Рішення № 19283425, 15.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/26415.11.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до комунального підприємства «Служба замовника житлово-комунальних

послуг»Оболонського району м. Києва

про стягнення 2501059,73 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не зявились ;

від відповідача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 103 від 02.02.2011 року

встановив:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго»до комунального підприємства «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва про стягнення 2501059,73 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.01.1991 року між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО «Київенерго», яке відповідно до наказів Міністрества енергетики та електрифікації України від 17.02.95 № 31, від 31.08.95 № 177 та від 29.09.95 № 176 реорганізовано у філіал АЕК «Київенерго», яка є правонаступником його майна, прав та обовязків та ДК УЖГ Мінського району м. Києва укладено договір № 023-00023 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

На підставі рішення Київської міської ради від 08.11.2002 року № 121/1555 «Про управління житловим господарством м. Києва з урахуванням адміністративно-територіальної реформи», рішення Оболонської районної у м. Києві ради від 13.03.2002 року № 7/13 наказу ДК УЖГ Мінського району м. Києва від 18.09.2001 № 252 «Про заходи щодо реорганізації ДК УЖГ Мінського району м. Києва в ДК УЖГ Оболонського району м. Києва»в результаті реорганізації ДК УЖГ Мінського району м. Києва було створене Комунальне підприємство «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району у м. Києві.

01.10.2005 року відповідно до додаткової угоди до договору від 01.01.1991 року № 023-0278 змінено номер договору з 023-0023 на 230003.

Додатковою угодою від 01.10.2005 року до договору № 0230023 (230003) його преамбулу викладено у іншій редакції, а у якості споживача за договором зананчено комунальне підприємство «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району у м.Києві.

Згідно з п.п. 2. та 11 договору і відповідно до законодавства України, позивач зобовязався постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб опалення - в період опалювального сезону, гарячого постачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору. Відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі, а також сплачувати заборгованість, що виникла раніше, за графіками, погодженими з енергопостачальною організацією.

Пунктом 21 договору передбачено, що дія договору пролонгується на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його припинення.

Облік споживання відповідачем теплової енергії проводиться, згідно звертання- доручення до договору, по приладах обліку, а нарахування здійснюється, згідно з тарифами, встановленими і затвердженими Київською міською державною адміністрацією (з 01.01.2011 Національною комісією регулювання енергетики України), за навантаженнями і обсягами, визначеними у договорі.

Згідно п. 9 додатку 2 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ).

Сплату за вказаними документами відповідно до п. 10 додатка 2 до договору, відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Однак свої зобовязання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.10.2010 року по 01.09.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.09.2011 року становить 2074825,19 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго»звернулось до суду з вимогою про стягнення з комунального підприємства «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 2074825,19 грн., збитків від інфляції в розмірі 328997,42 грн. та 3 % річних в сумі 97237,12 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.10.2011 року порушено провадження у справі № 33/264, розгляд справи призначено на 01.11.2011 року.

01.11.2011 року в судовому засіданні представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 1669385,70 грн., збитків від інфляції в розмірі 328997,42 грн. та 3 % річних в сумі 97237,12 грн.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі в судовому засіданні 01.11.2011 року оголошено перерву до 15.11.2011 року.

В судове засідання 15.11.2011 року зявився представник відповідача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не зявився, вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки повноважного представника відповідача суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.1991 року між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО «Київенерго», яке відповідно до наказів Міністрества енергетики та електрифікації України від 17.02.95 № 31, від 31.08.95 № 177 та від 29.09.95 № 176 реорганізовано у філіал АЕК «Київенерго», яка є правонаступником його майна, прав та обовязків та ДК УЖГ Мінського району м. Києва укладено договір № 023-00023 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго, затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго»(протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «про акціонерні товариства»№ 514-VI від 17.09.2008 року.

На підставі рішення Київської міської ради від 08.11.2002 року № 121/1555 «Про управління житловим господарством м. Києва з урахуванням адміністративно-територіальної реформи», рішення Оболонської районної у м. Києві ради від 13.03.2002 року № 7/13 наказу ДК УЖГ Мінського району м. Києва від 18.09.2001 № 252 «Про заходи щодо реорганізації ДК УЖГ Мінського району м. Києва в ДК УЖГ Оболонського району м. Києва»в результаті реорганізації ДК УЖГ Мінського району м. Києва було створене Комунальне підприємство «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району у м. Києві.

Згідно з п.п. 2. та 11 договору, позивач зобовязався постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності з відповідачем для потреб опалення - в період опалювального сезону, гарячого постачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору. Відповідач зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі, а також сплачувати заборгованість, що виникла раніше, за графіками, погодженими з енергопостачальною організацією.

Пунктом 21 договору передбачено, що дія договору продовжується на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його припинення.

Тарифи та порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 2 до договору, відповідно до умов якого розрахунки з споживачами за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими Розпорядженнями КМДА від 10.12.2004 року № 2249 за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями в розмірі 54,42 грн.

Пунктом 9 додатку 2 до договору передбачено, що відповідач щомісячно з 12 по 15 число отримує в районному відділі тепло збуту за адресою: вул. Щекавицька, буд. № 37/48 оформлену позивачем платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з пунктом 10 додатку 2 до договору, споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобовязання по оплаті отриманої енергії, у звязку з чим у останнього, згідно заяви про уточнення позовних вимог, за період з 01.10.2010 року по 01.09.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.09.2011 року становить 1669385,70 грн., що підтверджується обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором № 023-00023 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.1991 року в період з 01.10.2010 року по 01.09.2011 року у відповідача перед позивачем в сумі 1669,385,70 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У звязку з неналежним виконання зобовязань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати повязані з інфляційними процесами в сумі 328997,42 грн. та 3% річних в розмірі 97237,12 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних витрат, наданий позивачем є не вірним, а тому суд наводить власний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

01.11.2010 - 30.11.2010639421.661.0031918.26

01.12.2010 - 31.12.20101437804.591.00811502.44

01.01.2011 - 31.01.20112848817.121.01028488.17

01.02.2011 - 28.02.20114551439.711.00940962.96

01.03.2011 - 31.03.20116027307.791.01484382.31

01.04.2011 - 30.04.20117130930.511.01392702.10

01.05.2011 - 31.05.20116375545.101.00851004.36

01.06.2011 - 30.06.20114509206.131.00418036.82

01.07.2011 - 31.07.20112941254.280.987-38236.31

01.08.2011 - 31.08.20112537806.570.996-10151.23

Всього:280609,88

Таким чином, в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 48387,54 грн. відмовити.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 97237,12 грн. за розрахунком позивача, а інфляційних витрат в розмірі 280609,88 грн. відповідно до розрахунку суду.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з комунального підприємства «Служба замовника житлово-комунальних послуг»Оболонського району м. Києва (04213, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 57; код ЄДРПОУ 05757498) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5; код ЄДРПОУ 00131305) основну заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 1669 385 (один мільйон шістсот шістдесят девять тисяч триста вісімдесят пять) грн. 70 коп., індекс інфляції у сумі 280 609 (двісті вісімдесят тисяч шістсот девять) грн. 88 коп., 3% річних у сумі 97 237 (девяносто сім тисяч двісті триста сім) грн. 12 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 20 472 (двадцять тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 32 коп. та 230 (двісті тридцять) грн. 55 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 17.11.2011 року