Ухвала суду № 19203837, 03.11.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-3136/10/2470

Головуючий у 1-й інстанції: Огородник А.П.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Курка О. П.

суддів: Голоти Л.О., Совгири Д.І. <Довідник >

при секретарі: Александровій К.В.

за участю представників сторін:

позивача: Албу І.В.

відповідача (апелянта): Лучкіної Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Віго" до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями "Віго" звернулось в суд з позовом до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.10.2010р. №805/230000182300/0, та від 11.10.2010р. №807/17-0009801700/0.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року зазначений позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду від 20.07.2011 року та ухвалити нову - про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу у повному обсязі та просила її задовольнити.

Представник ПП "Віго" проти доводів апеляційної скарги заперечив, у звязку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Апеляційним адміністративним судом встановлено, що Новоселицькою МДПІ Чернівецької області було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 1.04.2008 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої складено акт №875/23/32652464 від 28.09.2010 р.

Проведеною перевіркою встановлено порушеня позивачем п.п. 5.2.1., 5.3.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N334/94-ВР, що полягало у заниженні податку на прибуток в сумі 26965 грн., в тому числі за 1-й квартал 2009 року в сумі 20465 грн. та за 1-й квартал 2010 року в сумі 6500 грн. Крім того, встановлено порушення п.п. 19.2а) п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. № 889-ІV - не утримання та не перерахування до бюджету податку з доходу, який виплачено на користь платника податку в період з 01.04.2008р. по 30.06.2010р.

На підставі викладених вище висновків 11.10.2010 року Новоселицькою МДПІ винесені податкові повідомлення № 805/230000182300/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 26965 грн. та штрафна (фінансова) санкція у сумі 13482,50 грн., а всього -40447,50 грн.; та №807/17-0009801700/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 153160,50 грн. та штрафна (фінансова) санкція у сумі 306321 грн., а всього - 459481,5 грн.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, вірно виходив із наступного.

Так, з акту перевірки вбачається, що висновок податкового органу про порушення позивачем п.п. 5.2.1., 5.3.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" полягає у тому, що підприємством до складу валових витрат віднесено послуги по розпиловці давальницької сировини згідно договорів із СКО "Беркут" ім. В.Олійника, ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, які не підтверджені Актами виконаних робіт ( не представлені на перевірку).

Однак, зазначені висновки відповідача є помилковими.

Як окружним так і апеляційним адміністративними судами встановлено, що між позивачем та СКО "Беркут" ім. В.Олійника 22.10.2008р. укладений договір на переробку давальницької сировини № 19. Однак назва даного договору є помилковою, оскільки його предметом згідно розділу 1 є перевезення лісоматеріалу, а не переробка давальницької сировини. Тобто, незважаючи на назву договору, по суті договір укладений про перевезення лісодеревини, що не спростовано самим відповідачем. Так, на виконання умов даного договору було здійснено 54 рейси за маршрутом Путила - Черногузи на суму 51840 грн. без ПДВ, сума ПДВ 10368 грн., всього на загальну суму 62208 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 1 від 31 січня 2009 року, податковою накладною №1 від 31 січня 2009 року, товарно-транспортними накладними.

Таким чином акту виконаних робіт по розпиловці давальницької сировини за даною угодою не могло бути зважаючи на те, що такі роботи позивачем не проводились і доказів їх виконання не існує.

По господарських операціях з ПП ОСОБА_4 по проведенню робіт по розробці лісосічного фонду ділянок РПР хвойного господарства у Славетському лісництві Берегометського ДЛМГ ( договір субпідряду № 18 від 01.10.2008р) та з ПП ОСОБА_5 по виконанню робіт з розпиловки давальницької сировини пиловника хвойних та твердих порід у лісоматеріали (договір № 2 від 02.01.2009р.), то їх виконання сторонами підтверджується належними та допустимими доказами, детальна правова оцінка яким у повній мірі надана судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

У відповідності до п. 5.1. ст.5 Закону України, від 28.12.1994, № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В свою чергу, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5. цього Закону передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" законодавець визначив поняття первинного документу, під яким необхідно розуміти документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Надаючи оцінку обставинам справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження апелянта на відсутність актів виконаних робіт, які підтверджують факт виконання вищевказаних послуг є безпідставним та спростовується наявними у справі матеріалами. Жодних доказів того, що вказані роботи підприємству не надавались відповідачем не наведено.

Таким чином донарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення від 11.10.2010р. №805/230000182300/0 є неправомірним.

Що ж до податкового повідомлення-рішення від 11.10.2010р. №807/17-0009801700/0, то як вбачається з акту перевірки підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб є те, що реєстрація права власності на нерухоме майно фізичною особою - субєктом підприємницької діяльності чинним законодавством не передбачено, а право власності належить фізичним особам, як право приватної власності. На думку відповідача, виплачені орендодавцям приватним підприємцям ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як орендарям за договорами оренди обладнання, кошти є пасивним доходом, з якого Позивач мав би утримувати ПДФО як податковий агент. Тобто такий дохід фізичних осіб має оподатковуватись за загальними правилами, встановленими Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року N 889-IV, встановленими для платників податку, що не є субєктами підприємницької діяльності.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з зазначеними висновками.

Пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким спеціальним законодавством, який регулює питання оподаткування доходів субєктів господарювання є Указ Президента України від 03.07.98 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ №727). Відповідно до пункту 2 цього нормативного акту суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Також статтею 6 вказаного Указу визначено, що платник єдиного податку не є платником податку на доходи фізичних осіб.

Як вірно зазначив суд першої інстанції для цілей Закону № 889 доходи від надання рухомого та нерухомого майна в оренду визнаються як доходи, отримані фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності від надання послуг.

Отже, дохід фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності від надання рухомого та нерухомого майна в оренду має оподатковуватись за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, зокрема Указом №727.

Приватні підприємці ОСОБА_6 та ОСОБА_7 працювали на спрощеній системі оподаткування, здійснювали види діяльності, які зазначені у їх свідоцтвах платників єдиного податку. Як видно з вказаних свідоцтв, вони вправі були здавати в оренду належне їм майно (в тому числі рухоме і нерухоме), що означає, що податок з доходів фізичних осіб вони не сплачують, а тому Позивач не наділений обовязком нараховувати і сплачувати за них податок як податковий агент.

Крім того, орендна плата за перевірений період приватним підприємцям ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виплачувалась не за оренду землі (як це зазначено в акті перевірки), а за оренду обладнання та устаткування, тим більше, що жодних доказів про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок відповідачем не надано.

Поряд з цим варто відмітити і ту обставину, що факт виплати доходу саме приватним підприємцям а не фізичним особам громадянам підтверджується наявними у справі копіями звіту Форми 1ДФ, затвердженими Наказом ДПА від 29.09.2003, № 451, порушень порядку заповнення яких перевіркою не встановлено.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.10.2010р. №805/230000182300/0 в частині визначення податкового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 29197,50 грн. та №807/17-0009801700/0 про донарахування 153160,50 грн. податку з доходів фізичних осіб та 306321 грн. штрафних санкцій.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги Новоселицької МДПІ не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 08 листопада 2011 року .

Головуючий /підпис/ Курко О. П.

Судді/підпис/ Голота Л. О.

/підпис/ Совгира Д. І.

З оригіналом згідно:

секретар