Ухвала суду № 19209897, 01.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" листопада 2011 р. м. КиївК-16475/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів:Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Рибченка А.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Астеліт” на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009

у справі № 34/175-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Астеліт”

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

про визнання нечинним рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Астеліт” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду м. Києва від 01.08.2007 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009 постанову господарського суду м. Києва від 01.08.2007 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача та складено акт № 2619-2819/23-0111/22859846 від 19.06.2006.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000242301/0 від 27.06.2006, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81684 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40842 грн., № 0000242301/1 від 31.08.2006, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81684 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40842 грн. № 0000242301/3 від 05.02.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2005 року на 81684 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 40842 грн. Перевіркою встановлено порушення вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, не включення позивачем у липні 2005 року до бази оподаткування зазначеним податком збору на обовязкове державне пенсійне страхування у розмірі з отриманої позивачем суми цього збору, оскільки база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або і регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших, загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України і з питань оподаткування. Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування” збір на обовязкове державне пенсійне страхування віднесено до складу загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), відповідно до вищезгаданої норми Закону України „Про податок на додану вартість” цей збір, на думку відповідача, включається до бази оподаткування податку на додану вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п.4.1. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Пунктом 10 ст. 1 Закону України „Про збір на обовязкове пенсійне страхування” встановлено, що платниками збору є підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого звязку, а також оператори цього звязку, які надають свої послуги безоплатно.

Відповідно до п. 9 ст. 2 Закону України „Про збір на обовязкове пенсійне страхування” обєктом оподаткування пенсійного збору для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також операторів цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно є вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних та вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого звязку.

Пунктом 15-12 Порядку сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування визначено, що збір на обовязкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого звязку сплачують підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого звязку, а також оператори цього звязку, які надають свої послуги безоплатно.

Враховуючи вищенаведені норми, позивач не є платником цього збору при постачанні послуги стільникового рухомого звязку за компенсацію її вартості, і набуває статусу платника збору лише у разі надання вищезазначених послуг безоплатно.

Згідно з приписами п. 15-14 вказаного Порядку (в редакції, чинній на період, за який здійснювалась перевірка) збір на обовязкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого звязку сплачується у розмірі 6 відсотків вартості будь-яких послуг стільникового рухомого звязку, сплаченої споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних та вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв'язку.

Відповідно до п. 15-15 Порядку збір на обовязкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого звязку сплачується платниками збору оператору одночасно з оплатою ними вищезазначених послуг. Оператори стільникового рухомого звязку перераховують збір на обовязкове державне пенсійне страхування на рахунок відповідного органу Пенсійного фонду.

Виходячи з цього, отримання позивачем від споживачів сум збору на обовязкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого звязку фактично є сплатою цього збору вищезазначеними платниками і не може розглядатися як отримання позивачем компенсації вартості наданих позивачем послуг.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що отримання позивачем збору на обовязкове державне пенсійне страхування одночасно з отриманням плати за послуги стільникового рухомого звязку не є компенсацією вартості зазначених послуг, а включення зазначеного збору до ціни вищевказаних послуг не передбачено законами України з питань оподаткування.

За таких обставин приписи п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” з урахуванням вищенаведених положень Закону України „Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування” та Порядку сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій не передбачають віднесення сум збору на обовязкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого звязку до бази оподаткування податком на додану вартість.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Астеліт” на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009 слід задовольнити, постанову скасувати, а постанову господарського суду м. Києва від 01.08.2007 залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 17, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Астеліт” задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009 у справі № 34/175-А скасувати.

Постанову господарського суду м. Києва від 01.08.2007 у справі № 34/175-А залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіГ.К. Голубєва

М.І. Костенко

А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна