Постанова № 1926837, 04.07.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач Міронова Г.М.

Головуючий суддя І інстанції Мінська Т.М.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2008 року справа № 22-а-3481/08

у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Міронової Г.М.

суддів: Горбенко К.П., Нікуліна О.А.

при секретарях судового засідання

Агейченковій К.О., Білоус К.І.

за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Українська промислова компанія» на постанову Господарського суду Луганської області від 07.02.2008 року у справі № 10/83н-ад за позовом приватного підприємства «Українська промислова компанія» до державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська, державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, Головного управління Державного казначейства у Луганській області про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення 1305000,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з зазначеним позовом до державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська, державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, Головного управління Державного казначейства у Луганській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість по податковій декларації за квітень 2004 року у розмірі 1305000,00 грн.

Постановою Господарського суду Луганської області від 07.02.2008 року у задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Українська промислова компанія» до державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська, державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, Головного управління Державного казначейства у Луганській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення 1305000,00 грн. відмовлено у звязку з пропуском строку звернення до суду.

На постанову суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову Господарського суду Луганської області від 07.02.2008 року та постановити нове судове рішення,яким задовольнити позовні вимоги, так як порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив їх задовольнити.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги позивача, просили постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, не заперечували того факту, що бюджетного відшкодування до теперішнього часу не відбулося.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а постанову суду скасувати з наступних підстав.

До такого висновку колегія прийшла з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, як на правову підставу послався на статтю 99 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що оскільки КАС України набрав чинності з 01.09.2005 року то у позивача було право звернутися за розглядом даного спору за правилами адміністративного судочинства у річний строк, тобто до 01.09.2006 року, в той час коли позивач за вирішенням спору звернувся лише 03.03.2007 року. Оскільки, за твердженням суду першої інстанції, відсутній нормативний акт, який передбачає інший строк оскарження податкового повідомлення-рішення, то застосовується саме річний строк, зазначений у статті 99 КАС України.

Колегія суддів категорично не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 10.08.2004 року про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість була подана приватним підприємством “Українська промислова компанія” до Господарського суду Запорізької області 21 серпня 2004 року (а.с. 64-67 том 2). Справа була предметом розгляду різних судових інстанцій і в решті решт ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.08.2006 року адміністративний позов було залишено без розгляду (а.с. 96 т. 2). Повторно з адміністративним позовом приватне підприємство “Українська промислова компанія” звернулось до суду 03.03.2007 року.

Згідно з частиною 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина 3 вищевказаної статті передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Підпункт 4.2.1 пункту 4.2. статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі Закон № 2181) визначає, що якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.

А відповідно до підпункту 15.1.1. пункту 15.1 статті 15 вищеназваного закону який змістує, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України № 2181 заяви, зокрема, на відшкодування податків у випадках передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем отримання права на таке відшкодування.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що з часу прийняття спірного податкового повідомлення рішення тобто з 10.08.2004 року до часу звернення позивача з позовом 03.03.2007 року не пройшло 1095 днів, тому не можна вести мову про пропущення строків на оскарження спірного податкового повідомлення-рішення.

Приватне підприємство “Українська промислова компанія” м. Луганськє юридичною особою, вперше зареєстроване Печерською районною адміністрацією м. Києва 23.06.2001 року, перереєстроване в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 05.05.2003 року, де взято на податковий облік 11.06.2003 року за № 466, вдруге перереєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської ради 23.02.2007 року та взято на податковий облік у ДПІ Артемівського району м. Луганська 16.01.2007 року за № 351, включене до ЄДРПОУ за номером 31567682. Спір між позивачем та ДПІ у Артемівському районі м. Луганська стосовно взяття на податковий облік за новим місцезнаходженням підприємства був вирішений на користь позивача постановою Луганського Господарського суду від 19.07.2007 року у справі за № 10/201 пн-ад, яке набрало чинності і що сторонами у справі не заперечується.

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2004 року, яку було надано до податкового органу 19 травня 2004 року (арк. справи 29-30 том 2), сума податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за підсумками поточного звітного періоду відповідно до графи 21 декларації складає 1305000, 00 грн., у тому числі залишок суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобовязань платника податку протягом 30 календарних днів від дати подання цієї декларації складає 1305000 грн. (графа 23). До складу позовних вимог увійшла частина наведеної суми бюджетного відшкодування у розмірі 1305000 грн. Строк відшкодування настав 1 червня 2004 року.

Підставою для отримання відшкодування є дані виключно податкової декларації за звітний період. Відповідність даних податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2004 року документам податкової звітності позивача підтверджена на 1305000, 00 грн. суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2004 року актом від 10 серпня 2004 року № 282 про результати перевірки позивача за квітень 2004 року і березень 2002 року (а. с. 71-75 том 1). Правомірність формування податкового зобовязання та податкового кредиту за податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2004 року підтверджена документами, наданими позивачем і долученими до матеріалів справи.

Підставами зменшення бюджетного відшкодування спірним податковим повідомленням рішенням (а.с. 40 том 1) податковий орган визначає неможливість відпрацювання ланцюгів постачання по всій ланці до виробника , і як наслідок цього відсутність факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Жодних порушень формування позивачем податкового кредиту у квітні 2004 року податковий орган не надав. Порушення формування податкового кредиту передбачені підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» перший відповідач під час розгляду справи, та під час апеляційного провадження не довів. Прийняти доводи податкового органу щодо не відпрацювання ланцюга не передбачається можливим, з огляду на те, що приписи зазначеного закону не ставлять право на отримання бюджетного відшкодування зі сплатою податку до бюджетів контрагентами платника. Зважаючи на зазначене, спірне податкове повідомлення-рішення є недійсним в частині зменшення бюджетного відшкодування за квітень 2004 року.

Суть спору полягає у невиконанні податковим органом своїх обовязків при наявності у позивача права на бюджетного відшкодування.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічноправових відносин від порушень, у тому числі, органів державної влади.

Відповідно до статті 11 Закону України „Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР (із змінами та доповненнями) платники податків несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обовязкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

Оцінка спірних відносин здійснюється колегією суддів, виходячи із правил загально правового принципу дії норми права у часі.

Відповідно до підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі, коли за результатами звітного періоду сума, що визначена як різниця між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту має відємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податків з Державного бюджету протягом місяця наступного за звітним періодом.

На час розгляду справи бюджетна заборгованість позивачу не відшкодована, що не заперечується представниками відповідачів, у звязку з чим позовні вимоги щодо стягнення з Державного бюджету частини суми бюджетної заборгованості за квітень 2004 року у розмірі 1305000 грн. суд визнає такими, що підлягають задоволенню.

Суд не приймає посилання першого відповідача на норми пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” з огляду на те, що він тлумачить наведений пункт без врахувань положень підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 наведеного Закону, які регулюють порядок та строки бюджетного відшкодування. Бюджетне відшкодування за приписами пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Норми підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є саме тим випадком, який надає право позивачеві на бюджетне відшкодування, а також регулює порядок і строки такого відшкодування. Тому розбіжності між нормами підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” і пункту 1.8 статті 1 наведеного Закону відсутні, тобто за наведеними у справі обставинами платник податку мав у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету та притягнення до відповідальності осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплаченого податку.

З огляду на норми пунктів 6,7 Положення про Державне казначейство, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 31 липня 1995 року, відповідно до якого територіальні органи Державного казначейства здійснюють відшкодування коштів бюджетної заборгованості за рахунок Державного бюджету, Відділення Державного казначейства є належними відповідачами по спорах даної категорії.

Спір виник з вини першого відповідача, оскільки він своєчасно не надав висновок про відшкодування бюджетної заборгованості до Відділення Державного казначейства, тому судові витрати підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок першого відповідача, але за згодою позивача суд покладає їх на нього.

Таким чином, податковим органом не було надано належних доказів щодо доведення обставин, на яких ґрунтуються вказані вимоги в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 184, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Українська промислова компанія» на постанову Господарського суду Луганської області від 07.02.2008 року задовольнити.

Постанову Господарського суду Луганської області від 07.02.2008 року у справі № 10/83н-ад за позовом приватного підприємства «Українська промислова компанія» до державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська, державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, Головного управління Державного казначейства у Луганській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10.08.2004 року та стягнення 1305000,00 грн. скасувати.

Позовні вимоги приватного підприємства “Українська промислова компанія” задовольнити.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення рішення від 10.08.2004 року за № 0002022302/24127 щодо завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2004 року у сумі 1305000 грн.

Стягнути на користь приватного підприємства “Українська промислова компанія” з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за квітень 2004 року у сумі 1305000,00 грн.

Присудити на користь приватного підприємства “Українська промислова компанія” за рахунок коштів Державного бюджету України сплачене державне мито у сумі 1700 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Г.М. Міронова

Судді: К.П. Горбенко

О.А. Нікулін

З оригіналом згідно

Головуючий суддя: Г.М. Міронова