Рішення № 19243507, 08.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/12708.11.11 За позовом Публічного акціонерного товариства «МОСТОБУД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київмостобуд № 1»

про стягнення 16328,00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № 08-ЮР від 19.01.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «МОСТОБУД» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київмостобуд № 1»про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 16328,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на не оплату відповідачем вартості переданого за Договором купівлі-продажу № 22 від 01.08.2008 р. товару, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Київмостобуд № 1»заборгованості перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. порушено провадження у справі № 5/127, розгляд справи призначено на 04.10.2011 р.

Представники сторін в судове засідання не зявились, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/127 не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 18.10.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання 18.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 27.10.2011 р.

В судовому засіданні 27.10.2011 р. представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 5/127 на п'ятнадцять днів.

Представник відповідача в судове засідання 27.10.2011 р. не з'явився, вимоги попередніх ухвал господарського суду міста Києва не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2011 р. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 5/127, розгляд справи відкладено на 08.11.2011 р.

В судовому засіданні 08.11.2011 р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 08.11.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 27.10.2011 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, наданим позивачем.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 08.11.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2008 р. між Відокремленим структурним підрозділом (філією) Мостозагін № 2 Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд»(яке відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд»(протокол № 1/10 від 26.03.2010 р.), змінило свою організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство «Мостобуд»та є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Мостобуд»(позивач у даній справі)) (далі Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київмостобуд № 1»укладено Договір купівлі-продажу № 22 (далі Договір), в порядку та на умовах якого Продавець зобовязується виготовити та передати у власність покупцю 500 м. куб. товарного гідротехнічного бетону марки В 25 П 3 (ОК 10-12 см) F 200 W 6 (далі товар), а Покупець зобовязується отримати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.4 Договору, загальна вартість товару за цим Договором без доставки з ПДВ складає 342305,00 грн.

Згідно з п. 2.2 Договору товар вважається переданим з моменту отримання товару Покупцем. Підтвердженням отримання є товарно-транспортна накладна з підписом уповноваженої особи Покупця, яка скріплюється відбитком печатки підприємства.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору встановлено, що Продавець починає виготовлення товарного бетону через 3 дні після надходження на його розрахунковий рахунок авансу в розмірі 30% від вартості товару по Договору. Подальша оплата за товар здійснюється за фактично виготовлену партію товарного бетону на підставі Договору та рахунків-фактур, виставлених Виконавцем на вартість партії товару.

Оплата здійснюється шляхом переказу Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Продавця, що зазначений у цьому Договорі. Покупець зобовязаний оплатити отриману партію товару протягом 5-ти банківських днів з моменту його отримання відповідно до умов даного Договору (п. п. 3.3, 3.4 Договору).

Пунктами 7.1-7.3 Договору сторонами погоджено строк його дії з моменту підписання та скріплення печатками сторін (01.08.2008 р.) до 31.12.2008 р. Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 73293,30 грн., що підтверджується наступними первинними документами оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, а належним чином завірені копії долучено до матеріалів справи:

- рахунок-фактура № СФ-0001667 від 09.09.2008 р. та видаткова накладна № РН-001352 від 09.09.2008 р. на суму 1224,00 грн.;

- видаткова накладна № РН-001369 від 22.09.2008 р. на суму 51894,22 грн.;

- рахунок-фактура № СФ-0001694 від 30.09.2008 р. та акт № ОУ-0000315 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 7764,29 грн.;

- видаткова накладна № РН-001411 від 23.10.2008 р. на суму 10882,66 грн.;

- рахунок-фактура № СФ-0001765 від 31.10.2008 р. та акт № ОУ-0000373 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1529,13 грн.

Вказані видаткові накладні підписано повноважним представника сторін, а акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписано повноважним представника сторін та скріплено печатками підприємств.

При цьому, відповідно до письмових та усних пояснень відповідача, у вказаних видаткових накладних та актах здачі-прийняття робіт сторонами при зазначенні спірного Договору було допущено технічну помилку, внаслідок чого, вірним Договором, на виконання умов якого сторонами було вчинено дії, слід вважати Договір № 22, оскільки інші договірні відносини між сторонами відсутні.

Згідно з наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача, відповідачем сплачено за поставлений товар на підставі Договору 61965,30 грн.

Разом з тим, позивач додатково звернувся до відповідача з претензіями № 1159 від 17.12.2010 р., № 97 від 31.01.2011 р., № 483 від 29.04.2011 р. Відповідач відповіді на вказані претензії не надав, жодних дій спрямованих на врегулювання даного спору не вчинив, існуючу заборгованість не погасив.

Враховуючи зазначені обставини, зокрема відмову відповідача в добровільному порядку виконати взяті на себе договірні зобовязання з оплати товару, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобовязань та обовязковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою Договір купівлі-продажу № 22 від 01.08.2008 р. є договором купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача становить 11328,00 грн. (73293,30 грн. 61965,30 грн.), яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає частковому задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 11328,00 грн. заборгованості за поставлений товар.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторона пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київмостобуд № 1»(02121, м. Київ, вул. Автопаркова, б. 7; ідентифікаційний код 33594875) на користь Публічного акціонерного товариства «МОСТОБУД»(01033, м. Київ, вул. Паньківська, б. 5; ідентифікаційний код 01386323) 11328 (одинадцять тисяч триста двадцять всім) грн. 00 коп. основного боргу, 113 (сто тринадцять) грн. 28 коп. державного мита та 163 (сто шістдесят три) грн. 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 10.11.2011 р.