Ухвала суду № 19205534, 25.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2011 року м. КиївК-10595/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року

у справі № 2а-4872/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зооветеринарний центр»

до Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зооветеринарний центр»(далі позивач) до Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0002952311/3 від 08 квітня 2008 року, № 0002962311/3 від 08 квітня 2008 року, № 0001431722/3 від 04 квітня 2008 року в частині визначення суми податкового зобовязання в розмірі 21 212,64 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Зооветеринарний центр»3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Чугуївська ОДПІ у Харківській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Зооветеринарний центр»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 березня 2007 року, за результатами якої складено акт № 859/230/31293151 від 09 серпня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002952311/3 від 08 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 18 490,90 грн. (12 470,00 грн. основний платіж, 6 020,90 грн. штрафні (фінансові) санкції), № 0002962311/3 від 08 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 4 200,00 грн. (2 800,00 грн. основний платіж, 1 400,00 грн. штрафні (фінансові) санкції), та № 0001431722/3 від 04 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 25 191,00 грн. (8 397,00 грн. основний платіж, 16 794,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 334/94-ВР) та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним віднесення до складу валових витрат вартості ремонту автоклава, який не знаходиться на балансі підприємства, а також неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно зазначеної операції.

Також, встановлено порушення підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР, оскільки, позивачем неправомірно віднесено витрати на відрядження та під звіт без підтверджуючих документів до складу валових витрат.

Крім того, встановлено, серед іншого, порушення підпункту «е»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 889-IV) у звязку з неутриманням податку з доходів фізичних осіб із сум, перерахованих за навчання менеджера ТОВ «Зооветеринарний центр»ОСОБА_5 на водія легкового автомобіля, та з виплат на відрядження працівників позивача як додаткових благ.

Крім того, судами встановлено, що позивачем проведено ремонт автоклавів на підставі договорів № 1 від 21 вересня 2006 року та № 2 від 18 жовтня 2006 року, укладених між ТОВ «Зооветеринарний центр»та Науково-виробничим акціонерним товариством «Саинс-центр», що підтверджено відповідними актами здачі-приймання робіт від 29 вересня 2006 року та від 05 грудня 2006 року.

Згідно первинних документів бухгалтерського обліку ТОВ «Зооветеринарний центр»автоклави входять до складу установки криосублімаційного фракціонування, яка використовується позивачем у виробничій діяльності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, повязані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, витрати на ремонт автоклавів не перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів ТОВ «Зооветеринарний центр» станом на 01 січня 2006 року, то позивачем правомірно віднесено зазначені витрати до складу валових витрат підприємства.

Також, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що суму податку на додану вартість в розмірі 2 800,00 грн., що входить до складу вартості робіт з ремонту автоклавів, обґрунтовано віднесено позивачем до податкового кредиту у відповідності до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на вїзд (віз), обовязкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, повязаних з правилами вїзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у звязку зі здійсненням таких витрат.

Як встановлено судами, виплата грошових коштів здійснювалась після того, як працівник надасть авансовий звіт з первинними документи, які підтверджують витрачені грошові кошти.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, (в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Інструкція) фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відмітки вибуття-прибуття (печатки, підписи, дати) є в усіх посвідченнях про відрядження за період, охоплений перевіркою.

Згідно з пунктом 1.6 Інструкції підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення в розмірі фактичних витрат з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо.

Відповідно до пункту 1.12 Інструкції витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо.

За приписами підпункту «е»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV до доходу, отриманого платником податку від його працедавця як додаткове благо, відноситься вартість безкоштовно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), які перевищують звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (в розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що віднесення відповідачем суми в розмірі 53 691,39 грн., яка є компенсацією працівникам ТОВ «Зооветеринарний центр»витрат на відрядження, до додаткового блага таких фізичних осіб є помилковим.

Згідно з підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи.

Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку;

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач використовує у своїй господарській діяльності власні та орендовані автомобілі.

А тому, оскільки, трудові відносини з ОСОБА_5 на час перевірки ТОВ «Зооветеринарний центр»не припинено, а підготовка працівника за профілем «водій»є загальною виробничою необхідністю, то висновок відповідача про те, що оплата за навчання водіїв категорії «В»є додатковим благом ОСОБА_5 є необґрунтованим.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Чугуївської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіКостенко М.І.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко