Ухвала суду № 19205537, 25.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2011 року м. КиївК-1165/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів:Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові

на постанову Господарського суду Львівської області від 04 лютого 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року

у справі № 3/388А

за позовом Державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод»

до Державної податкової інспекції у м. Львові

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 04 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року, позовні вимоги Державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Львові (далі відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 6632301/0/20672 від 14 листопада 2007 року. Судові витрати покладено на позивача.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 04 лютого 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод»з питань достовірності визначення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту за серпень, вересень, жовтень, грудень 2006 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень, жовтень, листопад 2006 року, січень 2007 року, за результатами якої складено акт № 185/23-4/07985602 від 09 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 6632301/0/20672 від 14 листопада 2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 8069,67 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.3, 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість непідтверджених податковими зобовязаннями контрагентів по ланцюгу постачання.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод»та Приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено договір поставки № 74 від 10 лютого 2006 року, на виконання умов якого останнім поставлено на адресу позивача матеріальні цінності на загальну суму 20945,00 грн.

Також, між ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод» та Приватним підприємством «Івго»укладено договір № 89 від 15 лютого 2006 року, на виконання умов якого останнім поставлено на адресу позивача товарно-матеріальні цінності на загальну суму 641941,02 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод»включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаного у ПП ОСОБА_5 та ПП «Івго»товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР, сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання колегія суддів відхиляє, оскільки, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Львівської області від 04 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові відхилити, а постанову Господарського суду Львівської області від 04 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

Судді Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко