застосування п. 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова відповідає нормам матеріального і процесуального права і зміні не підлягає лише в частині позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2008 № 002351701/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в частині штрафних (фінансових) санкцій у сумі 720 грн.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; п.1 ч.1 ст. 201; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2008 року задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2008 року по справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Селена» до Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0002351701/0 від 11.03.2008р. та №0000152300/0 від 17.03.2008р. змінити.

Викласти резолютивну частину змінюваної постанови в наступній редакції:

«Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Селена»до Державної податкової інспекції в Біляївському районі Одеської області задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.03.2008 № 0000152300/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 44828,66 грн., в тому числі за основним платежем - 29885,77 грн. та за штрафними санкціями у сумі 14942,39 грн.

В частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2008 № 002351701/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в частині штрафних (фінансових) санкцій у сумі 720 грн. відмовити».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/