Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
Справа № 2а-3885/09/4/0170
11.10.11 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіІщенко Г.М.,
суддів Щепанської О.А. , Кучерука О.В. секретар судового засіданняКисельова А.О.
за участю сторін:
представник позивача, Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Слава"- Стиранка Ірина Євгенівна - довідка з ЄДРПОУ №409921,
представник відповідача, Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим- ОСОБА_9, довіреність № 1437/9/10 від 14.08.09
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 26.05.11 у справі № 2а-3885/09/4/0170
за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Слава" (вул. Червонофлотська, 1, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)
до Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної республіки Крим (вул. Леніна, 22-а, місто Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.05.2011 адміністративний позов Закритого акціонерного товариства «Санаторій «Слава»задоволено: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим від 18.02.2009№ 0006932301/1 про зменшення Закритому акціонерному товариству "Санаторій "Слава" (ідентифікаційний код 02650854) суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2008 року у розмірі 73721,00 грн. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим від 18.02.2009 № 0001931701/1 в частині визначення Закритому акціонерному товариству "Санаторій "Слава" (ідентифікаційний код 02650854) суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3153,60 грн. за основним платежем та 6307,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція в місті Алушті Автономної Республіки Крим просить скасувати постанову суду першої інстанції від 26.05.2011 з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 11.12.2008 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0006932301/0 про зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2008 року у розмірі 73721,00 грн. та №0001931701/0 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3439,69 грн. за основним платежем та 6307,20 грн. за штрафними санкціями.
За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, скарги платника податку - без задоволення, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.02.2009 № 0006932301/1 та від 18.02.2009 №0001931701/1.
Передумовою зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2008 року у розмірі 73721,00 грн. та визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3439,69 грн. за основним платежем та 6307,20 грн. за штрафними санкціями став акт від 26.11.2008 №1481/23/02650854 планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 01.04.2007 по 30.06.2008.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення на 73721,00 грн. бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за січень 2008 року та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду по рядку 26 декларації за червень 2008 року на 4282682,00 грн. Також встановлено порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Перевіркою встановлено, що у періоді, що перевірявся, платник податків отримував на рахунок у банку та у касу від юридичної особи та фізичних осіб грошові кошти у якості оплати за нежитлові приміщення обєкту будівництва будівлі корпусів №№ 9, 10, відповідно до укладених договорів про участь у будівництві нежитлового приміщення.
Відповідач дійшов висновку про те, що позивач повинен був утримувати та вносити до бюджету податок на додану вартість (шляхом декларування податкових зобовязань), що отриманий ним у звітному (податковому) періоді у складі коштів, що надійшли за зазначеними договорами. На підставі вказаного, грошові кошти, що надходили у межах договорів про участь у будівництві нежитлових приміщень, були включені до бази оподаткування податком на додану вартість у відповідності з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України". Підставами виникнення господарських зобовязань, відповідно до статті 174 Господарського кодексу України є також інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать ( стаття 67 Господарського кодексу України).
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, а відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що договори про участь у будівництві нежитлового приміщення, укладені позивачем із юридичними і фізичними особами містять такі умови. Предмет договору полягає у наступному: "підпункт 2.1 - на підставі цього договору Сторона-1 (позивач) своїми силами і засобами, із залученням грошових коштів Сторони-2 здійснює будівництво нежитлових будівель загальною площею 13491,42 кв. м. Після введення в експлуатацію обєкту Сторона-1 передає Стороні-2 профінансоване не житлове приміщення (номер, загальна площа, поверх розміщення кожного приміщення визначені у кожному договорі окремо), збудоване Стороною-1 згідно із проектом "Реконструкція санаторію "Слава", спальні корпуси №№ 9, 10 в місті Алушта", з урахуванням комплексу робіт, передбачених технічними характеристиками нежитлових приміщень, а Сторона-2 забезпечує фінансування будівництва Обєкту фінансування та приймає його у свою власність відповідно до умов цього Договору. Сторона-1 за договором (позивач) зобовязується збудувати обєкт будівництва і передати у власність обєкт фінансування (підпункт 4.1.1 договору), інформувати Сторону-2 про хід будівництва обєкту (підпункт 4.1.5 договору), передати обєкт фінансування у власність Стороні-2 у строк 30 (тридцять) календарних днів після введення обєкту будівництва в експлуатацію відповідно до умов передачі обєкту фінансування у власність Стороні-2, визначених цим Договором (підпункт 4.1.7 договору), здійснити за дорученням Сторони-2 за рахунок Сторони-2 оформлення права власності на переданий Стороні-2 обєкт фінансування (підпункт 4.1.10 договору).
Заявником апеляційної скарги не враховано, що Цивільним законодавством не передбачений такий вид договору як договір про участь у будівництві нежитлового приміщення, або про дольову участь у будівництві нежитлової будівлі, але можливість укладення такого типу договорів передбачена Законом України "Про інвестиційну діяльність". Такий договір також передбачений Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, як підстава для реєстрації права власності із видачею свідоцтва про право власності на обєкти нерухомого майна.
Регулювання правових відносин стосовно права власності на результат інвестицій здійснюється згідно загальних правил цивільного законодавства України. Так, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди тощо), згідно статті 331 Цивільного кодексу України, виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що позивач, згідно умов наданих договорів про участь у будівництві нежитлового приміщення, або про дольову участь у будівництві нежитлової будівлі ні на одному з етапів реалізації договору не реєструє своє право власності на приміщення апартаментів, тобто не стає власником обєкта нерухомого майна, що профінансоване інвестором та передається Стороні-2.
Слід зазначити, що за результатами укладених договорів позивач передає не право власності на обєкт, а результати виконаного доручення у вигляді матеріалізованого обєкта та сукупності майнових прав, які дозволяють інвестору вимагати оформлення свого права власності на обєкт, як і передбачено договором у підпунктах: 4.1.1, 4.1.7, 4.1.10, 4.2.2, 4.2.7. Інвестор є власником обєкта інвестування у розмірі вкладених ним у обєкт коштів, у тому числі і до моменту оформлення правовстановлюючих документів на готовий обєкт.
Отже, при визначенні порядку оподаткування операцій за такими договорами слід виходити з суті врегульованих ними відносин.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що згідно укладених договорів Закрите акціонерне товариство «Санаторій «Слава»прийняв на себе за дорученням та за рахунок інвесторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітальні інвестиції" та фізичних осіб зобовязання з виконання визначених договорами юридичних та фактичних дій, функцій генерального замовника будівництва та уклав договір на будівництво обєктів нерухомого майна корпусів №№ 9, 10 із підрядною організацією Товариством з обмеженою відповідальністю "Ербек", що відповідає умовам договору доручення, передбаченого главою 68 Цивільного кодексу України.
Судова колегія відмічає, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобовязується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія у межах якої є чинним виключне право повіреного, що повністю узгоджується з вимогами статті 1000 Цивільного кодексу України.
При цьому повірений зобовязаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у звязку з виконанням доручення (стаття 1006 Цивільного кодексу України), а довіритель зобовязаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, повязані з виконанням доручення; негайно прийняти від повіреного все одержане ним у звязку з виконанням доручення (стаття 1007 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перехід грошових коштів від інвесторів до Закритого акціонерного товариства «Санаторій «Слава» та майна від Закритого акціонерного товариства «Санаторій «Слава»до фізичних та юридичних осіб здійснюється за договорами, що відповідають вимогам, передбаченим договором доручення, та за своїми функціями згідно цих договорів позивач фактично виконує функції повіреного, відповідно право власності на майно до Закритого акціонерного товариства «Санаторій «Слава»(Сторони 1 за договорами) не переходить.
Судова колегія звертає увагу на те, що договори про участь у будівництві нежитлового приміщення не передбачають передачу Закритому акціонерному товариству «Санаторій «Слава»права власності на товар, оскільки умовами договорів передбачено, що Сторона-2 реєструє право власності на обєкт після введення його у експлуатацію за собою, відповідно немає переходу права власності від Санаторію тому що він його не отримує у встановленому для нерухомості порядку. Тому, по своїй правовій суті договори, що укладені позивач є змішаними договорами, що дозволяється цивільним та господарським законодавством України з елементами договору доручення.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням, що повністю відповідає приписам пункту 4.7. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Отже доводи апеляційної скарги щодо заниження позивачем суми податкових зобов'язань і завищення суми бюджетного відшкодування за січень 2008 року у розмірі 73721,00 грн., не є нормативно і документально обґрунтованими, тому вимоги про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2009 № 0006932301/1 обґрунтовано задоволенні в повному обсязі.
Щодо правомірності визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у податковому повідомленні-рішенні від 18.02.2009 №0001931701/1 на суму 3230,67 грн., судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Із акту перевірки вбачається, що позивач виплатив дохід таким фізичним особам: ОСОБА_3 виплачено за товар кошти у розмірі 159,00 грн. за платіжними дорученнями від 27.06.2007 та від 04.07.2007; ОСОБА_4 за надані послуги виплачено 620,00 грн. за платіжними дорученнями №736 від 30.07.2007, №873 від 30.08.2007; №1107 від 06.11.2007, №34 від 14.01.2008, №517 від 30.05.2008;ОСОБА_5 виплачений дохід за товар у розмірі 12420,00 грн. відповідно до платіжних доручень №872 від 29.08.2007 та №1167 від 04.12.2007;ОСОБА_6 виплачений дохід за надані послуги у розмірі 7825,00 грн. за платіжними дорученнями №877 від 30.08.2007, №991 від 03.10.2007, №1088 від 05.11.2007, №1163 від 30.11.2007, №1244 від 26.12.2007, №75 від 29.01.2008,№182 від 05.03.2008та №429 від 07.05.2008.
З вказаної суми податковим органом обчислено суму заниження податкового зобов'язання (3153,60 грн.) із застосування ставки податку 15% (21024,00 грн. х 15%).
Особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок (підпункт «а»пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).
Податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України. Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід (пункт 1.15 статті 1, пункт 2.1 статті 2,підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).
Підпункт8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
Згідно підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»оподаткування доходів, зокрема, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань з урахуванням норм цього пункту. До спеціального законодавства (чинного на час виникнення спірних відносин) належить спеціальна система оподаткування, запроваджена Указом Президента України від 03.07.1998 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та звичайна (загальна) система оподаткування, діюча у відповідності з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", окрім фіксованого податку.
Слід зазначити, що особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу, що повністю узгоджується з правовою позицією, яка міститься у листі Державної податкової адміністрації України від 23.11.2009 N12004/6/17-0716 «Щодо оподаткування доходів суб'єктів підприємницької діяльності, виплачуваних за виконання господарських договорів з юридичними особами».
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що документи стосовно відносин позивача: із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (платіжні доручення, договори, рахунки) містять дані про наявність у вказаних осіб статусу суб'єктів господарювання (фізичних осіб - підприємців), з чого суд першої інстанції зробив правильний висновок, що зазначені господарські операції вказані фізичні особи провадили в межах своєї підприємницької діяльності, позивач був обізнаний про наявність у них відповідного правового статусу.
Вказані обставини підтверджені також висновком проведеного у справі експертного дослідження, відповідачем у встановленому порядку не спростовані, судом не встановлено доказів, що можуть поставити висновки експертизи під сумнів у цій частині.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною податковою інспекцією в місті Алушті Автономної Республіки Крим не доведені обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.
Судове рішення відповідає нормам матеріального права та не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.05.2011 у справі № 2а-3885/09/4/0170 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко
Судді підпис О.А.Щепанська підпис О.В.Кучерук З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.М. Іщенко
Повний текст судового рішення
виготовлений 17 жовтня 2011 року
Судове рішення № 19203166, Севастопольський апеляційний адміністративний суд було прийнято 11.10.2011. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-3885/09/4/0170. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: