Постанова № 19201112, 05.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 серпня 2011 року 11:38 № 2а-6757/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом ТОВ «АБВ Строй» доДПІ у Шевченківському районі м. Києва провизнання нечинними податкового повідомлення-рішення У судовому засіданні 5 серпня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Товариство з обмеженою відповідальністю «АБВ Строй»(надалі також «Позивач», «ТОВ «АБВ Строй») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (надалі також «Відповідач»або «ДПІ у Шевченківському районі міста Києва»), про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002322302.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002322302, на думку представника Позивача, прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, на підставі безпідставних висновків та невірного застосування норм податкового законодавства, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, ТОВ «АБВ Строй»мало фінансово-господарські операції з ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»на підставі укладеного господарського договору від 2 липня 2010 року № 02/07-2010 про надання послуг. На виконання вказаних договірних зобовязань ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»належним чином оформлялися податкові накладні із зазначенням необхідних реквізитів, в тому числі індивідуальних податкових номерів продавців як таких, що зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Отже, на думку представника Позивача, відповідно до вимог чинного законодавства, що регламентує порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, ТОВ «АБВ Строй»зобовязане враховувати у складі податкового кредиту суми податку на додану вартість, за податковими накладними, виписаними ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»за період серпень 2010 року.

Крім того, необґрунтованим, на думку представника Позивача, є висновок Відповідача про фіктивність договору від 2 липня 2010 року № 02/07-2010 про надання послуг, оскільки станом на сьогоднішній день відсутнє рішення суду про визнання даного договору недійсним у звязку з його фіктивністю.

Щодо поставки відповідних будівельних товарів, представник Позивача посилався на те, що правовідносини між ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»»та ТОВ «АБВ строй»виникли шляхом надання та прийняття пропозиції щодо купівлі продажу товару, що не суперечить цивільному законодавству України.

Представник Відповідача ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Представником Відповідача також було зазначено про те, що проведеною перевіркою Позивача було встановлено відсутність поставок послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за серпень 2010 року щодо придбання ТОВ «АБВ строй»товарів (робіт, послуг) у контрагента-постачальника не підтверджуються з урахуванням відсутності майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Представник ДПІ також посилався на факт порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»та його контрагента ТОВ «Елфра дислей», а також відсутність за місцезнаходженням іншого контрагента ТОВ «Е-Восток Україна».

Враховуючи вищевикладене, представник Відповідача вказав на те, що укладений між ТОВ «АБВ строй»та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»договір від 2 липня 2010 року № 02/07-2010 про надання послуг не спричинив настання реальних наслідків.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Станом на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі також «Закон № 2181»).

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «АБВ Строй»(код ЄДРПОУ 35209325) в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС», код за ЄДРПОУ 35542787 за період серпень 2010 року.

За результатами перевірки Відповідачем було складено Акт від 8 квітня 2011 року № 764/23-02/35209325, яким встановлено:

1. порушення вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобовязання на загальну суму 21106 грн. в т.ч. по періодах: серпень 2010 року 21106 грн.

2. перевіркою встановлено відсутність поставок послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за серпень 2010 року щодо придбання ТОВ «АБВ Строй»(код за ЄДРПОУ 35209325) товарів (робіт, послуг) у контрагента постачальника, що не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. В звязку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний право чин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Згідно п.1, п, 5, ст. 203, п. 1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ЦК України встановлено нікчемні правочини.

На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002322302, яким за порушення підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобовязання ТОВ «АБВ Строй»за платежем «податок на додану вартість»в розмірі 26383 грн. грн. (основний платіж 21106,00 грн. грн. та штрафні санкції 5277,00 грн.).

В той же час, Позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002322302 таким, що суперечить вимогам чинного станом на час його винесення податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002322302, як рішення субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, складеним за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог, зокрема:

- підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновок Відповідача про вищевказане порушення ґрунтується на тому, що договір, укладений між ТОВ «АБВ Строй»та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»не спричинив реального настання правових наслідків. На думку Відповідача, господарські операції за серпень 2010 року щодо придбання ТОВ «АБВ Строй»у контрагента постачальника, що не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Так, як встановлено Судом, 2 липня 2010 року між ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»(Виконавець) та ТОВ «АБВ Строй»(Замовник) укладено Договір № 02/07-2010 про надання послуг.

Відповідно до пункту 1.1 Договору № 02/07-2010, Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором доручає, а Виконавець бере на себе зобовязання надавати Замовникові послуги з організації консультацій по юридичним питанням в обсязі на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 2.1 Договору № 02/07-2010 визначено, що Виконавець бере на себе зобовязання:

- надавати консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у діяльності послуги Замовника, надавати своєчасні рекомендації щодо усунення виявлених недоліків;

- перевіряти відповідність вимогам законодавства внутрішніх документів Замовника, надавати допомогу Замовнику з підготовки та коректного оформлення зазначених документів;

- брати участь у підготовці (переддоговірна робота) та укладанні різного роду договорів між Замовником з іншими особами, іншими способами, забезпечує належну Договірну роботу Замовника;

- інформувати Замовника про зміни в законодавстві, що стосуються їх діяльності;

- здійснювати консультації з правових питань працівників Замовника;

- надавати послуги з організації консультацій по юридичним питанням.

Згідно з підпунктом 2.3.2 Договору № 02/07-2010 Виконавець має право отримати за виконані послуги оплату в розмірах і строки, передбачені Договором.

Пунктом 3.1 Договору № 02/07-2010 визначено, що вартість послуг складає почасово оплату 300000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 50000,00 грн.

Розрахунки за послуги з організації консультацій по юридичним питанням, проводяться за виконані роботи на основі акту виконаних робіт шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок виконавця.

30 червня 2010 року ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»виписано Податкову накладну № 0830 на загальну суму 52061,2 грн.

Крім того, як встановлено Судом на підставі матеріалах справи, ТОВ «АБВ Строй»перебувало у договірних відносинах з ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»з приводу поставки відповідних товарів. Вступ в договірні відносини та їх реалізації характеризувалися надісланням ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»на адресу ТОВ «АБВ Строй»рахунків-фактур (з відповідними реквізитами і істотними умовами) (оферта) та оплати вказаних товарів ТОВ «АБВ Строй»(акцепт).

1 червня 2010 року ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»виписано Податкову накладну № 0801 на загальну суму 74579,06 грн.

Порядок обчислення і плати податку на додану вартість визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, відповідно до вимог вищенаведених правових норм, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»..

Таким чином, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності відповідних господарських операцій у договірних зобовязаннях між Позивачем та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»із зясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та характеру наданих послуг та придбаних товарів, подальшого їх використання в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, реальність відповідних господарських операцій між сторонами Договору № 02/07-2010 повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цього договору, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Сам по собі факт сплати коштів за надані послуги не є безумовним свідченням того, що надання (отримання) таких послуг мало місце. В той же час, відповідні суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням послуг, повинні бути підтверджені відповідними документами: податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Крім того, Суд звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартіть господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Відтак, враховуючи вищенаведене, Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності надання та отримання (оплати) послуг за Договором № 02/07-2010, укладеним між ТОВ «АБВ Строй»та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС», має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт передачі надання послуг (консультацій, висновків, довідок з правових питань, оформлення документів, документи переддоговірних та договірних робіт), оформлення відповідних актів виконаних робіт, документів, які підтверджують оплату наданих послуг (відповідні банківські виписки), а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що відповідні послуги та товари було реально надано (поставлено) та отримано.

Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов Договору № 02/07-2010 від 2 липня 2010 року, сторонами (ТОВ «АБВ Строй»та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС») було складено та підписано наступні іж документи:

- податкова накладна від 30 серпня 2010 року № 0830;

- Витяг зі звіту, затверджений директором ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»30 липня 2010 року;

- Акт № 2 від 30 серпня 2010 року виконаних робіт по Договору № 02/07-2010 від 2 липня 2010 року.

На виконання умов договірних відносин з ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»з приводу поставок товарів представником Позивача надано Суду наступні документи:

- податкова накладна від 1 серпня 2010 року № 0801;

- товаро-транспортна накладна від 1 серпня 2010 року;

- прибуткова накладна № 0801 від 1 серпня 2010 року;

- копії рахунків-фактур № 0801 від 1 серпня 2010 року.

На підтвердження подальшої реалізації придбаних у ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»товарів представником Позивача надано наступні документи:

- податкові накладні № 345 від 19 серпня 2010 року, № 370 від 31 серпня 2010 року, № 307 від 2 серпня 2010 року, № 364 від 27 серпня 2010 року, № 323 від 9 серпня 2010 року, № 305 від 2 серпня 2010 року, № 321 від 9 серпня 2010 року, № 326 від 10 серпня 2010 року, № 368 від 30 серпня 2010 року, № 367 від 30 серпня 2010 року, № 340 від 18 серпня 2010 року, № 471 від 30 вересня 2010 року;

- видаткові накладні: № РН-0000297, № РН-0000294, № РН-0000296, № РН-0000361 від 4 серпня 2010 року, № РН-0000326 від 19 серпня 2010 року, № РН-0000354 від 31 серпня 2010 року, № РН-0000344 від 27 серпня 2010 року, № РН-0000306 від 10 серпня 2010 року, № РН-0000313 від 12 серпня 2010 року, № РН-0000315 від 13 серпня 2010 року, № РН-0000348, № РН-0000347, № РН-0000464 від 30 серпня 2010 року, № РН-0000322 від 18 серпня 2010 року, № РН-0000242 від 5 серпня 2010 року;

- довіреність № 83 від 28 липня 2010 року, довіреність ЯПБ № 025305 від 19 серпня 2010 року, довіреність ЯПР № 947978 від 31 серпня 2010 року, довіреність № 242 від 27 серпня 2010 року, довіреність № 665 від 9 серпня 2010 року, довіреність № 42 від 9 серпня 2010 року, довіреність НБЖ № 666253/330, довіреність № 168 від 30 серпня 2010 року, довіреність № 167 від 30 серпня 2010 року, довіреність 12 ААА № 620572 від 18 серпня 2010 року, довіреність № 19 від 30 вересня 2010 року (на отримання цінностей).

Крім того, в матеріалах справи наявна копія Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «АБВ Строй»від 6 червня 2007 року (а.с. 33), відповідно до пункту 2.2. якого напрямом діяльності товариства є, зокрема, торгівля будівельними матеріалами, загальне будівництво будівель, електромонтажні роботи тощо. Вищевказане свідчить про те, що факт придбання у ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»товару безпосередньо пов'язаний та зумовлений видом господарської діяльності, яку здійснює Позивач.

Суд звертає особливу увагу на те, що Позивачем в якості доказів у справі було надано суду копії документів, відповідно до яких ТОВ «АБВ Строй» відчужувало придбаний у ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»третім особам (а саме, ДП «Дарницький вагоноремонтний завод», ВАТ «Будівельне Управління № 813», ОСОБА_1, ПАТ «Енергетичний завод «Енергетік», ОСОБА_2, ОСОБА_3 ЧП, ВАТ НВП Смелянський електромеханічний завод», ВАТ «УКРПЛАСТИК», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Людвік-С», Державне підприємство «Шепетівський ремонтний завод», ТОВ «Технолирис», ЗАТ «КМБ-1»).

Відтак, сукупність наданих Позивачем доказів свідчить про те, що придбаний товар використовувався в подальшій статутній господарській діяльності Позивача, спрямованій на отримання прибутку.

До того ж, період придбання Позивачем товару у ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»та періоди продажу цього товару ДП «Дарницький вагоноремонтний завод», ВАТ «Будівельне Управління № 813», ОСОБА_1, ПАТ «Енергетичний завод «Енергетік», ОСОБА_2, ОСОБА_3 ЧП, ВАТ НВП Смелянський електромеханічний завод», ВАТ «УКРПЛАСТИК», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Людвік-С», Державне підприємство «Шепетівський ремонтний завод», ТОВ «Технолирис», ЗАТ «КМБ-1»є хронологічними (послідовними) та логічно обґрунтованими в часі.

Відтак, придбаний Позивачем за договорами з ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»товар використовувався Позивачем в його подальшій господарській діяльності (яка є статутною), спрямованій на отримання прибутку, що є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договірними зобовязаннями з поставки товару.

Крім того, Судом встановлено, що Позивачем відчужувався придбаний у ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»товар за вищими цінами, аніж ціни його придбання, що свідчить про факт отримання прибутку.

Таким чином, сукупність наданих представником Позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про реальність господарських операцій за Договором № 02/07-2010 від 2 липня 201 року щодо надання юридичних послуг (оскільки Судом встановлено повне фактичне виконання його сторонами умов договору), а також за договірними зобовязаннями між Позивачем та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»з приводу поставки товарів, які оформлювалися шляхом формування оферти та акцепту.

Відтак, ТОВ «АБВ Строй»не було допущено порушення вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а, відтак, відповідний висновок Відповідача є необґрунтованим та безпідставним, як і безпідставним є висновок про нікчемність укладених договорів між Позивачем та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»(оскільки такий висновок спростовується наявними в матеріалах справи належними доказами реальності відповідних господарських операцій).

Стосовно посилання Відповідача в акті перевірки на те, що контрагентами ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»(ТОВ «Елфра дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна») здійснюється незаконна господарська діяльність, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із вищенаведеного випливає, що сама по собі несплата податків контрагентом продавця (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) або інші допущені ним порушення закону при здійсненні власної господарської діяльності в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

.

В той же час, ТОВ «АБВ Строй»є відокремленою юридичною особою від ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»та його контрагентів юридичних осіб ТОВ «Елфра дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна», а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента, а також його контрагентів, на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Відтак, сам по собі факт незаконності, на думку Відповідача, господарської діяльності ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС»та його контрагентів юридичних осіб ТОВ «Елфра дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна», та не сплати до бюджету податкових зобовязань за, не є автоматичною підставою збільшення суми грошового зобовязання ТОВ «АБВ Строй»за платежем «податок на додану вартість», оскільки системний аналіз змісту Закону України «Про податок на додану вартість»підтверджує, що добросовісний покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність даних про них, які включені в Єдиний державний реєстр, при умові, що покупець не знав відносно них. Сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі відхилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. У разі невиконання контрагентом платника податків зобовязань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на податковий кредит, у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його отримання і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Стосовно посилання Відповідача в акті перевірки на факт порушення кримінальної справи стосовно створення та діяльності ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС», Суд, враховуючи вимоги та принципи чинного кримінально-процесуального законодавства України, звертає увагу на те, що вищевказані обставини самі по собі не можуть вважатися належними доказами на підтвердження факту фіктивності відповідних господарських операцій, а повинні аналізуватися в сукупності з іншими доказами, які несуть доказову інформацію з приводу спірних правовідносин.

Таким чином, проаналізувавши матеріали адміністративної справи та вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002322302.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська