Рішення № 19342718, 24.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 216

РІШЕННЯ

Іменем України

24.11.2011Справа №5002-19/4597-2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант Трейд» (вул.Озерянівська, 2, м.Горлівка, Донецька область, 84601; вул.Єременко, 24, м.Феодосія, АР Крим, 98112)

До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1

про стягнення 6275,66 грн.

Суддя Мокрушин В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача ОСОБА_2. представник, дов. б/н від 31.07.2011 р.

Від відповідача не зявився

Суть спору: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант Трейд» звернувся до Господарського суд АР Крим з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 5138,16 грн., пеню у розмірі 310,75 грн., штраф у розмірі 359,67 грн., 20% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 405,42 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 61,66 грн., що разом складає 6275,66 грн., а також просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 27.10.2011 р. позовну заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

У судовому засіданні представник позивача усно підтримала вимоги позовної заяви та просила позов задовольнити.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не сповістив. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 р. по справі № 5023/4165/11.

Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 р. № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 р. № 1771), ст.12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 07.07.2010 р. № 2453 із змінами і доповненнями), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 р. № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 р. № 350) та клопотання представника позивача, вона давала пояснення на російський мові.

Клопотань щодо фіксації судового процесу технічними засобами відповідно до ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) позивачем не заявлялося.

Представнику позивача розяснені приписи ст.38 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) про витребування господарським судом доказів лише за клопотанням сторін.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

06.10.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авант Трейд» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір поставки № 826, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобовязується передати у власність Покупця алкогольні напої, надалі Товар, а Покупець зобовязується прийняти і оплатити Товар в порядку, визначеному умовами цього Договору.

Відповідно до п.3.2-3.4 Договору постачання товару здійснюється силами Постачальника, на умовах DDP відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс». Сторони можуть визначити інші умови постачання товару, при узгодженні замовлення на товар. Постачальник зобовязаний поставити Товар за адресою, яка зазначена в засвідчених Покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених Покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру. Постачальник поставляє товар Покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного електронного чи поштового звязку.

Згідно п.5.1-5.2 Договору ціна на товар визначена у прайс листі Постачальника, який діє на момент здійснення Покупцем замовлення. Ціна на товар визначається Постачальником у видатковій накладній на Товар.

Розрахунки за товар здійснюються Покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника або в іншому узгодженими Сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України або домовленістю сторін шляхом попередньої оплати (6.1 Договору).

Пунктом 7.1 передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості від Постачальника товару Покупець зобовязаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 7% від суми боргу.

Відповідно до п.9.2 Договору у випадку порушення Покупцем строків оплати отриманого від Постачальника продукції, Покупець зобовязаний сплати Постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими грошовими коштами.

Видатковою накладною № 3259/2937 від 17.03.2011 р. підтверджується факт поставки товару відповідачу на суму 5138,16 грн. (а.с.17).

Актом звірки, підписаним відповідачем підтверджується факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 5138,16 грн. (а.с.14).

Позивач звернувся до відповідача з претензією про необхідність погашення наявної заборгованості (а.с.15).

Несплата відповідачем за поставлену продукцію й стала підставою для звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) та положень статті 193 Господарського кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 436 із змінами і доповненнями) зобовязання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. №435 із змінами і доповненнями) якщо у зобовязані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. №435 із змінами і доповненнями).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе забовязання щодо сплати у встановлений строк за поставлений товар.

Видатковою накладною № 3259/2937 від 17.03.2011 р. підтверджується факт поставки товару відповідачу на суму 5138,16 грн. (а.с.17).

Актом звірки підписаним й відповідач підтверджується факт наявності заборгованості відповідача перед відповідачем у розмірі 5138,16 грн. (а.с.14).

Документально підтверджених відомостей сплати заборгованості відповідачем суду не представлено. Таким чином, позовна вимога щодо стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 5138,16 грн. обґрунтована та підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 № 435 із змінами і доповненнями) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 №435 із змінами і доповненнями), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України (Закон України від 16.01.2003 № 436 із змінами і доповненнями) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України (Закон України від 16.01.2003 № 436 із змінами і доповненнями) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 № 435 із змінами і доповненнями) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» (Закон України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР із змінами і доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.1 передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості від Постачальника товару Покупець зобовязаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 7% від суми боргу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобовязання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Зазначені вимоги також передбачені ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.9.2 Договору у випадку порушення Покупцем строків оплати отриманого від Постачальника продукції, Покупець зобовязаний сплати Постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими грошовими коштами.

Право продавця вимагати уплати відсотків за користування чужими грошовими коштами у разі прострочення оплати товару передбачено також ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 № 435 із змінами і доповненнями).

Статтею 536 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка Національного банку України визначається як виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші (ст.1 Закону України «Про Національний банк України»).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 310,75 грн., штрафу 359,67 у розмірі грн., 20% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 405,42 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 61,66 грн. обґрунтовані, засновані на законі і підлягають задоволенню.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Документально підтверджених доказів, які б спростували, або підтвердили сплату заборгованості відповідача перед позивачем суду не представлено. Відповідачем також не оспорено суму розрахунку позивача.

Судові витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) у повному обсязі.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями), суд -

ВИРІШИВ:

·Позов задовольнити повністю.

·Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант Трейд» (вул.Єременко, 24, м.Феодосія, АР Крим, 98112; ідентифікаційний код 36899012) суму основного боргу у розмірі 5138,16 грн., пеню у розмірі 310,75 грн., штраф у розмірі 359,67 грн., 20% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 405,42 грн. та інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 61,66 грн., державне мито в розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

·Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 28.11.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримМокрушин В.І.