Постанова № 19383153, 27.10.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/4433/2011

27 жовтня 2011 року 15год. 19хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді за участю секретаря судового засідання Бєлкіної Д.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Бакун Р.А.,

відповідача: представник Мамай І.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ДП Рівнетрансекспедиція"

доДержавна податкова інспекція у м.Рівне

про визннання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю-фірма "ДП Рівнетрансекспедиція" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне №0000662344 від 30.09.2011 року, згідно якого позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість на 91997,00 грн. та застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 68997,75 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.

Пояснив суду, що не погоджується з висновками відповідача про завищення позивачем в декларації з ПДВ за липень 2011року від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 91997,00грн., котре декларувалось за рахунок показників від'ємного значення попередніх звітних періодів, а зокрема: за серпень 2007 року в розмірі 91772 грн.; за жовтень 2010 року в розмірі 225 грн. При цьому, зазначив, що від'ємне значення за серпень 2007 року в розмірі 91772 грн. сформовано за рахунок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими векселями, виданих при імпортному ввезенні основних засобів товариства. Сума ПДВ за такими податковими векселями не була оплачена грошовими коштами, а відтак позивач не набув права на бюджетне відшкодування такої суми, а лише мав право на зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів за рахунок такої суми від'ємного значення. На думку представника позивача, до даних правовідносин не поширюються строки, передбачені п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України. Крім того, вказує, що від'ємне значення за жовтень 2010 року в розмірі 225 грн. сформовано за рахунок ПДВ, що припадає на операції з придбання товарів позивачем у ПП "Ніка Ойл". Операції з таким контрагентом вважає товарними, а наявні у позивача документи по названій операції такими, що давали йому право на формування сум податкового кредиту та відповідно від'ємного значення. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечує проти адміністративного позову. У поданих запереченнях, зазначає, що за результатами перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень-липень 2011 року встановлено, що позивачем в декларації з ПДВ за липень 2011року завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість в розмірі 91997,00грн., котре декларувалось за рахунок показників від'ємного значення попередніх звітних періодів, а зокрема за серпень 2007 року в розмірі 91772 грн. та за жовтень 2010 року в розмірі 225 грн. При цьому, відповідач зазначив, що оскільки від'ємне значення в розмірі 91772 грн. виникло в серпні 2007 року, то з врахуванням положень загальної позовної давності, передбаченої ст. 257 Цивільного кодексу України та положення п. 102.3. ст. 102 Податкового кодексу України, платник податку може заявити до відшкодування або використати залишок відємного значення для погашення податкового зобовязання протягом 1095 днів з дня зазначення у податковій декларації про включення сум на погашення податкових векселів до податкового зобовязання. Стосовно ж від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 225 грн. задекларованого позивачем внаслідок здійснення операції з придбання товарів у ПП "Ніка Ойл", то представник відповідача пояснив, що з врахуванням матеріалів зустрічних перевірок та автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України виявлено, що ТОВ-фірмою "ДП Рівнетрансекспедиція" сформовано податковий кредит з ПДВ у сумі 15970,28 грн. за рахунок отримання від ПП "Ніка Ойл" дизельного палива. У відповіді на запит податкового органу ПП "Ніка Ойл" зазначає, що постачальником дизельного палива, яке в подальшому передане позивачу, є ТОВ "Лек-Оіл". Як вказує представник відповідача, за даними системи автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по взаємовідносинах з ПП "Ніка Ойл" встановлено, що ТОВ "Лек Оіл" не задекларувало податкові зобовязання по даній операції у відповідному періоді. З огляду на це, представник податкового органу вважає, що підтвердити придбання позивачем товарів та послуг у ПП "Ніка Ойл" з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності неможливо, вважає їх безтоварними. В задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "ДП Рівнетрансекспедиція" слід задовольнити повністю.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю-фірмою "ДП Рівнетрансекспедиція" до Державної податкової інспекції у м. Рівне подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2011 року (а.с.87-94).

У рядку 24 вказаної декларації зазначено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 99173,00 грн. Як вбачається з доданої до вказаної податкової декларації, довідки про залишок суми відємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, залишок відємного значення у сумі 91772,00 грн. виник у серпні 2007 року та 225 грн. у жовтні 2010 року.

З 15.09.2011 року по 19.09.2011 року Державною податковою інспекцією у м.Рівне проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "ДП Рівнетрансекспедиція" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень-липень 2011 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період: серпень 2007 року та жовтень 2010 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 22.09.2011 року №1126/23-300/30712154 (а.с.12-29).

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Рівне прийнято податкове повідомлення-рішення №0000662344 від 30.09.2011 року, згідно якого позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість на 91997,00 грн. та застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 68997,75 грн., що оспорюється позивачем (а.с.10).

В основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення лягли висновки відповідача, зазначені в акті перевірки, про неможливість заявлення позивачем до відшкодування або використання для погашення податкових зобовязань залишку відємного значення у сумі 91772,00 грн., що виник у серпні 2007 року через пропущення строків давності визначених у п. 102.5. ст. 102 Податкового кодексу України та ст. 257 Цивільного кодексу України.

Такі висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими та незаконними з огляду на наступне.

Посилання відповідача 1 на ст. 257 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV (надалі - Цивільний кодекс України), яка передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, суд вважає безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст.1 Цивільного кодексу України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Тому, до податкових відносин щодо строків, протягом яких платник податку може використати залишок відємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість не можуть бути застосовувані норми Цивільного кодексу України, які регулюють строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно 102.5. ст. 102 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

У пп. 15.3.1. п. 15.3. ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року №2181-III, що був чинним на момент подання позивачем податкової декларації за серпень 2007 року, містилась норма аналогічного характеру.

Норми вказаних статей застосовуються до правовідносин, що регулюють повернення або відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань у випадках передбачених податковим законодавством.

Податковий кодекс України передбачає можливість повернення платнику податків помилково та/або надміру сплачених сум грошового зобов'язання (ст. 43 Податкового кодексу України) та бюджетне відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість з Державного бюджету України (ст. 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 14.1.18. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, бюджетним відшкодуванням є відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Як передбачено п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З системного аналізу вказаних норм, можна зробити висновок, що у податковому законодавстві розрізняються поняття від'ємного значення суми, розрахованої як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду та поняття суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню. Наявність від'ємного значення суми, розрахованої як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду є підставою для здійснення платнику податків бюджетного відшкодування. Проте, таке право на бюджетне відшкодування реалізується шляхом прийняття платником податку рішення, яке відображається у відповідному рядку декларації та подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування у спосіб, обраний платником податку.

Вказане підтверджується Наказом Державної податкової адміністрації "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання" від 30.05.1997 року №166, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.07.1997 року за № 250/2054 (який, з урахуванням положень п. 2 Наказу Державної податкової адміністрації "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" від 25.01.2011 року №41, затвердженого у Міністерстві юстиції України 16.02.2011 року за №197/18935, є чинним для визначення форми декларації у спірному податковому періоді).

Зокрема, у підпунктах 5.12.2.-5.12.3. п. 5.12. вказаного Наказу зазначається, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). Сума податку, фактично сплачена у попередніх податкових періодах, визначається із сум, які були включені до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та не брали участі у розрахунках бюджетного відшкодування протягом попередніх податкових періодів або не погашали податкові зобов'язання наступних звітних періодів (рядок 24).

Значення рядка 4 Розрахунку суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість) переноситься до рядка 25 податкової декларації за поточний звітний податковий період. Залежно від обраного платником напряму повернення суми бюджетного відшкодування (на рахунок цього платника у банку або у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів) така сума в повному розмірі вказується або в рядку 25.1, або в рядку 25.2 податкової декларації з податку на додану вартість. При цьому платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на його рахунок у банку, подає заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при імпорті товарів через митну територію України було видано податкові векселі від 26.06.2011 року серії АА №0787342 на суму 116167,00 грн. та серії АА №0787342 на суму 36842,00 грн., терміном погашення 25.07.2007 року (а.с.30-31).

Згідно абз. 2 п. 19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 року №1104 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо термін погашення податкового векселя настає після закінчення терміну подання податкової декларації до органу державної податкової служби за звітний (податковий) період, в якому він був поданий органові митного контролю, платник податку включає суму зобов'язань за векселем до складу податкових зобов'язань у звітному (податковому) періоді, в якому він був поданий органові митного контролю. При цьому, платник податку має право на включення суми зобов'язань за векселем до складу податкового кредиту у наступному звітному (податковому) періоді за умови погашення суми податкових зобов'язань шляхом перерахування коштів до бюджету.

Сума податку на додану вартість, зазначена у вказаних податкових векселях, включена позивачем до складу податкового зобовязання з ПДВ та відображена у рядку 6 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2007 року, поданої до Державної податкової інспекції у м. Рівне 20.07.2007 року (а.с.109-110).

Податок на додану вартість по вказаних податкових векселях у загальній сумі 153010,00 грн. включено позивачем до податкового кредиту у липні 2007 року, що відображено у рядку 12.2 податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2007 року, поданої до Державної податкової інспекції у м. Рівне 20.08.2007 року.

Податкове зобовязання по податку на додану вартість, що виникло на підставі податкових векселів, погашене позивачем за рахунок податкового кредиту поточного податкового періоду, що відображено у рядку 27 податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2007 року (а.с.112-113).

Оскільки погашення векселів відбулось за рахунок податкового кредиту, у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2007 року, поданої до Державної податкової інспекції у м. Рівне 20.09.2007 року, ПДВ у сумі 153010,00 грн. відображено як залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (а.с.114-115).

Відповідно до пп. 5.12.4. п. 5.12. Наказу Державної податкової адміністрації "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання" від 30.05.1997 року №166, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.07.1997 року за № 250/2054, залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 26 податкової декларації поточного звітного податкового періоду та переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду).

Отже, відображення позивачем у рядку 26 податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року залишку від'ємного значення після бюджетного відшкодування, яке включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду ще не означає прийняття платником податку рішення про реалізацію свого права на отримання бюджетного відшкодування.

Таким чином, позивач не реалізовував своє право на відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість шляхом зазначення про це в податковій декларації та подання заяви у порядку передбаченому податковим законодавством. Тому, застосування до вказаних правовідносин норм п. 102.5. ст. 102 Податкового кодексу України є безпідставним та незаконним.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне №0000662344 від 30.09.2011 року в цій частині.

Стосовно спірного від'ємного значення в розмірі 225 грн. задекларованого в декларації за жовтень 2010 року, то судом встановлено, що таке від'ємне значення сформовано за рахунок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операції з придбання позивачем нафтопродуктів у ПП «Ніка Ойл».

В основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення лягли висновки відповідача, зазначені в акті перевірки позивача та акті перевірки ПП «Ніка Ойл» від 20.05.2011 року за №639/23-300/36650429, про безтоварність та фіктивність господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП "Ніка Ойл", що суперечить ч. 1, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, порушує ст. 228 Цивільного кодексу України та п. 198.3 ст. 198, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

Однак, доводи та висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо наявності підстав для зменшення позивачу бюджетного відшкодування по господарській операції з ПП "Ніка Ойл", суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються не на нормах закону та фактичних обставинах, а на припущеннях відповідача.

Судом встановлено, що ПП "Ніка Ойл" на момент здійснення господарської операції у встановленому законом порядку було зареєстровано, як платник податку на додану вартість, підтвердженням чого є свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ №100246027 (а.с. 151) та витяг з офіційного веб - сайту Державної податкової служби України (а.с. 152).

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість” встановлено, що, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість”).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість”).

Судом встановлено, що правомірність формування сум податкового кредиту та відповідного від'ємного значення у декларації з ПДВ за жовтень 2010 року (по операції з придбання нафтопродуктів у ПП "Ніка Ойл") позивач в ході його перевірки та в ході судового розгляду справи підтвердив податковою накладною, складеною ПП "Ніка Ойл" №606 від 01.10.2010 року та видатковою накладною №661 від 01.10.2010 року (а.с. 52,53).

Названі первинні документи містять всі необхідні реквізити, складені особою, що на момент їх складання була в установленому порядку зареєстрована, як субєкт господарювання та платник податків (в тому рахунку і податку на додану вартість). Названі документи повністю розкривають зміст господарської операції. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Обставини, щодо товарності названої операції та наявності у ПП "Ніка Ойл" трудових ресурсів, виробничих потужностей для виконання названої господарської операції з поставки позивачу нафтопродуктів підтверджуються довідкою ДПІ у м.Рівне від 08.07.2011 року (а.с. 134-140), листом ПП "Ніка Ойл" №35 від червня 2010 року (а.с. 158), товаро-транспортною накладною №627 від 01.10.2010 року на перевезення нафтопродуктів позивачу (а.с. 159), журналом реєстрації довіреностей (а.с. 160).

Матеріалами справи підтверджується, а органом державної податкової служби і в акті перевірки, і в судових засіданнях не заперечується, що на момент видачі податкових накладних ПП "Ніка Ойл" було включене в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстроване платником податку на додану вартість, тому на законних підставах видало податкові накладні.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Тобто, на момент виникнення та фактичної реалізації договірних відносин даний контрагент був зареєстрований, як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Що ж до доводів відповідача, про те, що правочини позивача з ПП "Ніка Ойл" порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, внаслідок безпідставного формування податкового кредиту і валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів справи та акту перевірки позивача, вбачається, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення не були обвинувальні вироки судів, котрими встановлені обставини щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

Крім того, відповідальність осіб має індивідуальний характер, неналежне звітування до контролюючих органів, або інші будь-які протиправні дії одних платників податків не може покладати обовязку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Доводи та висновки відповідача викладені у названому вище акті перевірки, щодо безтоварності та нікчемності господарської операції позивача та ПП "Ніка Ойл" є такими, щодо ґрунтуються на припущеннях відповідача та осіб, що проводили перевірку та не підтверджено відповідними доказами.

Відповідачем також не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV, є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Посилання відповідача на зазначені вище норми Цивільного кодексу України, суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

У ст. 203 Цивільного кодексу України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частинами 1, 5 вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, порушення вказаних норм Цивільного кодексу України надають податковому органу право для звернення до суду із позовом про визнання такого правочину недійсним, проте не встановлюють недійсність такого правочину в силу закону з моменту його вчинення.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вимогам ст.71 КАС України, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення на позов.

Всупереч цьому, відповідачем ні в акті перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення, ні в ході судового розгляду справи не надано достатніх доказів щодо відсутності у позивача наміру на створення правових наслідків по господарським операціям, на підставі яких сформовано податковий кредит та щодо безтоварності вказаних господарських операцій.

Отже, висновки відповідача про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 91997,00 грн. є необґрунтованими та не відповідають чинному законодавству. Тому, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне №0000662344 від 30.09.2011 року.

В порядку статті 94 КАС України судові витрати присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000662344 від 30.09.2011 року.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ДП Рівнетрансекспедиція" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шевчук С.М.