Постанова № 19203305, 07.07.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2011 р. Справа № 2а-11478/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

представник позивача: Шумейко О.О.

представник відповідача: Гнатченко О.О.

представник відповідача: Сазонова Є.В.

представник позивача: Вергун М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства завод "Електроважмаш" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2011р. по справі№2а-11478/10/2070

за позовом Державного підприємства завод "Електроважмаш" <Список ><Текст >

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними дій Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харковіпо проведенню документальної невиїзної перевірки ДП завод "Електроважмаш" з питань правильності формування податкового кредиту по правовідносинам з ТОВ "Лінкор" за лютий, березень, травень 2009 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по деклараціям за квітень, червень 2009 року, скасування податкового повідомлення-рішення №0000300840/0 від 09.09.2010 року. В обґрунтування заявлених вимог стверджував про порушення вимог ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та невідповідність висновку СДПІ ВПП у м. Харкові в акті перевірки про завищення ДП завод "Електроважмаш" суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування за квітень та червень 2009 року, оскільки незнаходження контрагента за адресою не може бути підставою для визнання правочинів, укладених з контрагентом ТОВ «Лінкор», нікчемними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з"ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення позовних вимог. Просить скасувати постанову суду та прийняти нову про задоволення позову, посилаючись на норми Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач заперечує проти вимог та доводів поданої позивачем апеляційної скарги, стверджуючи про законність та обгрунтованість прийнятого судового рішення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, вивчивши доводи поданої апеляційної скарги, дійшла до висновку про наявність підстав для часткового скасування судового рішення, зважаючи на наступне.

В ході судового розгляду було встановлено, що за наслідками проведеної документальної невиїзної перевірки ДП завод "Електроважмаш" з питання правильності формування податкового кредиту по правовим відносинам з ТОВ «Лінкор» за лютий, березень, травень 2009 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по деклараціям за квітень, червень 2009 року було складено акт перевірки від 30.08.2010 року №3222/40-028/00213121.

У висновках акту перевірки стверджувалось про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.2. п.7.7. ст..7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі висновків акту перевірки СДПІ ВПП у м.Харкові 09.09.2010 року було винесено податкове повідомленнярішення №0000300840/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість в розмірі 348803 грн. та застосовані штрафні (фінансові санкції) в розмірі 174402 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення виходив з того, що в даному випадку не було дотримано обовязкових умов для виникнення права на бюджетного відшкодування виникнення обєкту оподаткування, що передбачено вимогами ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". За висновками суду ДП завод «Електроважмаш» не надано вичерпних доказів, які б свідчили про реальність існування та виконання укладених угод, на підставі яких видано податкові накладні та в подальшому сформовано податковий кредит та заявлена сума на бюджетне відшкодування.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на вимоги діючого на час спірних правовідносин законодавства України та фактичні обставини справи.

Згідно п. 1.8. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Разом з тим, сама сплата податку має відбуватися у відповідності до вимог п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо наявного обєкту оподаткування (фактичної підтвердження присутності при здійсненні господарських операцій товару (послуг)).

Надмірність сплати податку пов"язується законодавцем з порядком формування податкового кредиту, відповідно до вимог п.7.4.1 п.п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", який визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), незважаючи чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" формування податкового кредиту відбувається на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих продавцем товару платнику податку.

Розрахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість закріплений у п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Обчислення суми бюджетного відшкодування здійснюється платником податку самостійно, з відображенням такої суми у відповідній податковій декларації, відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №166.

Таким чином, аналіз вищезазначених норм податкового права зумовлює висновок про те, що право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість залежить не тільки від наявності у позивача виданих та отриманих податкових накладних, правильності самостійного обчислення ним суми такого бюджетного відшкодування, зазначеної ним у податковій декларації, але й від фактичної наявності самого предмету господарської операції - дійсного отримання платником податку товару (послуги).

Позиція податкового органу, з якою погодився суд першої інстанції, полягає в тому, що позивачем було порушено ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП "Завод "Електроважмаш" з підприємством ТОВ «Лінкор», що спричинило завищення суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування за квітень 2009 року та за червень 2009 року .

Матеріалами справи підтверджується та визнається сторонами, що одним з основних постачальників ДП "Завод "Електроважмаш" у лютому, березні, травні 2009 року був ТОВ «Лінкор» щодо придбання сталі динамної. Реальність постачання такої сталі було поставлено відповідачем під сумнів, з огляду на отримання від ДПІ у Оболонському районі м. Києва інформації ( лист №1571/07 -111 від 12.02.2010 року) про неможливість проведення зустрічної перевірки, оскільки ТОВ «Лінкор» не знаходиться за юридичною та фактичною адресою. Такі обставини були розцінені судом першої інстанції як підтвердження відсутності обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладання позивачем договору з ТОВ "Лінкор" та наявності у позивача наміру одержати дохід лише виключно за рахунок відшкодування з бюджету.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки фактичні обставини справи свідчать про реальне виконання господарських операцій з ТОВ "Лінкор" та подальше використання позивачем отриманого товару від такого контрагента у власній господарській діяльності. Зокрема, крім видаткових та податкових накладних, реєстру отриманих податкових накладних матеріали справи містять приходні ордери та лимітно-забірні картки, план виробництва щодо дійсного складського обліку позивачем отриманого товару та передачу його у виробництво.

Фактичне надходження товару на виробничу територію позивача підтверджується копією журналу обліку матеріальних цінностей, які завозяться на ДП "Завод "Електроважмаш", ведення якого передбачено наказом по підприємству від 28.11.2007 року № 636 "Про затвердження Положення про перепускний та внутрішньо-об"єктовий режим на підприємстві". Об"єктивність записів в такому журналі, в тому числі щодо завезення сталі динамної від ТОВ "Лінкор" конкретним транспортним засобом, зумовлена веденням журналу сторонньою особою, відповідно до укладеного договору про охорону від 02.04.2008 року з ТОВ "Інекс".

Крім цього, надані позивачем сертифікати якості на сталь динамну, видані виробником такого товару ВАТ "Северсталь", свідчать про дійсне знаходження такого товару у контрагента позивача, який зазначений у них вантажоотримувачем.

Сам факт подальшого використання сталі динамної у виробництві позивача не спростований відповідачем. Ствердження податкового органу про відсутність у позивача договору з ТОВ «Лінкор», який передбчасно був знищений як документ не внесений до національного архівного Фонду (акт від 17.05.2010 року), оскільки не має науковоісторичної цінності та втратив практичне значення, не спростовують фактичне виконання спірних господарських операцій.

За змістом ч.3 ст.203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. В силу ч.1 ст.206 ЦК України, правочин вчиняється усно або у письмовій формі. При цьому, відповідно до п.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В даному випадку наявні в матеріалах документи первинного бухгалтерського та податкового обліку свідчать самі по собі (без окремого письмового договору) про фактичний зміст вчиненого між позивачем та ТОВ "Лінкор" правочину з постачання сталі динамної певної якості, кількості та вартості та у конкретно визначений проміжок часу, що зумовлює висновок про вчинення такого правочину у письмовій формі.

Щодо доводів відповідача про нікчемність правочину, укладеного між ДП завод "Електроважмаш» та ТОВ «Лінкор», оскільки він суперечить моральним засадам суспільства, не має на меті одержання реального економічного ефекту у результаті підприємницької або іншої економічної діяльність, натомість покликаний безпідставно набути право на податкову вигоду (безпідставно сформувати податковий кредит) та незаконно заволодіти коштами бюджету у вигляді заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість.

На підтвердження цих доводів, з якими погодився суд першої інстанції, відповідач посилається на акт Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва №110-23-7-31486001 від 27.05.2010 року, в якому зазначалось про подання останньої декларації з податку на додану вартість ТОВ «Лінкор» за серпень 2008 року. Оскільки перерахування коштів ДП завод «Електроважмаш» здійснювалось протягом 2009 року, за висновками суду першої інстанції позивач та його контрагент, укладаючи зазначені угоди, заздалегідь не мали на меті досягнення реального економічного ефекту від таких угод, створення взаємних прав та обовязків.

Колегія суддів теж не погоджується з такими висновками, зважаючи на фактичні обставини справи та вимоги діючого законодавства України на час спірних правовідносин.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно із ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В даному випадку, незважаючи на наявний у відповідача обов"язок доказування, передбачений ч. 2 ст. 71 КАС України, суду не надано належних та достатніх доказів спрямованості позивача на отримання виключно податкової вигоди шляхом безпідставного отримання сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Адже, дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на бюджетне відшкодування за наявними належним чином оформленими документами, зокрема податковими накладними, які виписані особою, що була зареєстрована платником податків на додану вартість. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року Постанова Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 2362425.

Не є підставою для відмови у праві на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. У пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі необхідно врахувати необізнаність позивача про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності). Прикладом може бути постанова Верховного Суду України Постанова Верховного Суду України від 13 січня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 3060678. В даному разі відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо неподання податкової звітності чи несплати податку на додану вартість його контрагентом.

Виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України “Про податок на додану вартість”, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам. При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг, та не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування.

Зважаючи на вищевикладене колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки фактичні обставини справи свідчать про дотримання позивачем вимог податкового законодавства при визначені ним сум бюджетного відшкодування по деклараціям за квітень, червень 2009 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій по проведенню документальної невиїзної перевірки ДП завод "Електроважмаш" з питань правильності формування податкового кредиту по правовідносинам з ТОВ "Лінкор".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутніцсть підстав для задоволення таких позовних вимог, з огляду на вимоги п.1 ч.1 ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XІІ щодо права органів державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі). В даному випадку документальна невиїзна перевірка проводилась не з питань достовірності заявленого бюджетного відшкодування, коли застосовуються спеціальні норми, а з питань правовідносин ДП завод "Електроважмаш" з ТОВ "Лінкор", що підтверджує правомірність дій відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення таких позовних вимог. В іншій частині постанова суду першої інстанції винесена на підставі правильного застосування норм матеріального і процесуального права, вірного встановлення фактичних обставин справи, тому підстав для скасування постанови в цій частині позову немає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, <197 >п. 3 ст. 198, п. 3 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства завод "Електроважмаш" задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2011р. по справі№2а-11478/10/2070 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові № 0000300840/0 від 09.09.2010 року..

Прийняти в цій частині позову нову постанову.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові № 0000300840/0 від 09.09.2010 року

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2011 року по справі № 2а-11478/10/2070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

<Звіт про виконання >

Головуючий суддя<підпис >Гуцал М.І.

Судді<підпис >

<підпис >Зеленський В.В. Пянова Я.В. <Список ><Текст > Повний текст постанови виготовлений 12.07.2011 р.