Рішення № 19219721, 01.11.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/36101.11.11 За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

доЖитлово-будівельного кооперативу «Музика»

про стягнення 84868,04 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники :

від позивача: Фінагіна В.Б.

від відповідача: Коваленко І.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 84 868,04 грн. за спожиту теплову енергію відповідно до договору № 510117 від 01.10.2000 р. з яких: борг за спожиту теплову енергію –68 842,32 грн., пеня у розмірі 2 908,43 грн., інфляційна складова боргу - 10 406,72 грн. та 3 % річних у розмірі 2 710,57 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо сплати за спожиту теплову енергію відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.09.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою представників сторін та невиконанням ними вимог суду.

У процесі провадження у справі відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого Житлово-будівельного кооперативу «Музика»проти позову заперечує, зазначивши, що заборгованість виникла внаслідок несвоєчасної сплати населенням за наданні комунальні послуги з централізованого гарячого водопостачання та опалення. Також відповідач зазначив, що згідно акту різниці нарахувань за тарифами за спожиту теплову енергію в січні 2011 року позивач нарахував на 1783,46 грн. більше ніж було нараховано мешканцям.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у даному судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві, а також надав до справи платіжні доручення про сплату 9000,00 грн. на рахунок позивача по договору № 510117.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу.

У судовому засіданні 01.11.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2000 р. між сторонами укладено договір № 510117 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором

Пунктом 2.1 договору встановлено, що при виконанні умов даного договору, а також при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов’язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією (далі - Правила), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії.

Відповідно до п. 2.3.1 договору відповідач зобов’язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з п. 5.1 договору пропозиції облік споживання теплової енергії проводиться: опалення –по приладах обліку, ГВП - розрахунковим способом.

Розрахунки за теплову енергію здійснюються згідно з тарифами, затвердженими Київською міською адміністрацією.

Згідно з п. 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількостях та обсягах згідно з додатком № 1 до договору, вартість якої згідно з п. 2.3.2 договору споживач зобов’язаний своєчасно сплачувати.

Відповідно до п. 2 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ). Строки сплати за фактично спожиту теплову енергію передбачені п. 3, 4 додатку № 4 (Порядок розрахунків за теплову енергію), і такі відповідачем у відношенні суми боргу, що виникла за період з 01.12.2008 р. по 01.07.2011 р. порушені.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000 року (п. 8.1 договору). За п. 8.4 договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує умови договору № 510117 від 01.10.2000 р. щодо оплати за теплову енергію, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість за період з 01.12.2008 р. до 01.07.2011 р. у розмірі 68842,32 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача, 2908,43 грн. пені, 10406,72 грн. інфляційних нарахувань та 2710,57 грн. 3 % річних від суми заборгованості.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі зазначених даних облікових карток (табуляграм) стверджується факт поставки позивачем відповідачу протягом спірного періоду за договором теплової енергії, а також факт користування відповідачем цією тепловою енергію та наявності заборгованості у останнього перед позивачем за спожиту теплову енергію у сумі 37618,92 грн. Зазначена заборгованість виникла за період з 01.12.2008 р. по 01.07.2011 р., з урахуванням проведеної відповідачем оплати. При цьому, 22168,13 грн. - сплата проведена після звернення позивача з позовом до суду та 9055,27 грн. - погашення заборгованості до звернення позивача з позовом до суду у відношенні боргу вказаного в позовній заяві (68842,32 грн.).

Сума боргу в розмірі 22168,13 грн. згідно наданого суду розрахунку боргу за теплову енергію по договору № 510117 від 01.10.2000 р. була погашена відповідачем протягом періоду з 16.08.2011 р., що позивачем не заперечується, та є свідченням відсутності спору між сторонами в цій частині.

З урахуванням зазначеного, ухвалою суду від 01.11.2011 р. провадження у справі № 51/361 в частині стягнення 22168,13 грн. заборгованості припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

В свою чергу, вимоги позивача про стягнення боргу в розмірі сплачених відповідачем коштів у сумі 9055,27 грн., не можуть бути задоволені, а факт їх сплати відповідачем ще до звернення позивача з позовом до суду, свідчить про завищення позивачем розміру заявлених вимог.

При цьому суд відзначає про відсутність підстав для припинення провадження у цій частині, оскільки підставами для припинення провадження у справі, у зв’язку з відсутністю предмету спору (п. 1-1 ст. 80 ГПК України), зокрема є припинення існування предмета спору, а в даному випадку по сумі боргу 9055,27 грн. права позивача не були порушені станом на 16.08.2011 р. (дата звернення до суду з позовом за яким порушено провадження у справі № 51/361) через сплату боргу відповідачем, відповідно спір заявлений на розгляд суду в цій частині вже не може бути припинений, тому розгляд таких вимог здійснюється судом по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини у простроченні оплати за спірним договором є необґрунтованими, оскільки доказами не підтверджені. Суд відхиляє твердження представника відповідача на те, що Житлово-будівельний кооператив «Музика»не є кінцевим споживачем послуг, які воно отримує від позивача, а є лише посередником, а оскільки кінцеві споживачі –мешканці багатоквартирних будинків не розрахувались в повній мірі з відповідачем за спожиті послуги, тому він не має змоги розрахуватись з позивачем, що надав вказані послуги. Водночас, суд відзначає, що договір № 510117 від 01.10.2000 р. є двостороннім, укладеним виключно між позивачем та відповідачем (споживачем), на якого згідно з умовами останнього договору і покладено обов’язок із забезпечення своєчасного надходження коштів на рахунок позивача за спожиті послуги та вжиття всіх заходів (у т.ч. примусових) для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України.

Такі посилання відповідача не беруться судом до уваги, оскільки відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи зазначене, судом не приймаються твердження відповідача, що позивачем не вірно розраховано суму заборгованості за договором № 510117 від 01.10.2000 р., оскільки згідно акту різниці нарахувань за тарифами за спожиту теплову енергію в січні 2011 року позивач нарахував на 1783,46 грн. більше ніж було нараховано мешканцям.

З урахуванням викладеного, умов договору строки сплати вартості спожитої теплової енергії у відношенні заборгованості, по якій виник спір у даній справі, з боку відповідача були порушені, що є підставою для задоволення вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 37618,92 грн., що виник в періоді з 01.12.2008 р. по 01.07.2011 р. (при врахуванні часткової сплати).

У вказаному періоді для нарахування плати за відпуск теплової енергії застосовувались тарифи згідно Розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), постанови НКРЕ, інформація щодо встановлених тарифів залучена до справи.

Окрім того, у зв’язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов’язань за договором № 510117 від 01.10.2000 р. щодо оплати за спожиту теплову енергію, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2908,43 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 10406,72 грн. та 3% річних у розмірі 2710,57 грн.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

В силу положень договору (п. 6.3.4) абонент (відповідач у справі) несе відповідальність за виконання порядку розрахунків за теплову енергію, викладених в додатку № 4 договору.

Згідно з п. 3.5 додатку № 4 абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) «енергопостачальною організацією»на суму фактичного боргу нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Розрахунок пені проведений позивачем виходячи з облікової ставки, встановленої постановами НБУ у відповідному розмірі у відношенні суми боргу, що виникла у спірний період, та в межах встановленого законом строку (не більше ніж за 6 місяців), і складає 2908,43 грн. (розрахунок є додатком до позовної заяви).

У судовому засіданні представник відповідача просив зменшити розмір неустойки та розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення основного боргу. Своє прохання відповідач мотивує тим, що ним частково погашена заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію, а відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, що в свою чергу, ускладнює погашення заборгованості. При цьому, заборгованість у відповідача виникла внаслідок заборгованості мешканців перед ним за спожиту теплову енергію.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, арбітражний суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Розглянувши даний спір, суд дійшов висновку про винятковість порушення відповідачем грошового зобов’язання перед позивачем, оскільки неможливість перерахувати позивачу суму боргу була викликана об’єктивною неможливістю це вчинити. Крім того, судом приймається до уваги той факт, що відповідач на даний час перебуває у скрутному фінансовому стані.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до 10 % від заявленої до стягнення суми, тобто –до 290,84 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов’язань по оплаті за спожиту теплову енергію згідно договору № 510117 від 01.10.2000 р. та додатками до нього.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення в їх сукупності, у задоволенні заяви відповідача про розстрочку рішення суду в частині стягнення заборгованості суд відмовляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Наведені відповідачем обставини щодо скрутного фінансового стану підприємства вже були враховані судом при зменшенні пені, нарахованій відповідачу за невиконання грошового зобов’язання за договором № 510117 від 01.10.2000 р. та додатками до нього, у даній справі.

При цьому, відповідачем належним чином не обґрунтовано неможливість спрямувати грошові кошти на погашення заборгованості перед позивачем, та не зазначено період на який відповідач просить розстрочити виконання рішення.

Крім того, суд виходить з того, що позивач також перебуває у скрутному фінансовому стані і невиконання відповідачем судового рішення у даній справі протягом тривалого строку призведе до додаткових збитків позивача.

Враховуючи вищевикладене, Господарський суд міста Києва у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду в частині стягнення основного боргу у справі № 51/361 відмовляє.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому ж місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця –червня.

У постанові Вищого господарського суду України № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від’ємного, так і позитивного значення.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов’язані із встановленням рівня інфляції у липні, серпні 2009 року та квітні –липні 2010 року включно на рівні 99,9%, 99,8%, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 %, 99,8 % відповідно.

Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період є меншими, ніж заявлені ПАТ «Київенерго».

У зв’язку з вищенаведеним, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат позивача від суми заборгованості за період за період з 01.12.2008 р. до 01.07.2011 р. складає 9695,23 грн. Тому, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 711,49 грн. інфляційних нарахувань.

Правомірність нарахування трьох відсотків річних за користування несплаченими грошовими коштами ґрунтується на вимогах статті 625 Цивільного кодексу України незалежно від встановлення факту користування даними коштами, і дана правова позиція підтверджується у постанові Вищого господарського суду України № 20/29 від 13.09.2011 р.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором № 510117 від 01.10.2000 р. за період з 01.12.2008 р. до 01.07.2011 р. в сумі 68842,32 грн., тож з нього, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 2710,57 грн. трьох відсотків річних.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: заборгованість за використану теплову енергію у розмірі 37618,92 грн., 290,84 грн. пені, інфляційні нарахування –9695,23 грн., 3 % річних – 2710,57 грн.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Музика» (02152, м. Київ, вул. Амвросія Бучми, б. 6-Г, код 22868801) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, площа І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 37618 (тридцять сім тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 92 коп. боргу за спожиту теплову енергію, 290 (двісті дев’яносто) грн. 84 коп. пені, 9695 (дев’ять тисяч шістсот дев’яносто п’ять) грн. 23 коп. інфляційної складової боргу, 2710 (дві тисячі сімсот десять) грн. 57 коп. 3% річних, 503 (п’ятсот три) грн. 16 коп. державного мита, 139 (сто тридцять дев’ять) грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пригунова А.Б.

Дата підписання рішення:04.11.2011 р.