Рішення № 19221204, 31.10.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2011 р.Справа № 15/17-3371-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача Асташенкова О.І.,

від відповідача ОСОБА_2,

від третьої особи - Данилова І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення 55215,42 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 10.10.2011 р., 19.10.2011 р. та 25.10.2011 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради про:

-розірвання договору купівлі-продажу № 134 від 29.08.2008 р., укладеного між територіальною громадою Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, згідно з яким останній були продані нежитлові приміщення цокольного поверху № 511 загальною площею 57 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2;

-стягнення неустойки в сумі 55215,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

29.08.2008 р. між Територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяло Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу № 134 комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень цокольного поверху № 511, загальною площею 57 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі за № 8741.

При цьому позивач вказує, що згідно з рішенням Одеської міської ради від 31.01.2011 року „Про затвердження виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради” було змінено найменування Представництва на Департамент комунальної власності Одеської міської ради. Відповідно до положення „Про департамент комунальної власності Одеської міської ради”, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 року № 384-VІ, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Як зазначає позивач, відповідно до умов п. 2.1. укладеного договору відповідач зобов'язався протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу внести вартість об'єкта купівлі-продажу у розмірі 167 817,00 грн. на розрахунковий рахунок Департаменту. При цьому позивач вказує, що відповідач повинен був внести вартість об'єкту купівлі-продажу до 28 вересня 2008 р.

Однак, за cтвердженнями позивача, відповідач умови договору купівлі-продажу не виконав та в порушення п. 2.1 договору не оплатив вартість об'єкту купівлі-продажу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 31.05.2011 р. складає 260365,88 грн.

В свою чергу відповідно до п. 6.2. договору купівлі-продажу, якщо протягом встановленого договором терміну покупець не сплатить вказану у договорі суму, продавець має право розірвати договір.

Так, як вказує позивач, 14.04.2010 р. рішенням Одеської міської ради № 5649-V строк сплати за вищезазначеним договором було продовжено до 31.12.2010 р.

Проте, за ствердженнями позивача, покупцем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 не були оформлені зміни до договору купівлі-продажу відповідно до рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 р.

Крім того, як зазначає позивач, згідно п. 10 рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 р. № 394-VІ строк сплати продовжено до 31.12.2011 р. з умовою оплати: перерахування коштів щомісяця рівними частками.

Однак, як стверджує позивач, покупець порушує вимоги вищезазначеного рішення та не вносить щомісячну плату за об'єкт купівлі-продажу.

До того ж позивач зазначає, що покупець в порушення вимог п. п. 7.4, 7.6 договору не здійснив нотаріальну реєстрацію змін до договору купівлі-продажу, а відповідно до п. 7.5 вищевказаного договору у разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду.

З огляду на зазначене позивач, посилаючись на ст. 692 Цивільного кодексу України, п. 1 Постанови КМУ „Про розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації” від 17.09.2008 р. № 846, п. 6.2 договору та ст. 651 Цивільного кодексу України, вважає, що має право вимагати розірвання договору та право на стягнення неустойки з відповідача внаслідок порушення останнім умов вищевказаного договору в розмірі 20 % вартості об'єкта купівлі-продажу.

Отже, як вказує позивач, на момент подачі позову заборгованість сплачена не була, тому позивач просить у судовому порядку стягнути неустойку, розмір якої становить 55215,42 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.08.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-3371-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Третя особа позовні вимоги підтримує, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 34-35, 86-88, 95-97, 101-102).

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 62-68).

Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про право власності від 26.09.2007 р., виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення вказаного виконкому від 26.07.2007 р. № 756, територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради належать на праві власності нежилі напівпідвальні приміщення № 511, що розташовані в м. Одесі по проспекту Маршала Жукова за № 30 та в цілому складаються з нежилих приміщень цокольного поверху (напівпідвалу) загальною площею 57 кв.м, відображених у технічному паспорті.

29.08.2008 р. між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діяло Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (представник продавця), та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 134, відповідно до п. 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень цокольних приміщень (кол. напівпідвальних приміщень) № 511, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 та в цілому складаються з нежилих приміщень цокольного поверху (напівпідвалу) загальною площею 57 кв.м, відображених у технічному паспорті.

У відповідності до п. 1.3. договору обєкт купівлі-продажу оцінено у розмірі 167817,00 грн., податок на додану вартість враховано до вказаної суми та складає 27969,50 грн. згідно з висновками оцінювача про ринкову вартість обєкта незалежної оцінки нежилих цокольних (напівпідвальних) приміщень № 511, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, що були виконані субєктом оціночної діяльності ТОВ „Регіональне Бюро оцінок і Експертиз”, затвердженим наказом № 117 від 29.02.2008 р. Начальника Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Згідно п. 2.1. договору покупець зобовязаний внести суму, зазначену в п. 1.3. цього договору у розмірі 167817,00 грн. (валютний еквівалент 34632,15 доларів США за курсом 484,57 грн. до 100 доларів США, встановлений Національним банком України станом на 29.08.2008 р.) за рахунок власних коштів з рахунку покупця № 26207500103802 в Одеській філії ВАТ „VAB Банк”, МФО 328726, на розрахунковий рахунок Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради № 37180025001909 в ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код 26302595, протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

П. 2.2 договору передбачено, що розрахунки за обєкт здійснюються згідно з Положенням „Про застосування валютного еквівалента при розрахунках за обєкти комунальної власності”, затвердженим рішенням Одеської міської ради № 56-XXII від 08.12.1998 р. зі змінами до нього від 09.12.1999 р. Валютний еквівалент вартості обєкта купівлі-продажу АДРЕСА_2, вказаний у п. 2.1. цього договору, використовується з моменту укладення договору купівлі-продажу. Вартість обєкта коригується на день сплати за обєкт з урахуванням курсу гривні до долара США, встановленого Національним Банком України, але на нижче курсу на день продажу.

Передача обєкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється у 10-денний термін з моменту перерахування покупцем на рахунок продавця повної вартості за обєкт та оформляється актом приймання-передачі, що підписується сторонами за цим договором (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2. договору право власності на обєкт купівлі-продажу переходить до покупця з моменту державної реєстрації права власності на нерухомість. Державна реєстрація здійснюється після повної оплати вартості обєкта купівлі-продажу, зазначеного у п. 1.3. цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у звязку з неналежним виконанням зобовязань за цим договором та отримання покупцем акта приймання-передачі.

Як вбачається зі змісту вказаного договору купівлі-продажу, відчуження обєкта комунальної власності здійснюється згідно з рішенням Одеської міської ради № 1772-V від 05.10.2007 року „Про перелік обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2007 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради”, Положенням „Про механізм відчуження обєктів комунальної власності”, затвердженим у новій редакції рішенням Одеської міської ради № 946-ХХІІІ від 28.04.2000 р., на підставі Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (п. 1.2 договору).

Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 29 серпня 2008 року та зареєстровано в реєстрі за № 8741.

Між тим, відповідно до рішення Одеської міської ради від 31.01.2011 р. „Про затвердження виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради” було змінено найменування Представництва на Департамент комунальної власності Одеської міської ради. При цьому відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яке затверджене рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 р. № 384-VI, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання їх сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як зясовано судом, відповідачем не були виконані належним чином умови договору купівлі-продажу, а саме в порушення п. 2.1 договору відповідач не оплатив вартість обєкту купівлі-продажу, що не оспорюється відповідачем. При цьому відповідач у своєму відзиві вказує на те, що невиконання своїх зобов'язань у повному обсязі щодо оплати у встановлений строк за об'єкт нерухомого майна відбулося внаслідок настання всесвітньої фінансової кризи, яка мала своїм наслідком значні потрясіння у грошово-фінансовій системі держави.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 р. було надано згоду на оплату вартості нежитлових приміщень цокольного поверху площею 57 кв.м, розташованих за адресою АДРЕСА_2, за укладеним Одеською міською радою в особі Представництва по управлінню комунальною власністю та ОСОБА_4 договором у термін до 31.12.2010 р. (п. 12 Рішення). Як вказує позивач, покупцем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 не були оформлені зміни до договору купівлі-продажу відповідно до вказаного рішення позивача від 14.04.2010 р.

Також в подальшому Одеською міською радою було прийнято рішення № 394-VІ від 28.02.2011 р., в п. 10 якого було вирішено надати згоду на оплату вартості нежитлових приміщень цокольного поверху площею 57 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, за укладеним Одеською міською радою в особі Представництва по управлінню комунальною власністю та ОСОБА_4 договором у термін до 31.12.2011 р. шляхом перерахування коштів щомісяця рівними частками.

Проте, у звязку з нездійсненням відповідачем щомісячної оплати за обєкт купівлі-продажу позивач зазначає, що відповідач порушив вимоги вказаного рішення. Також, за ствердженнями позивача, відповідач в порушення вимог п. 7.4, п. 7.6 договору не здійснив нотаріальну реєстрацію змін до договору купівлі-продажу.

Саме вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення неустойки в розмірі 20% від вартості обєкта купівлі-продажу.

Між тим, як визначено п. 7.3 вказаного договору купівлі-продажу, зміна умов цього договору чи внесення доповнень до нього можливі за згодою сторін. Всі зміни та доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню (п. 7.4 договору). При цьому будь-яких вказівок на оформлення відповідних змін до договору купівлі-продажу саме відповідачем договір не містить.

Як визначено ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ст. 180 Господарського кодексу України визначені істотні умови договору, якими, зокрема є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 628 того ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, враховуючи те, що погоджені обома сторонами вказаного договору зміни чи доповнення до нього в матеріалах справи відсутні, та, як зясовано судом, сторонами не оформлялись, судом оцінюються критично посилання позивача та третьої особи на порушення відповідачем встановлених рішеннями позивача строків оплати за обєкт купівлі-продажу. Зазначені рішення відповідача є односторонніми актами, які не можуть регулювати спірні договірні правовідносини між сторонами, вступаючи в які сторони є вільними. Тоді як позивач, приймаючи свої рішення про продовження строку оплати вартості обєкту купівлі-продажу, встановив в односторонньому порядку такий строк за відсутності погодження з боку відповідача.

В свою чергу відсутність відповідних змін чи доповнень до спірного договору купівлі-продажу виключає можливість позивача посилатися на порушення строків оплати, які встановлені не спірним договором, а іншими актами. Посилання позивача та третьої особи на лист відповідача від 22.12.2008 р. про те, що останній має змогу вносити грошові кошти частинами щомісяця судом до уваги не приймається, оскільки не підтверджує встановлені судом факти щодо відсутності узгоджених і оформлених змін до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вже зазначалось, п. 2.1 договору був встановлений строк оплати вартості об'єкту купівлі-продажу, а саме протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Згідно зі ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочини, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (скасувальна обставина).

Аналізуючи укладений між сторонами договір, суд дійшов до висновку, що між сторонами укладено правочин з відкладальною умовою. З огляду на те, що договір нотаріально був посвідчений 29.08.2008 р., відповідно строк для здійснення відповідачем оплати вартості обєкту сплинув 29.09.2008 р. Відповідач своє зобов'язання щодо сплати вартості об'єкту у вказаний строк не виконав, що підтверджено сторонами.

Так, невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з пропозицією про розірвання спірного договору купівлі-продажу в ході розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи пропозиція про розірвання від 04.10.2011 р. № 01-13/5983 та поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, чинне законодавство в імперативному порядку визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути належним чином доведене невиконання сторонами хоча б одного з його зобов'язань, передбачених договором.

Також відповідно до ч. 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

В силу приписів ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Так, виходячи з положень ч. 2 ст. 652 ЦК України, існування одночасно умов є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору.

У відповідності з ч. 4 ст. 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 6.2. договору, якщо протягом встановленого договором терміну покупець не сплатить вказану у договорі суму продажу, продавець має право розірвати договір. У цьому випадку покупець відшкодовує збитки, заподіяні внаслідок порушення умов договору у розмірі 20 % вартості об'єкта купівлі-продажу, зазначеного в п. 1.3 договору.

Пунктом 7.5 вищевказаного договору визначено, що у разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду.

Як вже зазначалось, відповідач умови договору купівлі-продажу не виконав, у звязку з чим за відповідачем на момент подачі позову рахується заборгованість за договором в розмірі вартості обєкту купівлі-продажу.

Так, саме невиконання відповідачем своїх зобовязань за договором щодо оплати вартості обєкту купівлі-продажу, що не оспорюється відповідачем, є підставою для розірвання цього договору.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про наявність підстав для розірвання договору купівлі-продажу № 134 від 29.08.2008 р., укладеного між територіальною громадою в особі Одеської міської ради і відповідачем, згідно якого останньому було продано нежитлові приміщення цокольного поверху № 511 загальною площею 57 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Разом з тим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 55215, 42 грн., що складає 20% вартості обєкту купівлі-продажу.

Так, такі правові наслідки як сплата неустойки настають у разі порушення стороною зобовязання (п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України).

В розділі 6 договору купівлі-продажу, яким визначена відповідальність сторін договору, відсутня пряма вказівка на можливість застосування позивачем до відповідача санкції на невиконання зобовязань по сплаті вартості обєкту купівлі-продажу у вигляді неустойки в розмірі 20% від вартості вказаного обєкту. В п. 6.2 договору зазначено про можливість предявлення вимоги щодо відшкодування збитків, завданих порушенням умов цього договору, у розмірі 20 % вартості об'єкту, зазначеному у п. 1.3 цього договору.

Однак, по своїй правовій природі збитки та неустойка є різними засобами впливу на правопорушника у сфері господарювання.

Відповідно до п. 5 ст. 225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Згідно статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Наявність перших трьох елементів має доводити потерпіла сторона, а вина правопорушника (відповідача) презюмується (ч. 2 ст. 614 ЦК України), однак сторона, що порушила зобов'язання може довести її відсутність.

Згідно положень статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно положень статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

Виходячи з предмету та підстав позовної заяви, позивач просить стягнути не збитки, а саме неустойку, яка розрахована з огляду на таке. В п. 2.2 договору сторони передбачили, що валютний еквівалент вартості об'єкта купівлі-продажу, вказаний у п. 2.1 договору використовується з моменту укладення договору купівлі-продажу. Вартість об'єкта корегується на день сплати за об'єкт з урахуванням курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України, але не нижче курсу на день продажу. За ствердженнями позивача, оскільки на момент подачі позову заборгованість сплачена не була, а вартість об'єкту купівлі-продажу зросла, що підтверджується Положенням "Про застосування валютного еквівалента при розрахунках за об'єкти комунальної власності", затверджений рішенням Одеської міської ради № 56-ХХІІІ від 08.12.1998 р. з наступними змінами до нього, то відповідно змінився розмір неустойки з огляду на положення п. 2.2. договору.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому в якості підстав для нарахування та стягнення з відповідача вказаної неустойки позивач послався на Постанову Кабінету Міністрів України № 846 від 17.09.2008 р. "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації".

Так, пунктом 1 вказаної Постанови передбачено, що розмір неустойки, яку сплачують покупці у разі повної або часткової несплати в установлений Законом України "Про приватизацію державного майна" строк коштів за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, становить 20 відсотків ціни, за яку придбано такий об'єкт, включаючи земельну ділянку. Рішення про викуп об'єкта приватизації, включаючи земельну ділянку, або результати конкурсу, аукціону в таких випадках анулюються.

В преамбулі вказаної Постанови КМУ вказано, що вона прийнята на підставі ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Частиною 4 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що покупці, що не сплатили за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку в розмірі і порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, проаналізувавши вказані положення законодавства, суд доходить до висновку, що визначена Постановою КМУ неустойка є санкцією за порушення встановленого Законом України "Про приватизацію державного майна" 60-денного строку для оплати коштів за обєкт приватизації, а не за порушення у даному випадку відповідачем умов договору, якими встановлено 30-денний строк оплати з моменту нотаріального посвідчення договору. Тобто у спірних правовідносинах відповідальність відповідача за порушення умов договору встановлена договором, ЦК і ГК, тоді як Постановою КМУ передбачена відповідальність за порушення вимог Закону про приватизацію, а не договору. Так, підстави для нарахування неустойки за порушення договору і за порушення Закону є різними та вони не є тотожними.

У даному випадку позивачем заявлено до стягнення неустойку з підстав порушення відповідачем зобовязання по договору, а також строку оплати, встановленого рішеннями міської ради, а не Закону про приватизацію. При цьому слід зазначити, що Постанова КМУ № 846 від 17.09.2008 р. не регулює правовідносини у разі порушення покупцем встановлених рішеннями міської ради строків оплати обєкту приватизації. За таких обставин на відповідача не може бути покладена відповідальність у вигляді неустойки згідно Постанови КМУ № 846 від 17.09.2008 р. "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації", яка застосовується лише за порушення встановленого вказаним Законом про приватизацію строку для оплати коштів за обєкт приватизації.

При цьому суд зазначає, що підстави заявлених вимог позивачем не змінювались. Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Між тим, слід зазначити, що під предметом позову слід розуміти певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Враховуючи все вищевикладене, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 55215,42 грн. на заявлених підставах.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Одеської міської ради частково обґрунтованими, у звязку з чим підлягають частковому задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення 55215,42 грн. задовольнити.

2.Розірвати договір купівлі-продажу № 134 від 29 серпня 2008 року, укладений між територіальною громадою Одеської міської ради (65004, м. Одеса, Думська площа, 1; код ЄДРПОУ 26597691) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (65008, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1), згідно з яким останній були продані нежитлові приміщення цокольного поверху № 511 загальною площею 57 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

3.тягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (65008, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Одеської міської ради (65004, м. Одеса, Думська площа, 1; код ЄДРПОУ 26597691) витрати по сплаті державного мита у розмірі 85/вісімдесят пять/грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

4.В задоволенні решти частини позовних вимог Одеської міської ради відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2011 р.