Ухвала суду № 19203189, 18.10.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-1499/11/0170

18.10.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, Публічного акціонерного товариства "Бром"- ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.03.11

представник відповідача, Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим- не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю. ) від 21.06.11 у справі № 2а-1499/11/0170

за позовом Публічного акціонерного товариства "Бром" (вул. Північна, 1, місто Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим, 96000)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (вул. Північна, 2, місто Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим, 96000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.06.2011 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Бром»задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим від 20.01.2011 №0000022304/0 про зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість в сумі 42767,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 21383,50грн. за жовтень 2010 року; №0000012304 від 20.01.2011 про зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість в сумі 34732,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 17366,00грн. за жовтень 2010року.

В апеляційній скарзі Красноперекопська обєднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим просить скасувати судове рішення та відмовити позивачу у позові в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що постанову суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не в повному обсязі зясовані обставини справи, що мають суттєве значення для справи.

Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

На підставі статті 55 Конституції України кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Бром», суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на бюджетне відшкодування по зазначених господарських операціях, оскільки ним дотримані всі передбачені законом умови щодо виникнення такого права.

Із висновками Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і вимогах закону.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Красноперекопська обєднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим 20.01.2011 прийняла податкові повідомлення-рішення:№0000022304/0 про зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість в сумі 42767,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 21383,50грн. за жовтень 2010року та №0000012304 про зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість в сумі 34732,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 17366,00грн. за жовтень 2010року.

Передумовою зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 42767,00грн. та у сумі 34732,00 грн. став акт №1860/23-04/05444552/143 позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 608282,00грн. за жовтень 2010 року, у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість наступних податкових періодів, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась у липні 2009року, серпні 2010року, вересні 2010року.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки.

Перевіркою встановлені порушення позивачем підпункт 7.2.3, підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, підпункт 7.7.2 пункту 7.2 статті 7, підпункт 7.2.1, підпункт 7.2.4 пункту 7.2, підпункт 7.4.1 пункту 7.4, підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2010року на 34732,00грн. та завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2010року на 42767,00грн.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Слід зазначити, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Закону, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, якій є підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до вимог Закону.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що згідно податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2010 року позивачем до податкового кредиту включені податкові накладні, які відповідають вимогам підпункту 7.2. 1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»: №22100000006 від 22.10.2010, видана ТКФ «Юпітер», №183 від 29.10.2010, видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство Будвироби», №212 від 25.10.2010, видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримкомплекс», №147 від 06.10.2010, №152 від 18.10.2010, №154 від 201.01.2010, видані Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрохімальянс».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що суми податку на додану вартість були фактично сплачені позивачем постачальнику у вересні-жовтні 2010року, зазначені суми увійшли до складу ціни придбаних товарів та послуг та були перераховані на розрахункові рахунки продавців, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, накладними Укрзализниці, податковими накладними, які містяться в матеріалах справи. Також матеріали справи містять копії документів, що підтверджують операції купівлі-продажу товарів між позивачем та постачальниками, у тому числі договори №43 від 03.04.2009, №21 від 20.01.2009.

Недоречними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що контрагентами позивача не відображено податкове зобовязання відносно позивача на суму податку на додану вартість, а тому позивач не має права на включення суми 21646,00грн. до складу податкового кредиту, оскільки позивач не може відповідати за дії контрагентів щодо відображення податкових зобовязань.

Слід зазначити, що бюджетне відшкодування не ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартсть, що включений платником податку до податкового кредиту.

Слід зазначити, що зазначена правова позиція узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статей 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, ця позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, судова колегія не приймає до уваги доводів відповідача, який повязує право платника податку на додану вартість на податковий кредит із фактом сплати цього податку контрагентом до бюджету.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на бюджетне відшкодування по зазначених господарських операціях, оскільки ним дотримані всі передбачені законом умови щодо виникнення такого права.

Стосовно доводів апеляційної скарги про правомірність зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість в сумі 34732,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 17366,00грн. за жовтень 2010року з підстав завищення податкового кредиту вересня 2010року (податкове повідомлення-рішення №0000012304/0 від 20.10.2011) та прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000022304/0 від 20.01.2011 в частині зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість в сумі 21121,00грн. за жовтень 2010року за рахунок укладення субєктом господарювання нікчемного правочину з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрохімальянс»судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрохімальянс»договори №43 від 03.04.2009 та №21-01 від 20.01.2009, а також додаткові угоди до них є дійсними та направленими на здійснення правових наслідків, що підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, накладними на поставку товару, отже, сума податку на додану вартість в сумі 37063,00грн. підлягає бюджетному відшкодуванню.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що як вбачається із податкових накладних позивачу був поставлений товар (розчин аміаку та кислота хлористоводородна (соляна) за укладеними договорами, товар був позивачем фактично отриманий, що підтверджується накладними, вартість товару була сплачена в повному обсязі, про свідчать платіжні доручення про оплату товару.

Помилковими вважаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрохімальянс»за місцезнаходженням, оскільки наданий підприємством витяг з Єдиного державного реєстру свідчить, що станом на 11.10.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрохімальянс»зареєстровано за адресою, вказаною в оформлених сторонами при виконані господарських операцій первинних документах, яка відповідає місцезнаходженню за реєстраційними документами, що повністю узгоджується з приписами статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої єдиним допустимим доказом місцезнаходження юридичної особи є данні Єдиного державного реєстру, і ніяк не використану податковою інспекцією службову записку податкової міліції про відсутність підприємства за місцезнаходженням, оскільки якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Красноперекопською обєднаною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим не доведені обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, у тому числі, не надано доказів того, що позивач порушив вимоги діючого законодавства стосовно отримання бюджетного відшкодування, також не доведено нікчемність або визнання недійсними угод, укладених позивачем за вказані податкові періоди, податкові зобовязання і податковий кредит по яким відображені в податкових деклараціях, а надані позивачем письмові пояснення щодо фактичного виконання господарських операцій, отриманий товар використовується у господарській діяльності позивача, суми податку на додану вартість сплачені контрагентам у складі вартості товарів, податкові накладні відповідають вимогам закону, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим правомірно визнані протиправними та скасовані.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, повно та правильно зясував характер спірних правовідносин, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.06.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.06.2011 у справі № 2а-1499/11/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 24 жовтня 2011 року