Рішення № 19217611, 07.11.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

07.11.2011Справа №5002-32/3952-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Публічного акціонерного товариства «Кримбуд» (95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Фрунзе, 41, ідентифікаційний код 01271238).

До відповідачів 1). Фонду майна Автономної Республіки Крим (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17).

2). Головного управління державного казначейства України в Автономної Республіці Крим (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 19).

3). Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. О.Невського, 4).

За участю Прокуратури АР Крим ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 21).

Про стягнення 793146,00 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_3, довіреність б/н від 11.07.2011р. у справі.

Від відповідача Фонду майна Автономної Республіки Крим Соловйова , довіреність № 47-Д від 11.04.2011р. у справі.

Від відповідача не зявився.

Від відповідача не зявився.

Від прокуратури Куінджи М.О., посвідчення № 09006.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство «Кримбуд» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Фонду майна Автономної Республіки Крим та Головного управління державного казначейства України в Автономної Республіці Крим про стягнення шкоди у розмірі 793146,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 15.09.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12.09.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 29.09.2011р., від 18.10.2011р., від 25.10.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом Фонду майна АР Крим від 25.09.1996р. № 1493 створене ВАТ «Кримбуд», наказом Фонду майна АР Крим від 18.12.2996р. № 2081 статутний капітал позивача збільшений до 2910739, 00 грн., позивачеві у власність в якості внеску в статутний капітал передано державне майно, в тому числі гуртожитки, проте вищенаведені накази Фонду майна були в судовому порядку визнані незаконними в частині передачі в статутний капітал позивача гуртожитків, внаслідок чого позивач отримав шкоду, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення суми у примусовому порядку.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували, з мотивів викладених у відзивах на позовну заяву.

З огляду на те, що відповідачем по справі є Фонд майна АР Крим, враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані взаємовідносинами, що виникли на підставі державного майна, враховуючи суттєвий розмір позовних вимог, суд повідомив Прокуратуру АР Крим про необхідність вирішення питання щодо вступу Прокурора в процес з розгляду даної справи в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

На що Прокуратурою АР Крим було надано заяву про вступ Прокурора в процес з розгляду даної справи.

07.11.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява про припинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 07.11.2011р. у задоволенні цієї заяви відмовлено.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника сторін , суд

ВСТАНОВИВ:

Наказом Фонду майна АР Крим № 1493 від 25.09.1996 р. «Про створення Відкритого акціонерного товариства «Кримбуд», м. Сімферополь» на підставі Указів Президента України від 26.11.1994 р. № 699/94 «Про заходи із забезпечення прав громадян на використання приватизованих майнових сертифікатів» та від 19.03.1996 р. № 194/96 «Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 р.», Програми приватизації майна державних підприємств в Республіці Крим на 1996 р., затвердженою Постановою Верховної Ради Криму № 854-1 від 04.07.1996 р., було створено ВАТ «Кримбуд» статутний фонд якого склав 2757670 грн., у тому числі й нерухоме майно на суму 970062 грн. відповідно додатку до наказу. ( а.с. 33).

Наказом Фонду майна АР Крим від 18.12.1996 р. № 2081 «Про збільшення Статутного фонду ВАТ «Кримбуд» на підставі проведеної експертної оцінки, затвердженої наказом Фонду майна А Крим № 2061 від 13.12.1996 р. було вирішено викласти п. 3 Наказу Фонду майна АР Крим від 25.09.1996 р. № 1493 в наступній редакції: «Внести до статутного фонду ВАТ державне майно та грошові кошти на суму 2910739 грн., у тому числі й нерухоме майно на суму 1152751 грн. відповідно до додатку до дійсного наказу. ( а.с.34)

Як убачається з акту приймання-передачі державного майна, яке передається Фондом майна АР Крим у власність Відкритого акціонерного товариства «Кримбуд», створеного відповідно до наказу № 1493 від 25.09.1996 р. та наказу від 18.12.1996 р. «Про збільшення Статутного фонду ВАТ «Кримбуд», товариство прийняло серед іншого, зокрема, гуртожиток по вул. Жидкова, 76, інвентарний номер 010, вартістю 151014 грн., гуртожиток по вул. Захарова, 15 в м. Сімферополі, інвентарний номер 011, вартістю 44456 грн., гуртожиток по вул. Барикадна, 70 вартістю 115226 грн., інвентарний номер 026, гуртожиток по вул. Захарова, 9/1, інвентарний номер 035, вартістю 15058 грн., гуртожиток по вул. Руська, 103-а, інвентарний номер 039, вартістю 54618 грн., гуртожиток по вул. Севастопольська, 116, інвентарний номер 072, вартістю 295781 грн., гуртожиток по вул. Крижанівського, 6, інвентарний номер 008, вартістю 17351 грн., гуртожиток по вул. Яблочкова, 23/4, інвентарний номер 029, вартістю 99642 грн. ( а.с.35).

Проте Рішенням Господарського суду АР Крим, залишеним в силі судовими актами вищестоящих судів, вищенаведені накази Фонду майна визнані недійсними та незаконними в часині передачі до статутного фонду ВАТ гуртожитків.

Як вбачається із змісту позовної заяви, предметом позовних вимог позивачем визначено саме стягнення шкоди, тобто застосування одного з правових наслідків порушення зобовязання, передбаченого статтею 611 Цивільного кодексу України, та статтею 217 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Пунктом 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Право на звернення до господарського суду реалізується шляхом подання відповідного процесуального документа позовної заяви, обовязковими елементами якої є предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України. Принцип рівності перед законом і судом означає рівність субєктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обовязку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 4-3 ГПК України сторони та інші особи учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Причому ризик настання наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обовязку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.

Таким чином, позивачем була невірно визначена правова природа підстав позову.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в звязку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Приписами статті 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Проте, позивач невірно розуміє приписи статті, на яку посилається в якості нормативного обґрунтування позовних вимог.

Так, застосування цієї статті було б можливим у випадку прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, яким би було б завдано шкоду позивачеві, проте скасованими наказами навпаки було збільшено розмір статутного фонду, тобто не погіршено, а навпаки поліпшено стан позивача.

Крім того, в даному випадку взагалі не йдеться про прийняття нормативно-правового акту. Накази Фонду майна АР Крим носять індивідуально спрямований характер.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобовязання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний звязок.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В Розясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обовязку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитків, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку, слід досліджувати наявність зв'язку саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

В пункті 1 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. N 02-5/215 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Проте позивач не обґрунтовує яку саме шкоду заподіяв йому Фонд майна шляхом прийняття відповідних наказів, які згодом були скасовані.

Стягувана сума не може розглядатись в контексті шкоди, в контексті збитків, о скільки не підпадає під жодну з категорій з вказаних вище.

Те, що позивач був позбавлений власності не є отриманням шкоди внаслідок протиправної поведінки відповідача, оскільки позивач отримав майно внаслідок протиправної, як то було встановлення рішеннями суду, поведінки Фонду майна, а не був позбавлений його.

Таким чином, стягнення збитків з відповідачів є безпідставним та необґрунтованим, належним чином не доведено, а отже не підлягає задоволенню.

Крім того, у відповідності до пункту а) статті 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ЗАТ «Кримбуд» було засновано на державному майні, тобто засновником позивача виступив саме Фонд майна АР Крим одноособово, на виконання статті 6 Указу Президента України «Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році» від 19.03.96 N 194, Наказу Фоунд державного майна, від 06.06.1996, № 644 «Про заходи щодо виконання ст. 6 Указу Президента України «Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році» від 19.03.96 N 194, відповідно до якого, було делегувано регіональним відділенням ФДМУ повноваження про затвердження переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають згідно чинного законодавства приватизації шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства з подальшим продажем пакетів акцій згідно статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Такім чином, відповідно до викладених вище законодавчих актів, позивач ПАТ «Кримбуд» не наділений субєктивним правом щодо здійснення повноважень на зменшення або збільшення статутного фонду, тим більш оспорювання дій засновника щодо збільшення або зменшення статутного фонду, оскільки це виключне право засновника товариства Фонду майна АР Крим, тому ПАТ «Кримбуд» взагалі не може виступати позивачем по справі у позовах, що стосуються права Фонду майна АР Крим щодо збільшення або зменшення статутного капіталу, хоча б це і стосувалося його статутного фонду.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 07.11.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 08.11.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.