Постанова № 19201665, 27.01.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 січня 2011 року 1419 № 2а-13630/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс"

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова

провизнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.09.2010р. За участю представників:

від позивача : Тарасенко О.М.

від відповідача : не прибув (заява без участі)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 27.01.2011р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Айбокс»(далі ТОВ «Айбокс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0003702380, №0003712380 від 09.09.2010р.

Позивач вважає, що не порушував вимог ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», оскільки, термінали позивача не здійснюють торгівельної діяльності, а лише здійснюють приймання платежів (готівки) від платників для подальшого переказу платежів на користь інших осіб.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та в обґрунтування зазначає, що підприємством порушено ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», а саме провадження господарської діяльності без наявності (придбання) відповідного торгового патенту за період з 02.08.2010р. по 27.08.2010р. Крім того, відповідачем подано клопотання від 15.12.10р. №35921/9/10-008 про розгляд справи без участі представника ДПІ у Залізничному районі м. Києва.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова здійснені перевірки (акти перевірки №023852 від 25.08.2010р., №023869 від 27.08.2010р.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбокс»(код ЄДРПОУ 34046074), зокрема програмно технічних комплексів самообслуговування, які належать позивачу.

За результатами перевірки складено вищезазначені акти перевірок, якими встановлено порушення позивачем вимог п. 1, п. 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»та вимог ст.. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

В результаті встановлення допущення позивачем порушень Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Києва винесені рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій :

№0003712380 від 09.09.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 495,48 грн. (320 грн. (варт патенту за міс.) / 31 кал. дн. х 24 дні х 2)

№0003702380 від 09.09.2010р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 536,77 грн. (320 грн. (варт патенту за міс.) / 31 кал. дн. х 26 дні х 2)

Правомірність винесення вказаних рішень є предметом розгляду даної справи.

Обставини справи, зокрема, належність всіх зазначених в актах перевірок програмнотехнічних комплексів позивачу, здійснення даними комплексами прийняття готівки, видачі після отримання готівки саме доданих до актів перевірки документів, відсутність патентів, позивачем та відповідачем не спростовувалася, сторонами в процесі судового розгляду підтверджені.

Проаналізувавши обставини справи, пояснення представників сторін, ознайомившись з доказами, які наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»N 98/96-ВР від 23.03.96 р. (із змінами та доповненнями та чинного на момент спірних правовідносин) встановлено загальний обовязок з застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі РРО) для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, юридичних осіб, які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (ст. 1).

Суд приходить до висновків, що даною правою нормою передбачено обовязок з застосування РРО для визначених субєктів господарювання при здійсненні розрахунку, з визначенням готівкового та необмеженої кількості видів безготівкового розрахунку.

Також суд вважає, що нормою статті 1 зазначеного Закону передбачено таке застосування для сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, проте, дане визначення статті 1 не встановлює обмеження застосування РРО конкретними видами діяльності. Крім того, згідно зі статтею 1, встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається.

Такі норми щодо незастосування (виключення) наведені у статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Серед норм статті 9 не визначено діяльності з прийняття коштів для переказу їх на розрахункові рахунки підприємств.

Такі висновки суд обґрунтовує тим, що:

діяльність позивача не є реалізацією продукції власного виробництва, позивачем не видаються прибуткові касові ордери (п.1 ст.9);

позивач не виконує банківських операцій, оскільки не є банківською установою, не має ліцензії на виконання такої діяльності (п.2 ст.9), оскільки перелік банківських операцій, передбачено ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та обумовлено наявністю банківської ліцензії;

позивач не здійснює продаж товарів у системах електронної торгівлі (комерції) (п.13 ст.9).

Судом вбачається, що звільнення, передбачені пунктом 12 статті 9, обумовлені саме відсутністю операцій з розрахунків у готівковій формі в місці отримання товарів (надання послуг), натомість, в даному випадку місце здійснення розрахунку не співпадає з місцем надання послуги, а передумовою видачі розрахункового документу є саме здійснення розрахунку (розрахункової операції), тобто передача готівки або інших засобів платежу.

Зазначене підтверджується нормами статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», згідно з якими розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця (абзац четвертий статті 2).

Також зазначене підтверджується визначенням місця проведення розрахунку, як місця, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місця отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо, наведеного у статті 2.

Та обставина, що крім розрахункових операцій позивачем не виконується надання послуг чи продаж товарів, не впливає на наявність встановленого Законом обовязку позивача із застосування, при цьому, реєстратора розрахункових операцій.

Таких висновків суд доходить з урахуванням того, що контрагенти позивача, які отримують кошти на розрахунковий рахунок на підставі угод з позивачем, не несуть обовязків з видачі розрахункових документів, оскільки місце надання послуги (отримання товару) не співпадає з місцем проведення розрахунку. До того ж, для отримувачів коштів такі розрахунки будуть безготівковими.

Натомість, позивач, приймаючи готівкові кошти, здійснює саме розрахункову операцію.

Нормами статті 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»визначено, що об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Під торговельною діяльністю слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Даний Закон також передбачає перелік видів діяльності, щодо яких відсутній обовязок з придбання патенту (ч. 3 ст.1, ч.6, 10-13 ст.3), які не передбачають діяльності позивача.

Як вбачається з актів перевірки, позивач здійснював господарську діяльність без наявності (придбання) відповідного патенту за період з 02.08.10р. по 27.08.10р. (термінал 8747040, м. Львів, вул. Патона, 37) та за період з 02.08.10р. по 25.08.10р. (термінал 8747043, м. Львів, вул. Петлюри, 37).

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернуту увагу на те, що акт перевірки є носієм доказової інформації.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факт відсутності торгового патенту позивач в судовому засіданні не спростував і сам підтвердив, що на час проведення перевірки його отримано не було.

Судом не приймаються посилання позивача на норми постанови Правління НБУ №53 від 05.03.2008 року «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування»з огляду на те, що даною постановою не може визначатися коло операції, щодо яких не застосовується РРО. При цьому, суд враховує приписи статті 1 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Статтею 8 вказаного Закону передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність, операції з торгівлі готівковими валютними цінностями, операції з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, у разі порушення вимог цього Закону несуть таку відповідальність: … за здійснення операцій, передбачених цим Законом, без одержання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого частиною другою статті 7 цього Закону, сплачують штраф у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із зазначеним порушенням.

Як зазначено в ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином відповідач, як субєкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним рішень. Позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Айбокс».

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя П.О. Григорович