Ухвала суду № 19388771, 27.10.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1188/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" жовтня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддівСтепанюка А.Г., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 р. у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство" до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 р. вказаний позов задоволено повністю.

Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до вимог законодавства України та перебуває на податковому обліку у ДПІ у Вишгородському районі, є платником податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка з питань щодо визначення оподаткування операцій та сум податкових зобовязань належних сплаті до бюджету по питанню операції по відшкодуванню збитків понесених лісовим господарством при вилученні земельних ділянок юридичним та фізичним особам, за період з 01.01.2005 по 30.09.2008.

За результатами вказаної перевірки посадовими особами ДПІ був складений акт від 14.07.2009 за № 625/23-1/00992094.

Згідно висновків, зазначених в акті перевірки, відповідачем було встановлено порушення позивачем: п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1487976, 22 грн.; п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого позивачем несвоєчасно включено до податкових зобовязань податок на прибуток за грудень 2007 року в сумі 378935, 28 грн.

На підставі акту перевірки, 24.07.2009 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000462300/0 та № 0000452300/0.

Згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000462300/0 позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1041194, 4 грн., в тому числі за основним платежем 694129, 6 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 347064, 8 грн.

Згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000452300/0 позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 37893, 53 грн., в тому числі за штрафними санкціями у розмірі 37893, 53 гр.

Колегією суддів, як і судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 10.12.2007 № 926 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Державним підприємством «Вищедубечанське лісове господарство»та віднесення її до категорії земель житлової і громадської забудови в с. Лебедівка Вишгородського району Київської області»вилучено земельну ділянку загальною площею 0, 7550 га (ліси) з постійного користування позивача для подальшого користування громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах с. Лебедівка.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», збитки у зв'язку з вилученням вказаної земельної ділянки відшкодовані на користь позивача та отримані ним у січні 2008 року.

Суму таких збитків, отриманих у результаті вилучення земельної ділянки з постійного користування, включено платником податків до складу валового доходу за датою надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства.

Доводи апелянта полягають у тому, що оскільки розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, яким вилучено земельну ділянку, прийнято 10.12.2007, то позивачем порушено приписи п. 11.3 ст. 11 Закону України № 334/94-ВР, що виявилось у несвоєчасному включенні до валового доходу збитків у розмірі 1515741 грн. 11 коп., отриманих у результаті вилучення земельної ділянки, внаслідок чого останнім несвоєчасно сплачено до Державного бюджету України податок на прибуток підприємств у розмірі 378935 грн. 28 коп.

Так, зазначені доводи спростовуються наступним.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків (пункт «ґ»частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Пунктом «а»частини першої статті 156 Земельного кодексу України встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Згідно з частиною першою статті 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Пунктом 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМ України від 19.04.1993 № 284, передбачено, що збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Отже, відшкодування збитків землекористувачу при вилученні земельної ділянки здійснюється виключно власником земельної ділянки - органом виконавчої влади або місцевого самоврядування внаслідок факту заподіяння шкоди.

У звязку з цим, висновок податкового органу щодо порушення позивачем приписів пункту 11.3 статті 11 Закону України № 334/94-ВР є необґрунтованим, оскільки дата збільшення його валового доходу відповідала даті фактичного зарахування коштів, сплачених у якості відшкодування збитків, завданих позивачу, за вилучення земельної ділянки.

Що ж стосується доводів апелянта про порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 та пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», то колегія суддів також погоджується з висновком першої інстанції про відсутність підстав для віднесення позивачем сум отриманих збитків, у зв'язку з вилученням земельної ділянки, до об'єкту оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів вважає, що нарахування відповідачем податкового зобов'язання за платежами: податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість за період з 01.01.2005 по 30.09.2008 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства України, що є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що обєктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог, повно встановив обставини справи, вірно та обєктивно оцінивши зібрані по справі докази, ухвалив рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій, його позиція не узгоджується з нормами матеріального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 01.11.2011.