Постанова № 19202198, 14.09.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції -

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2011 року справа №2а-4323/11/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Арабей Т. Г.

суддів Геращенка І.В. , Губської Л.В.

при секретарі: Варчук О.М.

за участю:

представника позивача ОСОБА_2 діючої за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрдонбасекологія" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року по справі № 2а-4323/11/1270 за позовом Державного підприємства "Укрдонбасекологія" до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000122344 від 20.05.2011р. та №0000132344 від 20.05.2011 р.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000122344 від 20.05.2011 та №0000132344 від 20.05.2011.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 р. у справі № 2а-4323/11/1270 у задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Укрдонбасекологія» до Державної податкової інспекції в м. Свердловську про скасування податкових повідомлень-рішень №0000122344 від 20.05.2011 та №0000132344 від 20.05.2011 відмовлено повністю.

Не погодившись з судовим рішенням Державне підприємство "Укрдонбасекологія" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.07.2011 року у справі 2а-4323/11/1270 та ухвалити нове рішення, яким:

-позов Державного підприємства «УКРДОНБАСЕКОЛОГІЯ» до Державної податкове і інспекції у місті Свердловську Луганської області - задовольнити повністю;

-скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Свердловську Луганської області: № 0000122344 від 20.05.2011 року та № 0000132344 від 20.05.2011 року (надалі - спірні податкові повідомлення-рішення) про визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 46 287 грн. - за основним платежем та 11 571,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та з податку на прибуток у розмірі 57 860,00 грн. - за основним платежем та 14 465,000 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) відповідно.

Апеляційна скарга мотивується порушенням Донецьким окружним адміністративним судом норм матеріального права, обставинам справи дана неправильна правова оцінка.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача до судового засідання не зявився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати та у задоволені позову відмовити, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державне підприємство «Укрдонбасекологія» є юридичною особою та знаходиться на податковому обліку у ДПІ в м. Свєрдловську як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом та довідкою (а.с. 15).

В період з 27.04.2011р. по 05.05.2011 року відповідачем була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ДП «Укрдонбасекологія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Агроконтракт» за період з 01.04.2008р. по 30.06.2008р., за результатами якої складено акт №323/23/20161768 від 06.05.2011 року (а.с. 50-60).

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків, тому угоди поставки по взаємовідносинам з ТОВ «Агроконтракт» є нікчемними.

В порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 підприємством занижено податок на прибуток за 2 квартал 2008 року в сумі 57 860,00 грн.; в порушення п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 46 287,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ в м. Свердловську винесені податкові повідомлення-рішення від 20.05.2011р. за № 0000122344 про визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 57 858,75 грн., у тому числі 46 287,00 грн. - за основним платежем, 11571,75 грн. - за штрафними санкціями та від 20.05.2011 №0000132344 про визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 72 325,00 грн., у тому числі 57860,00 грн. - за основним платежем, 14465,00 грн. - за штрафними санкціями (а.с.26- 27)

Підставою для прийняття даних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток за договорами від 03.04.2008р. № 153, від 08.05.2008р. №201 та від 26.05.2008р. № 225 між ДП «Укрдонбасекологія» та ТОВ «Агроконтракт» щодо поставки дизельного палива, які податковим органом визнано нікчемними (а.с. 28-33).

За вказаними договорами ТОВ «Агроконтракт» надало ДП «Укрдонбасекологія» податкові накладні від 10.04.2008, 18.04.2008, 24.04.2008, 08.05.2008, 14.05.2008, 28.05.2008р., на підставі яких формувався податковий кредит позивача (а.с. 34-36).

Податковий орган прийшов до висновку, що ДП «Укрдонбасекологія» було задіяно в ланцюгу операцій, які відбувались без мети реального настання правових наслідків, а саме ТОВ ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» мало взаємовідносини з покупцем ТОВ «Агроконтракт», з яким в подальшому позивачем були укладені договори на поставку палива.

В момент здійснення операцій, засновником та директором ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» був ОСОБА_3, якого вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року, який набрав чинності, у справі № 1-533/2010 визнано винним у вчинені злочинів та засуджено за частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 15, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України (а.с. 78-84), тобто за посягання на встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької діяльності, порядок державної реєстрації субєктів підприємницької діяльності, порядок оподаткування підприємств та права власності, усвідомлюючи соціально-небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи настання соціально-небезпечних наслідків у вигляді завдання матеріальної шкоди охоронюваним законом інтересам держави та допускаючи їх настання, здійснив в період з січня 2008 року фіктивне підприємництво, тобто створення субєкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, повязаної с ухиленням від сплати податків , а також службовий підлог .

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду від 11.11.2009р. визнано недійсний запис про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» та припинено її юридичну особу, а тому вказані обставини підтверджують відсутність господарської діяльності та поставки товарів на адресу ТОВ «Агроконтракт», та, як слідство, на адресу ДП «Укрдонбасекологія».

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що укладені ДП «Укрдонбасекологія» з ТОВ «Агроконтракт» договори поставки нафтопродуктів є правочинами, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки є безтоварним та направленим на безпідставне формування податкового кредиту та протиправне одержання доходу за рахунок відшкодування податку на додану вартість, а тому є нікчемним та таким, що підлягає виключенню з податкового обліку позивача, з огляду на нижчевикладене.

З даними висновками суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.6, п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (який діяв на час виконання господарських операцій ) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а податкове зобовязання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України “Про податок на додану вартість” передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Згідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2.6 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В суді позивачем доведено, що по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Агроконтракт» витрати понесені позивачем підтверджені первинними документами, а саме: договорами, податковими та видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, платіжними дорученнями( а.с.29-49)

Крім того, факт використання отриманого палива у господарський діяльності позивача, підтверджуються звітами про витрату ГСМ, картками та журналом руху дизпалива, згідно яких позивачем надано послуги власним транспортом, який був заправлений отриманим паливом( а.с.182-215).

Судом не взято до уваги долучені позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні за формою № 1-ТН (арк. справи 37-46), оскільки вони не відповідають вимогам Інструкції № 281/171/578/155 де чітко закріплено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється на підставі товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт). Однак даний висновок суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки податковим органом дані обставини в акті перевірки як порушення не зазначені, окрім того, дана інструкція прийнята пізніше, чим складені товарно - транспортні накладні.

Колегія суддів зазначає, що не відповідність товарно - транспортних документів зазначеній формі ,при наявності доказів виконання таких операцій, не є підставою для визнання не правильності формування податкового кредиту.

Всі вищезазначені документи суд приймає у якості належних та допустимих доказів, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Так, згідно вказаногоЗаконупідставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Всі ці вимоги позивачем дотримані.

Особливості правового регулювання договірних відносин поставки у сфері господарювання визначені в Господарському кодексі України. Так, Господарський кодекс України регламентує питання щодо предмету, кількості, асортименту, строків і порядку поставки, комплектності, якості товарів, що поставляються, претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів, а також встановлює вимогу викладати умови господарських договорів поставки відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Частинами п'ятою та шостою статті 267 Господарського кодексу України встановлено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, ні законодавство, ні договір поставки не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для виробництва товару, його зберігання або самостійно здійснювати його перевезення. Такими виробничими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообороту: відповідні дилери, субдилери, посередники у торгівлі вугіллям.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обовязок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та не надано доказів того, що товар, який був замовлений у ТОВ «Агроконтракт» не використовується позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Також, належно допустимих доказів того, що угода носить ознаки нікчемності, ДПІ у м. Свердловську Луганської області не зазначила.

Колегія суддів вважає, що укладені між позивачем та ТОВ «Агроконтракт» на момент розгляду справи є чинними, оскільки в судовому порядку недійсними не визнавались.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість. Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у звязку з чим колегія не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обовязків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, заниження податку на додану вартість у 2008 року не знайшли свого документального підтвердження.

Колегія суддів враховує також те, що відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги підпункту 2.3.4 пункту 2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року, згідно якого не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими , які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання .

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

ДПІ у м. Свердловську, Луганської області дійшла хибного висновку про неспрямованість правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Агроконтракт», на реальне настання правових наслідків.

З цього слідує, що висновок податкової інспекції про наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Агроконтракт» , в розумінні п. 1 ст. 228 ЦК України, зроблений відповідачем на підставі невірного тлумаченням змісту вказаної норми матеріального права та довільного трактування фактичних обставин. Ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідачем не вказано в чому полягає нікчемність угод, чим порушений публічний характер, чиї права та свободи порушують.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тому, висновки суду першої інстанції в цій частині помилкові та зроблені при невірному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п. 3 ч.1 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст.ст. 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрдонбасекологія" задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 р. у справі № 2а-4323/11/1270 - скасувати.

Позовні вимоги Державного підприємства "Укрдонбасекологія" до Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000122344 від 20.05.2011р. та №0000132344 від 20.05.2011 р.-задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області за №0000122344 від 20.05.2011р. та №0000132344 від 20.05.2011 р.-

Вступна та резолютивна частини постанови постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14 вересня 2011р. Постанова у повному обсязі складена 19 вересня 2011 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Т.Г.Арабей

Судді: І.В.Геращенко

Л.В.Губська