Постанова № 19200501, 13.10.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.2.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2011 року Справа № 2а-7832/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді:Солоніченко О.В.

при секретарі:Бражнику В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобовязання вчинити певні дії, визнання рішення незаконним, встановлення наявності повноважень, -

ВСТАНОВИВ:

27 травня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобовязання вчинити певні дії,а саме, прийняти звітність за довільною формою, визнання незаконним рішення № 1198 від 29.12.2010 про застосування фінансових санкцій.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що як приватний підприємець є платником єдиного податку, є платником збору на загальнообовязкове державне пенсійне страхування. Посилаючись на пп.4.4.2 п.4.4. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків та державними цільовими фондами» № 2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування, позивач вказує, що якщо внаслідок запровадження нового податку, збору (обовязкового платежу) або зміни правил оподаткування змінюються форми податкового обліку центральний (керівний) орган, до переліку яких віднесено органи Пенсійного фонду стосовно збору на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, зобовязаний безоплатно оприлюднити такі нові форми обліку чи звітності. Форми обовязкової податкової звітності повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку чи збору. Платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, визначена центральним (керівним) органом, збільшує або зменшує його податкові зобовязання всупереч нормам закону з такого податку, збору (обовязкового платежу). Такий звіт за іншою формою подається разом із поясненнями мотивів його складання.

Позивач вказує, що у звязку з тим, що звіт по сплаті збору на обовязкове державне пенсійне страхування, який входить до системи оподаткування, не передбачено законодавством України, тому ним і було подано звіт за вересень 2010 року за іншою довільною формою з поясненнями його подачі відповідно до пп.4.4.2 п.4. ст.. 4 Закону 2181. Проте, відповідач у протизаконний спосіб відмовляється приймати вказаний звіт. Такі протиправні дії призвели до прийняття відповідачем незаконного рішення за № 1198 від 29.12.2010 про застосування до позивача фінансових санкцій за неподання звітності до пенсійного фонду. Це рішення позивач вважає незаконним, оскільки відповідачем до прийняття рішення всупереч вимогам абзацу 1 п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» не було складено розпорядчого документа про усунення порушень протягом 30 днів, що не відповідає також й вимогам п.9.3.5.Інструкції про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообовязкове державне Пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1. Подання звіту у довільній формі спростовує сам факт неподання звітності. Позивач вказує, що відповідно до п.1.1. та п.4.1.2., п.4.4.1 Закону 2181 відповідач був зобовязаний прийняти звіт позивача.

14 червня 2011 року на виконання ухвали від 30.05.2011 про залишення позову без руху до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про встановлення наявності повноважень, встановлених ч.3 ст.15, ч.3 ст. 20. ч.2 ст. 58, ч.2 ст. 76 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» Пенсійного фонду та його територіальних управлінь як виконавців функцій виконавчої дирекції Пенсійного фонду та його територіальних управлінь відповідно до абзацу 1 п.12 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», органу, який здійснює керівництво та управління солідарною системою відповідно до п.1 ст. 58 Закону України «Про збір на загальнообовязкове державне пенсійне страхування», мати статут Пенсійного фонду, зареєструвати окремий рахунок виконавчого територіального органу Пенсійного фонду у м. Сєвєродонецьку, взяти на облік позивача в Управлінні Пенсійного фонду м. Сєвєродонецьк; та зобовязання відповідача як виконавця функцій виконавчої дирекції територіальних управлінь Пенсійного фонду вчинити певні дії, а саме, розробити статут Пенсійного фонду України у м. Сєвєродонецьку, зареєструвати окремий рахунок виконавчого територіального органу Пенсійного фонду у м. Сєвєродонецьку, взяти на облік позивача в управлінні Пенсійного фонду у м. Сєвєродонецьку.

Посилаючись на вказані норми Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» позивач зазначає, що Пенсійний фонд не зареєстрований як юридична особа, тому не має можливості взяти на облік будь-кого та надати статусу платника страхових внесків, тобто УПФУ в м. Сєвєродонецьку не було юридичної можливості взяти позивача на облік, тому позивач не є платником страхових внесків, та відповідно УПФУ не має повноважень стягувати з позивача страхові внески. Позивач вказує, що як власник майна на добровільних засадах не здійснював відрахувань на загальнообовязкове пенсійне страхування, керуючись своїм правом, встановленим с.1, ст..16 Закону України «Про систему оподаткування» робити такі внески у добровільному порядку. Також позивач зазначив, що Пенсійний фонд та його територіальне управління у м. Сєвєродонецьку взагалі не мають банківських реквізитів, на які позивач міг би перераховувати кошти.

Як вбачається з адміністративного позову, позивач в якості першого відповідача вказує Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку (м. Сєвєродонецьк Луганської області вул. Шевченко, 9), як орган державної влади відповідно до указу Президента України від 01.03.2001 «Про положення про Пенсійний фонд України» та відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків та державними цільовими фондами», в якості другого відповідача - Управління Пенсійного фонду (м. Сєвєродонецьк Луганської області вул. Шевченко, 9), як виконавець функцій виконавчої дирекції Пенсійного фонду відповідно до абзацу 1 п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Позивач у судове засідання не прибув, на адресу суду надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, заперечень щодо позову не надав, просив суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши заявлений позов та наявні матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач Субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, є платником єдиного податку, взятий на облік в Управлінні Пенсійного фонду України 29.01.1999, реєстраційний номер в ПФУ НОМЕР_2.

Позивачем подано до відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області звіт від 20.10.2010 щодо сум нарахованих внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду за вересень 2010 року. При прийомі звіту відповідачем встановлено, що звіт подано за іншою, невстановленою формою, а саме:

-звіт має назву «Інша форма звіту замість додатка 4 Звіт про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованого збору на загальнообовязкове державне пенсійне страхування у складі єдиного податку (42%) перераховані державою до органів Пенсійного фонду України»;

-слово «внески», яке несе змістовне значення, у звіті замінено словом «збір»;

-відсутня таблиця 1 додатку 4, яка містить зведену інформацію всього звіту;

-таблиця 6 має назву «Інша форма звіту» замість «Таблиця 6. Відомості нарахування заробітку (доходу) застрахованим особам, в ній не заповнено Реквізит 14 «Ознака наявності спецстажу».

Зазначене відображено в акті відповідача про подання звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування від 02.11.2010 (а.с.53), та підтверджується позивачем в адміністративному позові.

Відомостей щодо висловлення незгоди із складеним актом позивачем до суду не надано.

29 грудня 2010 року відповідачем прийнято рішення за № 1198 про застосування до позивача фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообовязкове пенсійне страхування до органів ПФУ (Додаток 4) за вересень 2010 року на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі Закон 1058).

В силу ст. 5 Закону 1058 (в чинній редакції) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. 2 цієї статті (в редакції, яка діяла до 01.01.2011) виключно цим Законом визначались:

принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

платники страхових внесків, їх права та обов'язки;

порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками;

види пенсійних виплат;

умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;

мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду;

організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Законом України від 08.07.201, який набрав чинності 01.01.2011, виключено абзац 4, 5 ч.2 ст. 5 Закону 1058 (щодо визначення платників, порядку нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками).

Відповідно до ст. 1 Закону 1058 страховими внесками є кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з вимогами п. 3 ст. 11 Закону 1058 ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, серед інших, підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Вказані особи нормами ст. 14 Закону 1058 визначаються також страхувальниками.

Відповідно до статті 15 Закону 1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

В силу ч. 3 цієї статті страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.

Згідно з ч. 4. ст. 15 Закону 1058 взяття на облік до Пенсійного фонду страхувальників, зазначених у статті 14 цього Закону, здійснюється у такому порядку:

для юридичних осіб, незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців, зазначених у пунктах 1 - 4 статті 14 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей територіальними органами Пенсійного фонду;

для страхувальників, зазначених у пунктах 1 - 5 статті 14 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - у порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

Відповідно до ч.5 ст15 Закону 1058 повідомлення про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків надсилається страхувальнику наступного робочого дня з дня взяття на облік.

Ч.5. цієї статті встановлено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.

Згідно з ч. 6 цієї ж статті страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду, яким є календарний місяць або квартал.

До 01.01.2011 року норми ст. 17 Закону 1058, до обовязків страхувальника відносили, зокрема, обовязок подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; та нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Право Виконавчих органів Пенсійного фонду застосовувати до страхувальників фінансові санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян передбачали норми п. 5 ч. 9. ст. 106 Закону 1058.

Як зазначалось, позивач взятий на облік в Управлінні Пенсійного фонду України 29.01.1999, реєстраційний номер в ПФУ НОМЕР_2. Таким чином, в силу наведених норм закону позивач повинен виконувати обовязки платника страхових внесків, зокрема, щодо своєчасного подання звітності за встановленою формою, сплати страхових внесків та інше.

Форму звітності було встановлено Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 05.11.2009 № 26-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2009 за № 1136/17152.

Таким чином, позивач не мав підстав для подання звіту за іншою, не встановленою формою.

Подавши звіт за невстановленою формою, позивач не дотримав норми чинного законодавства щодо відповідного обовязку страхувальника, відтак, склавши акт та застосувавши до позивача фінансові санкції за подання звітності за невстановленою формою, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені відповідним законом.

Суд не приймає посилань позивача на норми законодавчих актів, які регулюють питання оподаткування, в тому числі питання можливості надання податкової звітності за іншою формою, (Законів України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», «Про систему оподаткування», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва»), оскільки питання функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, врегульовано спеціальними нормами, зокрема, Закону 1058, які і підлягають застосуванню у спірних відносинах.

Розглядаючи вимоги позивача про встановлення наявності повноважень відповідача та зобовязання вчинити певні дії суд виходить з наступного.

В своєму позові, з посиланням на Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, позивач вказує на необхідність затвердження статуту Пенсійного фонду, як обовязкову умову здійснення своїх функцій.

Такі посилання позивача судом не враховуються з огляду на наступне.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні(далі - Основи).

Відповідно до ст.1 Основ загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до ст. 2 Основ законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Ст. 6 Основ відносить до субєктів загальнообов'язкового державного соціального страхування застрахованих громадян, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики. До страховиків цією статтею, зокрема, віднесено цільовий страховий фонд з пенсійного страхування.

В силу ст.14 Основ страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

Взяття на облік страхувальників, забезпечення збору та обліку страхових коштів, контроль за повнотою та своєчасністю їх сплати, ведення Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб, здійснює Пенсійний фонд України відповідно до законодавства.

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями, які діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведених норм вбачається, що Основи встановлюють основні засади та принципи створення та діяльності цільових страхових фондів, при цьому передбачають що ці фонди створюються та діють відповідно до спеціальних законів, тобто законодавчих норм, що встановлюються для регулювання певних правовідносин, у даному випадку - для регулювання правовідносин з загальнообовязкового державного пенсійного страхування.

Як зазначалось, безпосередньо принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків, врегульовано серед інших, Законом 1058.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону 1058 Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до абзацу 6 пункту 1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону 1058 абзаци другий і третій частини першої, частина друга статті 58, стаття 59, частини перша - восьма, десята - тринадцята статті 60, статті 61 - 63, пункти 1, 2, 5, 7, 14, 15, 17 частини другої статті 64, статті 65 - 70, частини друга та третя статті 71, абзац третій частини першої статті 74, частина п'ята статті 75, абзац другий частини третьої статті 77, частини третя - п'ята та сьома статті 103 набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду України у неприбуткову самоврядну організацію.

Саме вказані норми передбачають наявність статуту Пенсійного фонду, набуття статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади, повноваження органів управління Пенсійним фондом, виконавчої дирекції Пенсійного фонду та його територіальних органів, порядок формування та використання резерву коштів Пенсійного фонду.

Наведене спростовує твердження позивача щодо того, що у звязку з відсутністю статуту, розрахункового рахунку, та повноважень виконавчої дирекції Пенсійного фонду, у органу Пенсійного фонду відсутні повноваження щодо надання позивачу статусу та взяття на облік платника страхових внесків, стягнення сум страхових внесків.

Позивач правомірно посилається на норми абзацу 3 п. 12 Розділу XV закону 1058, відповідно до яких у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України. Разом з тим, позивач невірно тлумачить наведені норми зазначаючи про відсутність у органу Пенсійного фонду повноважень щодо надання статусу страхувальника та платника страхових внесків, здійснення контрольних та інших функцій.

Положення про Пенсійний фонд України затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 (надалі Положення 384). До 18.04.2011 року діяло Положення про Пенсійний фонд України, яке було затверджено Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001.(Надалі Положення 121). Положення втратило чинність згідно з Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 «Про Положення про Пенсійний фонд України, відповідно, було чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Положення 121 у своїй діяльності Пенсійний фонд України керується Конституцією та законами України, в тому числі Законом 1058, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 (надалі Положення 384). До 18.04.2011 року діяло Положення про Пенсійний фонд України, яке було затверджено Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001.(Надалі Положення 121). Положення втратило чинність згідно з Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 «Про Положення про Пенсійний фонд України, відповідно, було чинним на час виникнення спірних правовідносин.

П. 1 Положення 121 встановлено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

В силу п.15 Положення 121 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до п.17 Положення 121 Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. N 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. N 5-5), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 р. за N 442/6730затверджено Положення про управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах.

П. 1.1. Положення встановлено, що Управління Пенсійного фонду України (далі - Фонд) у районах, містах і районах у містах (далі - Управління) є органами Фонду, підпорядкованими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.

Відповідно до п.4.2. Положення Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Розрахунковий рахунок відповідача № 25605301738 відкрито в ЛОУ ВАТ «Державний Ощадний банк України» МФО 304665 код 21792459.

Таким чином спростовуються й вимоги позивача щодо відсутності у відповідача відповідного рахунку, на який можливе перерахування страхових внесків.

З огляду на вищевикладене, відповідачем здійснюються повноваження, надані йому чинним законодавством України

Як зазначалось, позивач в силу вищенаведених норм Закону 1058 є страхувальником та платником страхових внесків, взятий на облік в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку, відповідно, в силу закону зобовязаний виконувати обовязки страхувальника та платника страхових внесків.

За приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що обсяг повноважень органів Пенсійного фонду, порядок створення та діяльності Пенсійного фонду та його органів передбачає чинне законодавство України, суд не наділено компетенцією щодо встановлення інших повноважень відповідача та зобовязання відповідача щодо вчинення інших, додаткових та не передбачених законом дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобовязання вчинити певні дії, визнання рішення незаконним, встановлення наявності повноважень відмовити повністю за необґрунтованістю.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову складено в повному обсязі 18 жовтня 2011 року.

Суддя О.В. Солоніченко