Ухвала суду № 19203403, 05.07.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2011 р.Справа № 2а-16259/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Прокурора Ленінського району м. Харкова , Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від12.04.2011р. по справі№2а-16259/10/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

17.12.2010 року, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова № 0053711710/0 від 07.12.2010 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2011року по справі № 2-а-16259/10/2070 позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення було задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова винесене відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, а саме: № 0053711710/0 від 07.12.2010 р.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Харкова та Прокуратура Ленінського району м. Харкова не погодившись з постановою суду першої інстанції, подали апеляційні скарги , в яких просять скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2011 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що вважає постанову суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою у зв»язку з неповним з»ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Окрім того, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а саме: п.п.7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року 168/97-ВР ”). Також , відповідачем зазначено, що право на податковий кредит у позивача не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов"язкових умов для виикнення такого права - виникнення об"єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Прокурором Ленінського району м. Харкова зазначено, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою у зв»язку з неповним з»ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, заперечення, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано достатніх доказів, які б вказували на невідповідність угоди позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача . Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. За таких обставин, на думку суду першої інстанції відповідно ч.2 ст. 71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів судження про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог п.п. 7.2.3. п.7.2, п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” за взаємовідносинами з ТОВ КП „СЛЕН".

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що за результатами проведеної документальної невиїзної перевірки ФО-П ОСОБА_1 встановлено, що при заповненні декларації ПДВ в додатку 5 до декларації за серпень 2010 р. (вх. № 9003733341 від 15.09.2010 р.) включено до розділу ІІ “Податковий кредит”суму ПДВ 816250,00 грн., за вересень 2010 р. (№ 9004209613 від 14.10.2010 р.) включено до розділу ІІ “Податковий кредит”суму ПДВ 135900,00 грн. за придбання цукру по контрагенту ТОВ КП “СЛЕН”(код 34690187), м. Харків, Харківська ОДПІ.

Згідно даних автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено, що податкову звітність з ПДВ за серпень та вересень 2010 р. ТОВ КП “СЛЕН”(код ЄДРПОУ 34690187) не надало.

За матеріалами справи податкове повідомлення - рішення № 0053711710/0 від 07.12.2010 р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1319420,00 грн. (основний платіж 952150,00 грн.; штраф 367270,00 грн.) було винесено ДПІ у Ленінському районі міста Харкова з посиланням на акт № 3228/17-218/НОМЕР_3 від 29.11.2010 р.

Згідно з вказаним актом перевіркою встановлено порушення ФО-П ОСОБА_1 п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.97 № 168/97-ВР, зі змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 952150,00 грн.

Також судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що сторонами та наявними в матеріалах справи доказами, не заперечується факт укладання між позивачем, ФО-П ОСОБА_1 (в якості покупця) та ТОВ КП “СЛЕН”(в якості продавця) договору поставки №20/02-16 віл 20.02.2010 р., предметом якого є поставка цукру-піску в мішках по 50 кг.

ФО-П ОСОБА_1 згідно з умовами договору поставки № 20/02-10 від 20.02.2010 року, укладеному з ТОВ КП “СЛЕН”в серпні 2010 року здійснив придбання товару цукру - піску в кількості 732 тони на загальну суму 5712900,00 грн. (в т.ч. ПДВ 952150,00 грн.).

Факт придбання цукру-піску підтверджується залученими до матеріалів справи видатковою накладною № СЛ-0000059 від 02.08.2010 р. на суму 760000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 126666,67 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000064 від 06.08.2010 р. на суму 243200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 40533,33 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000068 від 09.08.2010 р. на суму 815400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 135900,00 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000069 від 13.08.2010 р. на суму 790000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 131666,67 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000071 від 16.08.2010 р. на суму 805000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 134166,67 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000073 від 19.08.2010 р. на суму 810000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 135000,00 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000076 від 26.08.2010 р. на суму 817000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 136166,67 грн.), видатковою накладною № СЛ-0000082 від 31.08.2010 р. на суму 672300,00 грн. (в т.ч. ПДВ 112050,00 грн.)

Залучені до матеріалів справи документів підтверджують факт оплати отриманого ФО-П ОСОБА_1 в серпні 2010 року від ТОВ КП “СЛЕН”цукру-піску яка здійснена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ КП “СЛЕН”платіжними дорученнями на загальну суму 5656200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 942700,00 грн.).

Згідно сертифікату відповідності № UA1.007.Х019093-09 від 28.10.2009 р. та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-04/69771 від 29.10.2008 р., отриманий ФО-П ОСОБА_1 від ТОВ КП “СЛЕН”товар-цукор білий кристалічний, мав термін придатності, що дозволяв здійснювати його зберігання протягом чотирьох років з дати виробництва.

Для зберігання товару використовувались складські приміщення площею 300 м.кв., які ФО-П ОСОБА_1 орендує згідно договору оренди № 28/11 від 13.11.2009 р. у Відкритого акціонерного товариства “Універсал”.

Транспортування отриманого товару здійснювалось ФО-П ОСОБА_2 на підставі договору на надання транспортних послуг № 1 від 03.01.2009 р.; ФО-П ОСОБА_3 на підставі договору на надання транспортних послуг б/н від 02.10.2009 р.; ФО-П ОСОБА_4 на підставі договору на надання транспортних послуг № 25 від 01.09.2009 р.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, як здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства.

Судом першої інстанції зазначено та підтверджено, що порядок формування податкового кредиту визначено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. (Підпункт 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".)

Виходячи з вищевикладеного судом зроблено висновок, що відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”пов'язує виникнення податкових зобов'язань, відповідачем в ході розгляду справи не доведена.

Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. (Підпункт 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".)

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. (Підпункт 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".)

Щодо порущення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. (Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".)

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. (Підпункт 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".)

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 6.1 ст. 6 Закону України №68/97-ВР визначає, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Виходячи з цього, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №68/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо наявності факту укладання між позивачем, ФО-П ОСОБА_1 (в якості покупця) та ТОВ КП “СЛЕН”(в якості продавця) договору поставки №20/02-16 віл 20.02.2010 р., предметом якого є поставка цукру-піску в мішках по 50 кг.

Факт придбання цукру-піску підтверджується залученими до матеріалів справи видатковими накладними, договором оренди,договором про надання транспортних послуг. Залучені до матеріалів справи документи також підтверджують факт оплати ФО-П ОСОБА_1 цукру-піску шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ КП “СЛЕН”платіжними дорученнями на загальну суму 5656200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 942700,00 грн.) Також, факт здійснення транспортування підтверджується належним чином оформленими первинними документами товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, договорами, касовими ордерами на оплату наданих транспортних послуг.

На момент складання вказаної податкової накладної та на момент розгляду справи ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ КП “СЛЕН" зареєстровані в якості платників ПДВ, що підтверджується відповідними свідоцтвами і не заперечується відповідачем.

Виходячи з вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає , що посилання відповідача на відсутність у ФО-П ОСОБА_1 права на податковий кредит по переліченим податковим накладним у зв'язку з недекларуванням ТОВ КП “СЛЕН” податкових зобов'язань з ПДВ слід визнати необґрунтованими, так як відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”позивач та контрагент позивача - ТОВ КП “СЛЕН”є окремими суб'єктами права зі статусом суб'єктів господарювання, відтак за змістом Закону України “Про податок на додану вартість”позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемний. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочинну недійсним не вимагається.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

В ході судового розгляду встановлено, що правові наслідки, обумовлені цим правочином, реально настали для обох сторін цієї угоди .

В акті перевірки № 3228/17-218/НОМЕР_3 від 29.11.2010 р. суб'єктом владних повноважень не викладено належних та достатніх доводів про нікчемність правочину, укладеного між позивачем, ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ КП “СЛЕН”.

Виходячи з вище викладеного, колегія суддів не вбачає в діях позивача щодо укладення угоди із ТОВ КП “СЛЕН” та відображенні такої операції в податковому обліку ФО-П ОСОБА_1 завуальованої та завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети.

На момент укладення угоди та її виконання, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з цього, колегія суддів зазначає, що укладена між позивачем та його контрагентом угода не віднесена законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання її недійсною. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Жодних доказів на підтвердження доводів про нікчемність правочину, відповідач в ході судового розгляду справи, як до суду першої так і до суду апеляційної інстанції н до матеріалів справи не надав та колегія суддів зазначає що, ФО-П ОСОБА_1 не несе відповідальності за дії контрагентів, оскільки відповідно до п.п. “а”, п.10.1 ст. 10 Закону України “Про податок на додану вартість” відповідальність за нарахування, утримання та сплату податку несе платник податку. Самі ж правочини, які були вчинені між позивачем та підприємством-контрагентом, зазначеним в акті перевірки є правомірними.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаним контрагентом, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку позивачем не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Зробивши аналіз, колегія суддів зазначає, що акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені самим позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з вище викладеного, колегія суддів не вбачає в діях позивача щодо укладення угоди завуальованої та завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети.

На момент укладення угоди та її виконання, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з цього, колегія суддів зазначає, що укладена між позивачем та його контрагентом угода не віднесена законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання її недійсною. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги відносно недодержання позивачем вимог ч.1 ст. 203, 215, п.1 ст.216, ст..228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, колегія суддів зазначає що, ФО-П ОСОБА_1 не несе відповідальності за дії контрагентів, оскільки відповідно до п.п. “а”, п.10.1 ст. 10 Закону України “Про податок на додану вартість” відповідальність за нарахування, утримання та сплату податку несе платник податку. Самі ж правочини, які були вчинені між позивачем контрагентом, зазначеними в акті перевірки є правомірними.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Доводи апеляційних скарг є необґрунтованими з урахуванням вищевикладеного та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Прокурора Ленінського району м. Харкова , Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2011р. по справі№2а-16259/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяКононенко З.О.

Судді Бондар В.О. Донець Л.О. Повний текст ухвали виготовлений 11.07.2011 р.