Постанова № 19228764, 01.11.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2011 р. Справа № 59/20-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Медуниця О.Є. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Пилипенко О.Г.

позивача - не з’явився,

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора Красноградського району Харківської області (вх. №4121 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2011 у справі № 59/20-08

за позовом прокурора Красноградського району Харківської області в інтересах держави в особі Красноградської районної ради, м. Красноград,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь", с. Піщанка Красноградського району Харківської області,

про зобов’язання відновити пошкоджене майно,

ВСТАНОВИЛА:

          Прокурор Красноградського району Харківської області в інтересах держави в особі Красноградської районної ради, позивача, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь", відповідача, про зобов’язання відновити пошкоджене майно –тверде покриття території орендованого паливного складу, розташованого в м. Краснограді по вул. Українській, 19.

          Рішенням господарського суду Харківської області від 02.08.2011 року у справі № 59/20-08 (суддя Аюпова Р.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

          Прокурор Красноградського району Харківської області з цим рішенням не погодився, оскільки вважає, що господарський суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

          Прокурор подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване ним рішення скасувати, позовні вимоги прокурора задовольнити: зобов’язати ТОВ “Витязь” відновити пошкоджене тверде покриття території паливного складу, розташованого по вул. Українська, 19 в м. Красноград, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади Красноградського району.

          В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити її у повному обсязі.

          Представник позивача в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

          Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення. У відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечує, просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду –без змін.

          Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що 01.04.2000 р. між Харківським обласним комунальним підприємством "Облпаливо" та ТОВ "Витязь" укладено договори оренди комунального майна № 5/1 та 5/2.

Відповідно до умов п.1.1 договору оренди № 5/1 відповідачу надано в оренду частину гаражу площею -31,8 кв. м, твердого покриття площею –17774,5 кв. м, контори-ваговий з навісом –площею 81,5 кв. м;

Пунктом 3.2 договору оренди частини комунального майна № 5/1 від 01.04.2000 р. встановлено, що орендар зобов’язаний своєчасно проводити за свій рахунок поточний ремонт орендованих площ та приміщень, а також утримувати їх в належному стані.

Пунктом 3.9 договору № 5/1 від 01.04.2000 р. сторонами передбачено, що частину території, що залишилась та розташований на ній залізничний тупик та інше будівництво (гараж, забір, виїзні ворота, тверде покриття) орендар бере під відповідальне зберігання, відповідно до акту приймання-передачі.

За рішенням XXI сесії XXIII скликання Харківської обласної ради від 11 січня 2002 року у спільну власність територіальних громад Красноградського району було передано паливний склад № 90, що знаходиться по вул. Українська, буд. 19 в м. Красноград і належав Харківському обласному комунальному підприємству "Облпаливо".

Як зазначає прокурор у позовній заяві, у жовтні 2006 року комісією, до якої ввійшли представники від місцевих органів державної влади та самоврядування, а також правоохоронних та контролюючих органів проводилась інвентаризація майна паливного складу, що знаходиться по вул. Українська, буд.19 в м. Красноград, в ході чого було виявлено, що зруйновано тверде покриття його території на площі 1774,5 кв.м.

Проведеним оглядом території паливного складу підтвердилось те, що заасфальтована площадка і під'їзна вздовж залізничної колії, що була укладена залізобетонними плитами (2x3м.) у декілька рядів з обох сторін, з яких складалося тверде покриття було зіпсоване, зробленою фотозйомкою зафіксовано вказаний факт.

Прокурор вважає, що псуванню твердого покриття території паливного складу, серед іншого, сприяло те, що орендарем не підтримувалась функціонування водостоку, що призначався для відводу ґрунтових вод, і не проводились необхідні роботи для укріплення ґрунтів. Внаслідок впливу вказаних факторів і, за відсутністю поточного обслуговування тверде покриття з часом прийшло у непридатний для експлуатації стан, у зв’язку з чим, прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Красноградської районної ради з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам колегія суддів виходить з наступного.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, слід з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

- припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

- зміна умов зобов'язання;

- сплата неустойки;

- відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України відшкодування збитків є різновидом господарської санкції за вчинення правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи зі змісту ст.ст. 218, 219 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на те, що відповідно до положень частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частинами 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З аналізу наведених норм вбачається, що як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду.

Аналогічна правова позиція викладена і в Роз’ясненнях Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року.

Таким чином, твердження господарського суду першої інстанції про невиконання прокурором обов’язку доведення вини відповідача є таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, оскільки у спорах про відшкодування збитків відсутність своєї вини доводить саме особа, яка порушила зобов'язання.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що відповідач неналежним чином виконував свої обов’язки, обумовлені пунктом 3.2 договору оренди частини комунального майна № 5/1 від 01.04.2000 року, щодо своєчасного проведення за свій рахунок поточного ремонту орендованих площ та приміщень, а також утримання їх в належному стані.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Частиною 1 статті 18-1 наведеного Закону встановлено, що поточний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, враховуючи те, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання, відповідач повинен довести, що ним належно виконувались умови договору оренди частини комунального майна № 5/1 від 01.04.2000 року та вимоги Закону України «Про оренду державного та комунального майна», однак вивченням матеріалів справи, встановлено, що таких доказів (проведення поточного ремонту) відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно з вимогами частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані, зокрема, наданими до матеріалів справи доказами –актом інвентаризації паливного складу №90 від 18.10.2006 року (т.1, а.с. 45), протоколом огляду місця події з фото таблицею (т.1, а.с. 46-57), висновком спеціаліста будівельно-технічного дослідження № 31 від 12.05.2008 року (т. 2, а.с. 72-73).

Щодо посилання відповідача на постанову від 17.09.2009 року Харківського апеляційного господарського суду по справі № 52/13-08 за позовом прокурора Красноградського району Харківської області в інтересах держави в особі Красноградської районної ради Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь" про розірвання договору оренди, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач вказує, що в своїй постанові, Харківський апеляційний господарський суд зазначив, що ні прокурором, ні позивачем не доведено, що стан об’єктів оренди погіршився з вини орендаря –відповідача (ТОВ «Витязь»).

Таким чином, відповідач, із посиланням на статтю 35 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що факт відсутності вини відповідача у погіршенні стану об’єктів оренди не потребує доказування.

Колегія суддів зазначає, що відповідач помилково надає преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнивши факти, встановлені судом, з їх юридичною оцінкою.

Відповідно до положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги прокурора обґрунтованими, підтвердженими доказами, наявними в матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Приймаючи рішення по справі, місцевий господарський суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, в умовах недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, у зв’язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга –задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.08.2011 року скасувати.

Постановити нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Витязь" (63332, Харківська обл., Красноградський район, с. Піщанка, вул. Леніна, 5, ідентифікаційний код 24472488) відновити пошкоджене тверде покриття території паливного складу, розташованого по вул. Українська, 19 в м. Краснограді, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади Красноградського району.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Терещенко О.І.

Повний текст постанови підписано 01.11.2011 року