Ухвала суду № 19385352, 19.09.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції -

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2011 року справа №2а/0570/5967/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді

суддів , Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання:Іллінові О.Є.

за участю сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача:

ОСОБА_4- за дов. від 15 вересня 2011 року

ОСОБА_5- за дов. від 4 січня 2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуЖовтневої міжрайонної державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного

суду

від 18 серпня 2011 року (повний текст складений та підписаний 19 серпня 2011 року)

по адміністративній справі№ 2а/0570/5967/2011 (судді Михайлик А.С., Дмитрієв В.С., Лазарєв В.В.)

за позовомПриватного підприємства «Інтерфон-плюс»

до

Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області

про

скасування рішення № 0001892330 від 26 листопада 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року задоволені вищезазначені позовні вимоги, внаслідок чого з мотивів протиправності прийнятого рішення скасовано рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області № 0001892330 від 26 листопада 2010 року про застосування до приватного підприємства «Інтерфон-плюс» штрафних (фінансових) санкцій в сумі 40779185 гривень (том 4 арк. справи 202-206).

В апеляційній скарзі Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекції м. Маріуполя Донецької області просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні адміністративного позову, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права (т.4 арк. справи 208-209).

Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Приватне підприємство «Інтерфон-плюс» є юридичною особою з 10 липня 2001 року, включений до ЕДРПУ за № 31577109, як платник податків перебуває на податковому обліку з 23 липня 2001 року (том 1 арк. справи 6-8).

Протягом жовтня-листопада 2010 року податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, як платника податків наслідки якої викладені в акті перевірки від 17 листопада 2010 року № 3074/23-2/31577109 (надалі акт перевірки), (том 1 арк. справи 11-31).

Керівником податкового органу 26 листопада 2010 року на підставі вищенаведеного акту перевірки прийняте рішення № 00018922330 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, за порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР (надалі Закон України №265). Правовою підставою застосування штрафу визначені норми пункту 1 статті 17 наведеного закону. Сума штрафу складає 40779185 гривень (сорок мільйонів сімсот сімдесят девять тисяч сто вісімдесят пять гривень), (том 1 арк. справи 42).

Склад правопорушення на думку податкового органу полягає у тому, що за наслідком взаємовідносин з комісіонерами, які надають послуги позивачу з продажу пріпейд-продукції, реалізація якої здійснюється через термінали позивача, є наявною необхідність проводити зазначені операції із застосуванням зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведений у фіскальний режим роботи реєстратор розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, які б підтверджували виконання розрахункових операцій. Позивачем здійснена реалізація пріпейд-продукції за готівкові кошти через касу підприємства, без застосування реєстратора розрахункових операцій на загальну суму 8155837 гривень. Таким чином, на думку податкового органу має місце не проведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій, в порушення пункту 1 статті 3 Закону України №265, за що застосовані фінансові санкції у пятикратному розмірі вартості реалізованої продукції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного провадження позивачем реєстратор розрахункових операцій, книга обліку розрахункових операцій та розрахункові квитанції не застосовуються. Відсутність реєстратора розрахункових операцій виключає сам факт вчинення правопорушення у вигляді не проведення розрахункової операції через зазначений реєстратор. Колегія суддів вважає, що має місце безпідставне застосування штрафу. Разом з тим, виходячи з необхідності повного та обєктивного розгляду справи колегія суддів вважає за дослідити всі доводи сторін.

Протягом 2009 року позивачем укладено низку договорів купівлі-продажу, умовами яких передбачалося набуття позивачем права власності на пріпейд-продукцію (передплачених послуг провайдера, що існують у вигляді електронних записів та мають відповідну грошову оцінку). Даний факт підтверджується долученими до матеріалів справи договорами.

Позивачем 5 травня 2009 року укладений договір із товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті-Пей» № 90/05-15Д (том. 2 арк. справи 95-97), за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Пей» (продавець) зобовязалося передати покупцеві (приватному підприємству «Інтерфон-плюс») товар (пріпейд-продукцію) в порядку та на умовах укладеного договору, а покупець зобовязався сплатити на умовах попередньої оплати зазначену продукцію.

Аналогічні за своїм змістом угоди, предметом яких є придбання пріпейд-продукції укладені позивачем із товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК МКТ Вега» - договір № 03/05-2009-4 від 1 травня 2009 року (том. 2 арк. справи 100-108); товариством з обмеженою відповідальністю «ТВКОМ» договір № 29-05/09 від 1 травня 2009 року (том. 3 арк. справи 127-134); товариством з обмеженою відповідальністю «Сатурн» - договір № 03/06-2009-1від 1 травня 2009 року (том. 3 арк. справи 136-145); товариством з обмеженою відповідальністю СКТ ТПП «Формат» - договір № 03/05-2009-2 від 1 травня 2009 року (том 3 арк. справи 146-155); товариством з обмеженою відповідальністю «Горизонт Плюс» - договір № 30/042010-301 травня 2009 року (том 3 арк. справи 165-168); приватним підприємством «Ірель» - договір № 21/05/09 від 1 травня 2009 року; товариством з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Ві» - договір б/н від 1 травня 2009 року (том. 3 арк. справи 69-77); товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфон» - договір 03/05-2009-1 від 1 травня 2009 року (том. 3 арк. справи 78-84).

Відповідно до наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі пріпейд-продукції, загальна вартість придбаної позивачем пріпейд-продукції на підставі договорів із контрагентами, що зазначені вище у травні 2009 року складає 856168,86 грн. (том. 2 арк. справи 196-205), у червні 2009 року 972853,00 грн. (том. 2 арк. справи 206-214), у липні 2009 року 1010263,00 грн. (том. 2 арк. справи 215-223), у серпні 2009 року 1095 078 грн. (том. 2 арк. справи 224-232), у вересні 2009 року 1146139,00 грн. (т. 2 арк. справи 110-117), у жовтні 2009 року 1281792,00 грн. (том. 2 арк. справи 118-126), у листопаді 2009 року 1299066,70 грн. (том. 2 арк. справи 127-135), у грудні 2009 року 1436053,35 грн. (том. 2 арк. справи 136-144), у січні 2010 року 1505476,32 грн. (том. 2 арк. справи 145-154), у лютому 2010 року 1260935,05 грн. (том. 2 арк. справи 155-163), у березні 2010 року 1392859,93 грн. (том. 2 арк. справи 164-172), у квітні 2010 року 1330969,25 грн. (том. 2 арк. справи 173-181), у травні 2010 року 1570978,51 грн. (том. 2 арк. справи 182-190), у червні 2010 року 728 137,63 грн. (том. 2 арк. справи 191-195).

Реалізація придбаної продукції відбувалася позивачем на умовах договорів комісії, укладених із фізичними особами-підприємцями. Так, 1 травня 2009 року позивачем укладені: договір комісії № 04/05-2009-4к із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (том 2 арк. справи 55-59); договір комісії № 04/05-2009-5к (том 2 арк. справи 60-63 із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_1 від 27 травня 2008 року); договір комісії № 04/05-2009-8к (том 2 арк. справи 65-68) із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 від 20 листопада 2008 року); договір комісії № 04/05-2009-3к (том 2 арк. справи 70-74) із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2; договір комісії № 04/05-2009-6к (том 2 арк. справи 76-79) із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 (свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_3 від 01 серпня 2008 року); договір комісії № 04/05-2009-2к (том 2 арк. справи 81-84) із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 (свідоцтво про державну реєстрацію серії В02 № 137023 від 12 травня 2006 року); договір комісії № 04/05-2009-7к (том 2 арк. справи 86-89) із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 (свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_4 від 04 вересня 2008 року); договір комісії № 04/05-2009-1к (том 2 арк. справи 91-93) із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12 (свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_4 від 04 вересня 2008 року); договір комісії № 04/05-2009-9к (том. 1 арк. справи 68-75) із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_13 (свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_5 від 11 червня 2008 року).

Згідно умов наведених вище договорів, Приватне підприємство «Інтерфон-плюс» (комітент) доручив, а комісіонер (фізична особа-підприємець) прийняв на себе зобовязання за винагороду , від власного імені, за рахунок та в інтересах комітента здійснювати правочини з продажу майна пріпейд-продукції, що належить комітенту на умовах, вигідних для комітента . Ціна та асортимент пріпейд-продукції, форма звіту комісіонер, порядок взаємодії сторін та третіх осіб визначені додатками № 1-3 до договорів. Згідно умов зазначеного договору, з метою забезпечення виконання прийнятих на комісіонерів зобовязань позивачем передані термінали самообслуговування, за допомогою яких кінцеві споживачі сплачували пріпейд-продукцію (послуги провайдерів). Згідно наявних в матеріалах справи звітів комісіонерів за травень 2009 року (том. 3 арк. справи 174-181, том. 4 арк. справи 14, 16, 17) комісіонерами було реалізовано пріпейд-продукції загальною вартістю 953 701,00 грн. (ОСОБА_12.- 66625,00 грн.,, ОСОБА_2 - 57 341,00 грн., ОСОБА_8 76 155,00 грн., ОСОБА_11 77 700,00 грн., ОСОБА_10 76 990,00 грн., ОСОБА_6 68 530,00 грн., ОСОБА_7 60 380,00 грн., ОСОБА_9 - 75 860,00 грн., ОСОБА_13 394 120,00 грн.), у червні 2010 року (т. 3 арк. справи 181) на суму 916133 грн., у січні 2010 року (т. 3 арк. справи 188) на суму 1374804,00 грн., у лютому 2010 року(т. 3 арк. справи 189) на суму 1283 089,00 грн., у березні 2010 року на 1413169,00 грн. (т. 4 арк. справи 187а), у квітні 2010 року на суму 1451 985,00 грн. (т. 3 арк. справи 190), у травні 2010 року на суму 1515173,00 грн. (т. 3 арк. справи 191), у червні 2010 року (т. 3 арк. справи 192) на суму 1050316,00 грн.

Як і передбачено умовами укладених договорів, грошові кошти, отримані комісіонерами внаслідок продажу переданого на комісію майна перераховувалися на поточний рахунок позивача або вносилися до каси підприємства. Згідно наявних в матеріалах справи документів, протягом травня 2009 року позивачем на підставі прибуткових касових ордерів № 1-80 (том 1 арк. справи 99-178) оприбутковані кошти в загальній сумі 953701,00 грн., що надійшли від фізичних осіб підприємців ОСОБА_12. в сумі 66625,00 грн., ОСОБА_2 в сумі 57 341,00 грн., ОСОБА_8 в сумі 76 155,00 грн., ОСОБА_11 в сумі 77 700,00 грн., ОСОБА_10 в сумі 76 990,00 грн., ОСОБА_6 в сумі 68 530,00 грн., ОСОБА_7 в сумі 60 380,00 грн., ОСОБА_9 в сумі 75 860,00 грн., ОСОБА_13 в сумі 394 120,00 грн.). Протягом червня 2009 року на підставі прибуткових касових ордерів № 81-95 (том 1 арк. справи 179-192) позивачем оприбутковані кошти в загальній сумі 748 795,00 грн., протягом січня 2010 року позивачем на підставі прибуткових касових ордерів № 2-12 (том 1 арк. справи 193-202, т. 3 арк. справи 124) оприбутковані кошти в загальній сумі 584 042,00 грн., протягом лютого 2010 року позивачем на підставі прибуткових касових ордерів № 13-34 (том 1 арк. справи 203-224) оприбутковані кошти в загальній сумі 1285 321,00 грн., протягом березня 2010 року позивачем на підставі прибуткових касових ордерів № 35-56 (том 1 арк. справи 225-246) оприбутковані кошти в загальній сумі 1 422 329,00 грн., протягом квітня 2010 року позивачем на підставі прибуткових касових ордерів № 57-79 (том 2 арк. справи 1-22) оприбутковані кошти в загальній сумі 1463 792,00 грн., протягом травня 2010 року позивачем на підставі прибуткових касових ордерів № 80-97 (том 2 арк. справи 23-40) оприбутковані кошти в загальній сумі 1525 885,00 грн., протягом червня 2010 року позивачем на підставі прибуткових касових ордерів № 98-100 (том 2 арк. справи 41-43) оприбутковані кошти в загальній сумі 171252,00 грн., що надійшли від фізичної особи-підприємця ОСОБА_13

Актом перевірки встановлено, що протягом травня 2009 року червня 2010 року позивачем оприбутковані до каси підприємства за прибутковими касовими ордерами готівкові кошти в сумі 8155837,00 грн., що є виручкою від реалізації пріпейд-продукції. З огляду на таке в акті зазначено, що в ході перевірки податковою інспекцією встановлено здійснення позивачем торгівлі продукцією не власного виробництва за готівкові кошти, що обумовлює необхідність застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Проблемою спору є питанням цієї справи поширення на правовідносини щодо прийняття позивачем готівкових коштів від фізичних осіб-підприємців в порядку проведення розрахунків у межах договорів комісії пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та відповідно правомірність застосування відповідачем штрафних санкцій за порушення вимог цього закону.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі за текстом Закон), суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно статті 17 цього закону, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції або проведення її без використання розрахункової книжки за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність.

Як правильно зазначив суд першої інстанції питання застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» неодноразово розглядалося Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України. Зокрема, Постановою Верховного Суду України "Про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій" від 1 червня 2010 року за позовом Компанії до Спеціалізованої державної податкової інспекції скасовані рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд через не дослідження при розгляді справи питання про дотримання податковою інспекцією строків застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України. Отже, згідно із викладеною в цій постанові позиції Верховного Суду України, штрафні (фінансові) санкції за порушення у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій є адміністративно-господарськими санкціями.

Згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що застосовані відповідачем штрафні санкції за своєю суттю є одним із видів адміністративно-господарських санкцій, правове регулювання яких здійснюється главою 27 Господарського кодексу України. Згідно частини 1 статті 250 Господарського кодексу України у редакції, що діяла на день прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Як встановлено судом, наявні на думку контролюючого органу порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» виявлені перевіркою проведеною в період з 25 жовтня 2010 року по 12 листопада 2010 року. Згідно наявних в матеріалах справи документів та змісту акту перевірки фізичними особами підприємцями вносилися готівкові кошти до каси підприємства позивача у травні та червні 2009 року, січні червні 2010 року. Отже, відповідач приймаючи оскаржуване рішення № 0001892330 від 26 листопада 2010 року порушила встановлений статтею 250 Господарського кодексу України строк застосування адміністративно - господарських санкцій при визначенні штрафних санкцій за порушення, що мали місце у травні та червні 2009 року. Згідно викладеного в акті перевірки, сума не проведених через реєстратор розрахункових операцій готівкових коштів позивачем у травні та червні 2009 року складає 1702496,00 грн., тобто, сума штрафних санкцій, застосованих із порушенням статті 250 Господарського кодексу України складає 8512 480,00 грн.

Крім цього в судом першої інстанції правильно встановлена невідповідність визначеної відповідачем в акті перевірки суми оприбуткованої позивачем до каси підприємства готівки сумі, визначеній в акті перевірки на 720,00 грн. Зазначена розбіжність виникла внаслідок врахування відповідачем в наведеному в акті розрахунку коштів в сумі 8080,00 грн. за прибутковим касовим ордером № 55 від 14 травня 2009 року (том 1 арк. справи 152), в той час як фактично сума коштів, визначена в цьому документів складає 8080,00 грн.

Пунктом першим статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», передбачений обовязок суб'єкта підприємницької діяльності проводити розрахункові операції через реєстратор розрахункових операцій та нести відповідальність за невиконання такого обовязку залежить від факту здійснення ним розрахункових операцій у розумінні Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до статті 2 Закону України 265 розрахунковою операцією є приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Отже, для того щоб вважати операцію розрахунковою та розповсюджувати на неї вимоги закону, в тому числі і щодо проведення через реєстратор розрахункових операцій, необхідно співпадання як мінімум двох умов, а саме, приймання субєктом господарювання від покупця готівкових коштів та здійснення такого приймання саме за місцем де реалізуються товари. У випадку неспівпадання таких умов операція не може вважатися розрахунковою у розумінні положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі громадського харчування та послуг» та не потребує проведення через реєстратор розрахункових операцій.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами під час апеляційного провадження, кошти в сумі 8155137,00 грн. вносилися до каси підприємства як виручка від реалізації продукції на підставі укладених договорів комісії. Факт укладення договорів комісії між позивачем та комісіонерами підтверджений наявними в матеріалах справи документами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання укладених між позивачем та комісіонерами договорів комісії недійсними відповідачем не було надано, будь-яких посилань на неправомірність вчинених правочинів податковою інспекцією не визначено, а тому суд виходить з того, що укладені позивачем договори є дійсними.

Загальні положення про договорів комісії визначені Главою 69 Цивільного кодексу України Згідно статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою (стаття 1016 Цивільного кодексу України). За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору.

Укладення договору комісії не передбачає набуття комісіонером права власності на майно. Виходячи із встановлених в судовому засіданні низки правовідносин, що склалися між позивачем, комісіонером та кінцевими споживачами вбачається, що покупцем пріпейд-продукції є особа, яка набуває сплачує послуги звязку шляхом внесення коштів до платіжних терміналів. Враховуючи цивільно-правову конструкцію договору комісії, між комітентом (позивачем) та покупцем (споживачем продукції) відсутній будь-який правовий зв'язок, що обумовлює неможливість дійдення висновку про те, що комісіонер є покупцем належної позивачу пріпейд-продукції.

З огляду на таке, суд дійшов висновку про відсутність факту отримання позивачем готівкових коштів від покупців пріпейд-продукції, що є однією з умов, яка має бути дотримана при визначенні відповідності вчинених позивачем операцій як розрахункових. Операції з реалізації товару та приймання позивачем до каси готівки від комісіонерів здійснювалися у різні за часом моменти, кошти за реалізовану комісіонерами продукцію надходили до позивача після фактичного набуття прав на неї кінцевим споживачем.

Зазначене вище свідчить про те, що прийняття позивачем виручки від реалізації комісіонерами пріпейд-продукції не відповідає змісту поняття «розрахункової операції» наведеному у статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що свідчить непоширення на відносини, що склалися між позивачем (комітентом) та комісіонером положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відсутність в позивача обовязку проведення операцій з приймання готівки у межах спірних операцій через реєстратор розрахункових операцій та відсутність самих реєстраторів обумовлює безпідставність застосування податковою інспекцією штрафних (фінансових) санкцій за не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій встановлених пунктом першим статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції № 0001892330 від 26 листопада 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 40779 185,00 грн. протиправним.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 18, 41, 100, 185, 195, 199, 200, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року по справі № 2а/0570/5967/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року по справі № 2а/0570/5967/2011 залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 19 вересня 2011 року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 19 вересня 2011 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: В.П. Юрченко

М.М. Яковенко