Рішення № 19217719, 09.11.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

09 листопада 2011 р. Справа 2/123/2011/5003

за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" юридична адреса: 23514, Вінницька область, Шаргородський район, с.Козлівка, вул.Шевченка, 1; поштова адреса: 21021, м.Вінниця, пр-т Космонавтів, 22, а/с 1983

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінакольд" 21000, м.Вінниця, вул.Карла Маркса, 38 (3 поверх).

про стягнення 60359,46 грн.

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінакольд" про стягнення 60359,46 грн. з яких 35 564,10 грн. - збитків, 4101,84 - 3% річних, 20 693,52 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 02.09.2011 року порушено провадження у справі №2/123/2011/5003 та призначено судове засідання на 19.10.11 року.

19.10.11 року в судовому засіданні оголошено перерву до 09.11.11 року.

09.11.11 року в судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача з наданих пояснень та направленого до суду відзиву проти позову заперечує, обґрунтовуючи свої доводи тим, що позивач не довів наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, що є підставою застосування такого виду відповідальності як стягнення збитків, стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних збитків відповідач заперечив з тих підстав, що положення ст. 625 Цивільного кодексу України, застосовуються до грошових зобовязань в той час як відповідно до укладеного у спрощений спосіб договору у відповідача виник обовязок у вигляді поставки товару, а не грошове зобовязання.

19.10.11 р. через канцелярію суду відповідачем подано клопотання №002 від 18.10.11 року про витребування матеріалів справи №15/87-10 господарського суду Вінницької області. Подане відповідачем клопотання судом відхиляється як необґрунтоване.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

14.10.10 р. господарським судом Вінницької області винесено рішення по справі №15/87-10 (суддя Лабунська Т.І.) яким позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінакольд" (21000, м. Вінниця, вул. К.Маркса, 38, код 23104647) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (23514, с. Козлівка, Шаргородський р-н, Вінницька обл., вул. Шевченка 1, код 03728162) 205475,13 грн. - основного боргу; 759,97 грн. - 3% річних; 2465,70 грн. - інфляційних втрат; 2095,50 грн. - витрат на сплату державного мита; 231,63 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

05.04.2011 року Рівненським апеляційним господарським судом винесено постанову по справі 15/87-10, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінакольд" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 14.10.2010 року у справі № 15/87-10 - без змін.

16.05.2011 року господарським судом Вінницької області видано наказ про виконання рішення господарського суду Вінницької області від 14.10.10 р.

24.05.2011 року Замостянським ВДВС Вінницького МУЮ відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду Вінницької області від 16.05.2011 року у справі №15/87-10.

27.07.2011 року в звязку з повною оплатою відповідачем стягуваних сум, виконавче провадження закрито на підставі п. 8 ч.1 ст. 49 ЗУ "Про виконавче провадження."

Поданий позов мотивовано тим, що відповідач безпідставно протягом 243 днів (з 22.09.2010 року по 23.05.2011 року) користувався грошовими коштам СТОВ "Хлібороб", а тому згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України зобовязаний сплатити позивачу 4101,84 грн. - 3% річних та 20 693,52 грн. інфляційних збитків.

Крім того, протягом серпня 2010 року - жовтня 2011 року СТОВ "Хлібороб" змушене було купувати дизельне паливо, яке мало бути поставлене ТОВ "Вінакольд" у інших постачальників, що завдало СТОВ "Хлібороб" збитків на загальну суму 35 564,10 грн.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

В статті 20 ГК України та ст.16 ЦК України одним із способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання визначено відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками, а також вина, особи, яка завдала збитків. Відсутність будь-якого з цих елементів виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до приписів ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Беручи до уваги вищезазначені положення законодавчих актів та надавши правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд зважає на те, що покладаючи на відповідача відповідальність за збитки, позивачем повною мірою не враховані положення законодавства про відшкодування шкоди, а саме - наявність в діях відповідача повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника, а тому в стягненні 35 564,10 грн. збитків слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення 4101,84 - 3% річних за період з 23.09.2010 року по 23.05.2011 року та 20 693,52 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2010 року по травень 2011 року.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

В силу ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичних обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Тобто діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, але на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/685 від 20.11.2008 р. "Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства" чинне законодавство, зокрема, приписи ст. 625 ЦК України не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання зобовязання суми, на яку заборгованість за грошовим зобовязанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання зобовязання, і, зокрема, за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Рішення господарського суду Вінницької області у справі №15/87-10 було виконано відповідачем 27.05.2011 року, а тому відповідач безпідставно в період з 22.09.2010 року по 23.05.2011 року продовжував безпідставно користуватися грошовими коштами позивача, отримуючи від цього прибуток, та завдаючи позивачу збитків.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 4101,84 - 3% річних, 20 693,52 грн. - інфляційних втрат є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на наведене та виходячи з принципів законності, розумності і справедливості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 4101,84 грн. -3% річних та 20 693,52 грн. - інфляційних втрат підлягають задоволенню, а в частині стягнення 35 564,10 грн. - збитків слід відмовити.

Твердження відповідача по запереченнях відносно позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних судом до уваги не беруться, оскільки не відповідають вищевикладеному та фактично спростовуються матеріалами справи.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню частково.

Згідно положень ст. 49 ГПК України, судові витрати підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 193, 225 Господарського кодексу України, 16, 20, 22, 598, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 4-1, 4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінакольд" (21000, м. Вінниця, вул. К.Маркса, 38, код 23104647) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (23514, с. Козлівка, Шаргородський р-н, Вінницька обл., вул. Шевченка 1, код 03728162) 4101,84 грн. -3% річних та 20 693,52 грн. - інфляційних втрат, 247,95 грн. - витрат на сплату державного мита; 96,94 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Мельник П.А.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 15 листопада 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи