Постанова № 19203322, 05.07.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2011 р. Справа № 2а-8472/10/1870 Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Любчич Л.В.

при секретарі Боришполець Я.В.

за участю:

представника позивача Жаренко В.Ф.

представника відповідача Аргунова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від03.03.2011р. по справі№2а-8472/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інга»

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Науково-виробнича фірма «Інга», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просив визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Конотопської МДПІ Сумської області від 30.09.10 р. № 0007401711/0 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 229200,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 458400,0 грн., № 0000822311/0 в частині визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 580202,5 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 211147,2 грн.; № 0000822311/1 від 18.10.10 р. в частині визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 580202,0 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 211147,2 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.11 р. по справі № 2а-8472/10/1870 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.11 р. по справі № 2а-8472/10/1870 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в якій просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень від 30.09.10 р. № 0007401711/0 та № 0000822311/0 є акт № 380/23-3/30355379 від 20.09.10 р. виїзної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.09 р. по 30.06.10 р.

Платник податків скористався правом оскаржити вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративній процедурі, для чого ним була подана первинна скарга від 05.10.10 р. Рішенням відповідача від 15.10.10 р. про результати розгляду первинної скарги вона була залишена без задоволення, а оскаржені податкові повідомлення-рішення без змін. Також відповідачем було прийняте нове податкове повідомлення-рішення № 0000822311/1 від 18.10.10 р. про визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 593024,0 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 215812,2 грн.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що підстави та порядок прийняття нового податкового повідомлення-рішення в межах процедури апеляційного оскарження на час винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень були встановлені в ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і дана норма не передбачала прийняття нового податкового повідомлення-рішення без часткового задоволення скарги платника або без донарахування податкових зобовязань та/або штрафних санкцій. Оскільки податкове повідомлення-рішення № 0000822311/1 від 18.10.10 р. є тотожним оскарженому податковому повідомленню-рішенню № 0000822311/0 від 30.09.10 р. в частині визначення податкового зобовязання та застосованих штрафних санкцій, то у відповідача не було законних підстав для його прийняття.

Зважаючи на те, що задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку але не врахував приписи наведених норм, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для зміни мотивів та підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Конотопської МДПІ Сумської області № 0000822311/1 від 18.10.10 р.

В акті перевірки вказано, що за її результатами були виявлені порушення підприємством вимог п. 4.1.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.3.9, п.7.3.3 ст. 7, п. 8.2.2, п. 8.6.1, п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», повязані з віднесенням до складу валових витрат витрати в сумі 106129,0 грн., не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими документами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та в сумі 1678795,0 грн., сплаченій за нікчемними договорами.

Дані висновки перевіряючих ґрунтуються на тому, що позивачем (замовник) був укладений з ПП «Граніт»(виконавець) договір № 1 від 12.05.09 р. про надання послуг, предметом якого були роботи по демонтажу металоконструкцій установок. За даними відповідача основним видом діяльності вказаного підприємства є будівництво будівель, а відповідно розрахунку комунального податку на підприємстві працювало лише 2 особи. За таких підстав перевіряючими був зроблений висновок про те, що ПП «Граніт»не має у своєму складі кваліфікованих працівників для демонтажу конструкції і, в свою чергу, придбавало послуги по демонтажу у субпідрядника, а тому до акту виконаних робіт для позивача повинно було додати калькуляцію на демонтаж та вказати фактичного виконавця робіт.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції послався на те, що в межах вказаного договору виконавець демонтував електрометалургійну установку, яка відповідно до її технічних даних є негабаритним вантажем та має масу 17000 кг. (а.с.211-213). На виконання п. 1.3 вказаного договору між сторонами був підписаний акт № 1 від 17.09.09 р. здачі-прийомки виконаних робіт (а.с.118). Факт оплати за надані послуги по демонтажу електрометалургійної установки в сумі 127355,0 грн. відповідач не заперечував.

В обґрунтування висновків суду про задоволення позову в цій частині, він послався на те, що припущення відповідача щодо відсутності у ПП «Граніт»кваліфікованих працівників є безпідставними, оскільки не можна робити висновок про наявність чи відсутність у підприємства працівників для демонтажу конструкцій лише на підставі розрахунку комунального податку, до якого не включаються працівники, які працюють за сумісництвом, або залучаються до виконання разових робіт на підставі трудових угод. Що ж стосується припущень про необхідність надання калькуляції на демонтаж, то вони взагалі не підтверджені посиланнями на будь-який нормативний акт, який би зобов'язував ТОВ «НВФ «Інга»вимагати у підрядника таку калькуляцію. Крім того, акт здачі-прийомки робіт, складений замовником і підрядником, повністю відповідає визначенню «первинного документа», наведеному в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і є належним документальним підтвердженням нарахування валових витрат. Факт виконання вказаних робіт в акті перевірки не заперечується.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Порушення вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат перевіряючі також повязують з віднесенням до них витрат в сумі 2170795,0 грн. на придбання товарів та послуг у фізичних осіб-підприємців, які одночасно є працівниками позивача, а саме: ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 по нікчемним договорам в силу п. 1 ст. 215 ЦК України. Відповідач вказує на те, що ОСОБА_3 є заступником директора і засновником ТОВ «НВФ «Інга», ОСОБА_4 є заступником директора по виробництву і засновником ТОВ «НВФ «Інга», ОСОБА_5 працює начальником механічної дільниці даного підприємства.

Перевіряючими були досліджені укладені позивачем договори оренди приміщень, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, № 2 від 24.04.09 р. та № 1 від 24.04.10 р. з ФОП ОСОБА_5 (предметом оренди є механоскладальна дільниця площею 108 кв.м. та адміністративне приміщення площею 10 кв.м.); № 3 від 21.05.09 р. та № 2 від 21.05.10 р. з ФОП ОСОБА_3 (предметом оренди є електромонтажна дільниця площею 54 кв.м. та адміністративне приміщення площею 10 кв.м.; № 2 від 01.10.08 р. та № 5 від 01.10.09 р. з ФОП ОСОБА_4 (предметом оренди є механічна дільниця); № 1 від 05.10.09 р. та № 01/1 від 05.10.10 р. з ФОП ОСОБА_4 (предметом оренди є складські приміщення площею 72 кв.м.). Як наполягає відповідач, у переданих в оренду приміщеннях знаходилося устаткування, що не було предметом оренди, але використовувалося орендарями без належних підстав, оскільки власних або орендованих потужностей для виконання робіт, вартість яких підприємством була віднесена до валових витрат, підприємці не мали.

Крім того, відповідач вказував на те, що на підприємстві працювали в достатній кількості робітники відповідних спеціальностей для виготовлення продукції без залучення приватних підприємців.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що виробничі потужності, необхідні для виконання окремих робіт при виготовленні установок, замовлених товариству іноземним замовником, перебували у володінні і користуванні підприємців на підставі господарських договорів оренди, тобто на законних підставах, а при виконанні вказаних робіт та послуг ФОП ОСОБА_4 використовував власні, належні йому, станок токарно-гвинторізний № 1-22 марка 1М63, станок токарно-гвинторізний № 02 марка 1М63, станок токарно-гвинторізний № 1-13 марка 1А63. Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування власних висновків зазначив що підтвердженням дійсності договірних стосунків позивача, зокрема, з ФОП ОСОБА_4 щодо його участі у виконанні окремих робіт по виготовленню установок для іноземного замовника за контрактами з ТОВ «НВФ «Інга»є також те, що ФОП ОСОБА_4 орендує вищевказані виробничі потужності у ТОВ «НВФ «Інга»значно раніше укладених товариством вищевказаних зовнішньоекономічних контрактів, доказом чого є укладений ФОП ОСОБА_4 прямий договір з ВАТ «Сумиобленерго»на постачання електроенергії № 868 від 27.09.05 р. і додаткова угода до нього від 25.10.06 р. (а.с.179-181).

Оскільки до цього часу фізичні особи-підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 продовжують використовувати вищевказані орендовані ними у ТОВ «НВФ «Інга»виробничі потужності, систематично сплачують товариству орендну плату згідно укладених договорів, суд першої інстанції зробив висновок про те, що твердження відповідача, яке ґрунтується на аналізі розміру орендної плати, про відсутність економічної доцільності у підприємства надавати підприємцям в оренду власні виробничі площі і отримувати при цьому незначний прибуток від здачі нерухомого майна в оренду, не ґрунтується на вимогах закону. При цьому суд першої інстанції послався на положення ст. 762 ЦК України, п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на факт залучення підприємцями найманих працівників (ОСОБА_7 - інженера-конструктора, ОСОБА_8 - токаря, ОСОБА_9 - слюсаря, ОСОБА_10 - токаря, ОСОБА_11 - інженера-конструктора; ОСОБА_12 - токаря, ОСОБА_5 - майстра, ОСОБА_13 - токаря-фрезерувальника; ОСОБА_14 - електромонтажника 5 розряду, ОСОБА_6 - електромонтажника 4 розряду) та на те, що виконання підприємцями певного обсягу робіт по виготовленню установок не вплинуло жодним чином на господарську діяльність ТОВ «НВФ «Інга», що підтверджено тим, що за період з 01.04.09 р. по 31.12.09 р. трудовим колективом ТОВ «НВФ «Інга»були виконані роботи та надані послуги на суму 162208,46 грн.; виготовлена та реалізована продукція на суму 1405773,24 грн. В період з 01.01.10 р. по 30.06.10 р. підприємством були виконані роботи та надані послуги на суму 112184,32 грн.; виготовлена та реалізована продукція на суму 419890,43 грн. За період з 01.04.09 р. по 30.06.10 р. не було простоїв та скорочень, підприємство працювало повні робочі дні. Також суд вказав на те, що роботи виконувалися підприємцями також і особисто, а зроблені в акті перевірки припущення про те, що укладені з підприємцями договори на виконання робіт не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними наслідків, спростовуються дійсними обставинами. При цьому суд вказав на те, що, роботи підприємцями фактично виконані у строк і в повному обсязі, що підтверджується укладеними відповідними договорами ТОВ «НВФ «Інга»з підприємцями, актами виконаних робіт і їх оплатою у повному обсязі підприємством, витрати на оплату послуг підприємців у сумі 2170795,0 грн. та їх зв'язок з виробництвом установок підтверджені розрахунковими та іншими первинними бухгалтерськими документами, які у повному обсязі, включаючи і договори з підприємцями, були надані відповідачу.

Зважаючи на те, що чинне законодавство не забороняє працівникам підприємства одночасно здійснювати підприємницьку діяльність, суд першої інстанції зробив висновок про правомірність формування валових витрат по операціям з вище переліченими підприємцями, які є одночасно керівниками відповідних підрозділів підприємства позивача. А тому донарахування відповідачем позивачу податку на прибуток у сумі 542698,75 грн. є безпідставним.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідач жодним чином не вказує на порушення позивачем порядку формування валових витрат з урахуванням наявності у орендарів та виконавців робіт ознак повязаності, які встановлені в п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і застосування для цього звичайної ціни, але ставить під сумнів сам факт надання послуг переліченими особами, враховуючи їх посадове становище на підприємстві та те, що вони отримували за цими посадами заробітну плату.

Проте слід відмітити, що даних про те, що наймані працівники вище перелічених підприємців та вони самі не виконували роботи на устаткуванні, що їм належить (перелік станків та механізмів вказані в додатках до договорів оренди), відповідачем не надано, тому підстав для твердження про нікчемність укладених правочинів на виконання робіт у перевіряючих на час проведення перевірки не існувало.

Оскільки понесені витрати та виконані роботи підтверджені належними документами, наявність яких відповідачем не заперечувалася, то висновки відповідача в цій частині є безпідставними і суд правомірно задовольнив позов в цій частині.

Також відповідач наполягає на заниженні доходу позивачем за 3 кв. 2009 р. на суму 43884,0 грн. по операціям в сфері ЗЕД, оскільки валовий доход повинен визначатися на дату відвантаження товару нерезидентам, що спричинило донарахування податку на прибуток в сумі 10971,0 грн.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що до відвантаження товарів 08.09.09 р. нерезидентам за контрактами № 1 від 26.03.09 р. та № 2 від 09.04.09 р. останні здійснили авансові платежі, кошти по яким були отримані 15.04.09 р. в сумі 95000,0 дол. США, 26.03.09 р. та 06.05.09 р. в сумі 52800,0 дол. США, що є першою подією для визначення валового доходу. Саме у вказані періоди, на які прийшлася оплата, позивач включив отримані кошти до валового доходу і розрахував по них зобовязання по податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки вони не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

В позові позивач також оскаржував податкове повідомлення-рішення № 0007401711/0 від 30.09.10 р. про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 229200,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 458400,0 грн. і позов в цій частині був задоволений. Переглядаючи дану справу в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що апелянт не навів доводів та обґрунтування своєї незгоди з судовим рішенням в цій частині, а тому колегія суддів не досліджує підстави та мотиви задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення № 0007401711/0 від 30.09.10 р.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від03.03.2011р. по справі№2а-8472/10/1870 залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від03.03.2011р. по справі№2а-8472/10/1870 змінити в частині мотивів та підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області № 0000822311/1 від 18.10.2010 р.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від03.03.2011р. по справі№2а-8472/10/1870 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Любчич

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11.07.2011 року.