Постанова № 19393064, 08.09.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2011 р.Справа № 2-а-3743/10/1570 Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді Запорожана Д.В.,

судді Яковлева Ю.В,

судді Жука С.І.

при секретарі Алексєєвій Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси та приватного підприємства «Автоквант»на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2011 року у справі за позовом приватного підприємства «Автоквант»до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство «Автоквант»звернулося до суду з позовом до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень від 17 грудня 2009 року №№ 0003302301/0, 0003312301/0, від 17 лютого 2010 року №№ 0003302301/1, 0003312301/1 та від 23 березня 2010 року №№ 0003302301/2, 0003312301/2.

Свої позовні вимоги ПП «Автоквант»обґрунтувало незаконністю спірних рішень відповідача.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2011 року вищенаведений позов було частково задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2009 року № 0003302301/0, від 17 лютого 2010 року № 0003302301/1 та від 23 березня 2010 року № 0003302301/2 в частині нарахування основного платежу на суму 59190,18 гривень та штрафних санкцій на суму 29595,09 гривень по кожному рішенню. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 17 грудня 2009 року № 0003312301/0, від 17 лютого 2010 року № 0003312301/1 та від 23 березня 2010 року № 0003312301/2 в частині нарахування основного платежу на суму 47353 гривень та штрафних санкцій на суму 23676,5 гривень по кожному рішенню. В задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року було внесено зміни до вищенаведеної постанови шляхом заміни сум 59190,18 гривень та штрафних санкцій в розмірі 29595,09 гривень та 47353 гривень та штрафних санкцій в розмірі 23676,5 гривень на 30168,68 гривень та штрафних санкцій в розмірі 15084,34 гривень та 20547 гривень та штрафних санкцій в розмірі 10273 гривень.

В апеляційних скаргах ДПІ у Суворовському районі м. Одеси та ПП «Автоквант»просять скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою позивач просить задовольнити його позов у повному обсязі, а відповідач відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДПІ у Суворовському районі м.Одеси підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ПП «Автоквант»не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з часткової обгрунтованності позовних вимог ПП «Автоквант».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог діючого законодавства за період з 1 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, результати якої відображені в акті від 9 грудня 2009 року № 7775/23-1/26418978 /т. 1, а.с. 9-47/.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, п.п. 4.3.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.9.6 п. 7.6 ст. 7, п. 11.1, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження ним (позивачем) податку на прибуток на суму 2314362 гривень. Пункту 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем податку ПДВ на суму 96517 гривень.

На підставі вищенаведеного акту перевірки позивачу податковим повідомленням-рішенням від 17 грудня 2009 року № 0003312301/0 було визначено податкове зобовязання з ПДВ на загальну суму 144775,5 гривень (основний платіж 96517 гривень, штрафні санкції 48258,5 гривень) /а.с. 68/. Податковим повідомленням-рішенням від 17 грудня 2009 року № 0003302301/0 позивачу було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 4480066,77 гривень (основний платіж 2314362 гривень, штрафні санкції 2165704,77 гривень) /т. 1, а.с. 67/.

За наслідками адміністративного оскарження вищенаведених рішень відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 березня 2010 року № 0003312301/2 про визначення позивачу податкового зобовязання з ПДВ на загальну суму 101850 гривень (основний платіж 67900 гривень, штрафні санкції 33950 гривень) та податкове повідомлення-рішення від 23 березня 2010 року № 0003302301/2 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 732721,15 гривень (основний платіж 488480 гривень, штрафні санкції 244240,38 гривень) /т. 1, а.с. 84, 84 зворотній бік/.

01.08.2008 року позивач уклав з ТОВ «Європейська транспортна компанія»договір оренди № 46, предметом якого є відкритий складський майданчик, площею 10000 кв.м, яку ТОВ «Європейська транспортна компанія»передає в оренду ПП «Авто квант»/т.1 а.с.131-137/.

Позивач передав вищенаведений складський майданчик в суборенду ТОВ «Технотранс 2006», згідно договору від 18.02.2009 року № ТТ/А005-40. Договір був укладений на строк до 31.12.2009 року /т.1 а.с. 85-87/.

На підставі наведеного договору суборенди був складений акт приймання-передачі нежитлових приміщень від 18.02.2009 року на підставі якого позивач передав, а ТОВ «Технотранс-2006»прийняло зазначений складський майданчик /т.1 а.с. 88/.

Відповідно п. 4.1. договору за об'єкт суборенди суборендатор кожен місяць повинен був вносити плату в розмірі 58300 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994 року № 334/94-ВР (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин), валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.3. п. 4.1. ст. 4 вищенаведеного Закону передбачено, що валовий дохід серед іншого включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Стаття 7 того ж Закону передбачає оподаткування операцій особливого виду, серед яких - оподаткування операцій лізингу (оренди).

Підпунктом 7.9.6 п. 7.9. ст. 7 того ж Закону передбачено, що оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.

Згідно п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997 року № 168/97-ВР (редакція чинна на час виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Підпунктом 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 вищенаведеного Закону передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 3.1. договору суборенди, суборендатор повинен прийняти об'єкт на протязі трьох днів з моменту підписання даного договору. Приймання об'єкту підтверджується актом приймання-передачі.

Таким чином, податкові зобов'язання з вищенаведених податків у позивача виникли в день передання вищенаведеного майданчику суборендарю, тобто 18.02.2009 року.

Однак, всупереч вищенаведеним нормам діючого законодавства позивач в бухгалтерському і податковому обліку вищенаведені податкові зобовязання не відображав та податків до бюджету не сплачував.

Як в судовому засіданні наполягав представник позивача та свідок ОСОБА_1 20.02.2009 року була підписана угода про розірвання договору суборенди нерухомого майна, відповідно до якої договір оренди, укладений 18.02.2009 року вважається розірваним з 20.02.2009 року /т.1 а.с.89/.

Колегія суддів не приймає до уваги наведений довід позивача з наступних підстав.

ДПІ у Суворівському районі м. Одеси на адресу позивача неодноразово направлялися листи від 30.11.2009 року № 33742/10/23-014 /т.1 а.с.127/ та від 04.12.2009 року № 34311/10/23-014 /т.1 а.с.128/ з вимогою надати копії, завірені печаткою та підписом відповідальної особи ПП «Автоквант»за період 01.10.2006 року по 30.09.2009 року документів, серед яких були і вищенаведений договір суборенди та відповідний акт приймання-передачі до нього.

Вказані листи були отримані директором ПП «Автоквант»ОСОБА_1, про що свідчать його підписи на означених листах, але на момент перевірки вказані документи надані не були про що складений акт від 04.12.2009 року № 650/23-1 про відмову директора ПП «Автоквант»від надання копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів /т.1 а.с.129/.

Крім того, директор ПП «Автоквант»у письмових поясненнях, які містяться у матеріалах справи та у поясненнях, які він давав в якості свідка наголошував про те, що на момент перевірки в нього не було документів, які свідчать про припинення договору суборенди.

Отже, на думку колегії суддів, усе вищенаведене дає достатніх підстав вважати доводи позивача про передчасне розірвання вищенаведеного договору суборенди такими, що не відповідають дійсності.

Судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем та ТОВ «АІС-Моторс»29.09.2005 року був укладений договір комісії № АМ/К009-175, відповідно до якого комісіонер, яким є ПП «Автоквант»бере на себе зобов'язання за рахунок комітента - ТОВ «АІС-Моторс»за обумовлену винагороду укласти договір с нерезидентом на закупівлю автомобілів на зовнішньому ринку у кількості, асортименті та за цінами, вказаних в специфікаціях, що додаються до договору /т. 1 а.с. 93-9/).

Відповідно до п.п. 3.1. договору комісії загальна сума договору складає 10000000 грн. з урахуванням комісійної винагороди та ПДВ на комісійну винагороду.

Пунктом 4 договору передбачено, що всі платежі по договору, пов'язані із закупівлею на зовнішньому ринку у нерезидента України автомобілів, здійснює безпосередньо комісіонер. На протязі двох банківських днів, на підставі виставленого рахунку на оплату комітент перераховує на рахунок комісіонера грошові кошти для виконання комісіонером доручення. Після поставки товару комітенту комісіонер пред'являє комітенту рахунок на сплату його винагороди та понесених витрат, в зв'язку з виконанням вказаного договору. Комітент на потязі 5 календарних днів, з моменту затвердження звіту комісіонера здійснює оплату комісіонеру понесених ним витрат та винагороду.

Судом першої інстанції було встановлено, що також вбачається з акту перевірки станом на 01.10.2006 року по бухгалтерському обліку ГІП «Автоквант», обліковується кредиторська заборгованість в сумі 5703579 грн., в розрізі контрагента ТОВ «АІС-Моторс»згідно договору комісії № АМ/К009-175 від 29.08.2005 року, яка свідчить про те, що ТОВ «АІС-Моторс»на виконання умов договору комісії перерахувало на розрахунковий рахунок ПП «Авто квант»суму у розмірі 5703579 грн., необхідних комісіонеру для виконання своїх зобов'язань перед комітентом.

Відповідно до ст. 1022 ЦК України, після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Як встановлено судом, ПП «Автоквант»як на момент його перевірки так і на момент розгляду справи судом не надав доказів виконання або часткового виконання договору комісії або доказів того, що ПП «Автоквант»здійснювалися будь-які дії, спрямовані на виконання договору комісії, відповідно не наданий також і звіт комісіонера про виконання договору.

Судом встановлено, що позивачем були повернуті кошти перераховані йому контрагентом по договору комісії, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями /т. 1 а.с. 172-174/.

Згідно платіжного доручення № 124 від 06.04.2007 року ПП «Авто квант»були перераховані на рахунок ТОВ «АІС-Моторс»кошти в сумі 3579 грн. та вказано призначення платежу: повернення невикористаних коштів згідно договору комісії № АМ/К009-175 від 29.08.2005 року /т. 1 а.с. 172/.

Згідно платіжного доручення № 139 від 23.04.2007 року ПП «Авто квант»були перераховані на рахунок ТОВ «АІС-Моторс»кошти в сумі 100000 грн.з призначення платежу - повернення невикористаних коштів згідно договору комісії № АМ/К009-175 від 29.08.2005 року /т. 1 а.с. 173/.

ПП «Автоквант»було здійснено повернення коштів у сумі 5600000 грн., про що свідчить платіжне доручення № 367 від 04.09.2009 року, в якому зазначено призначення платежу: повернення коштів кредитору, згідно договору уступки вимоги. /т. 1 а.с. 174/.

Але в наступному ПП «Автоквант»на адресу ТОВ «АІС-Моторс»спрямовано лист № 3 від 05.09.2009 року про наявність помилки в платіжному дорученні, згідно якого призначення платежу слід вважати повернення коштів згідно договору комісії № АМ/К009-175 від 29.08.2005 року /т. 1 а.с. 175/.

Відповідно до п.п. 1.22.2 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Судом встановлено, що кошти перераховані на рахунок ПП «Автоквант»нібито на виконання договору комісії, не використовувались за призначенням, так як договір комісії виконаний не був, а кошти тривалий час використовувались позивачем в своїй господарській діяльності.

Вищевикладене дає достатніх підстав вважати, що позивач замість виконання своїх зобов'язань по договору комісії перед ТОВ «АІС-Моторс», за період з 01.10.2006 року по 04.09.2009 року фактично використовував кошти в якості поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до п.п. 1.22.1. п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до безповоротної фінансової допомоги належать зокрема: сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно до п.п. 4.1.6. п.4.1. ст. 4 того ж Закону, валовий доход включає, серед іншого доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

В супереч вищевикладеним нормам позивач не нараховував проценти, що умовно нараховуються на суму поворотної фінансової допомоги та не включались до складу валового доходу у рядок декларації «доходи з інших джерел».

Таким чином, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про фактичне укладення позивачем договору про поворотну фінансову допомогу замість договору комісії є правильним.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведеним вимогам щодо законності та обгрунтованності судового рішення оскаржена постанова суду першої інстанції не відповідає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив такі порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення даної справи, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні даного позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Автоквант»- залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 березня 2011 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову приватного підприємства «Автоквант»до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень від 17 грудня 2009 року №№ 0003302301/0, 0003312301/0, від 17 лютого 2010 року №№ 0003302301/1, 0003312301/1 та від 23 березня 2010 року №№ 0003302301/2, 0003312301/2 відмовити у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Постанова у повному обсязі виготовлена 12 вересня 2011 року.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І.Жук/