Постанова № 19181152, 09.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2011 № 23/292

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубець Л.П.

суддів:

при секретарі:

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1 дов. №154 від 01.03.2011р.;

відповідача: не зявились;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Перша”

на Рішення Господарського суду міста Києва

від 23.08.2011р.

у справі №23/292 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка”

до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Перша”

про стягнення 22833,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УНІКА” (далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Перша” (далі відповідач) про стягнення шкоди в порядку регресу у розмірі 22833,18 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на підставі договору добровільного страхування №075004/4009/0000031 від 16.06.2010р. внаслідок настання страхової події виплатив страхове відшкодування своєму страхувальнику, який зазнав матеріальних збитків з вини страхувальника відповідача. Згідно зі ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги, яке особа що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Однак відповідач відмовляється в добровільному порядку перерахувати позивачу грошові кошти за регресними вимогами останнього.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, у звязку з чим Господарський суд міста Києва розглядав справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2011р. у справі №23/292 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 22833,18 грн. страхового відшкодування, 228,33 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (том справи 1, аркуші справи 60-63).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2011р. у справі №23/292 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити (том справи 1, аркуші справи 69-86).

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані наступним:

- судом першої інстанції неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права;

- позивачем невірно визначено розмір страхового відшкодування, яке підлягало сплаті;

- у висновку автотоварознавчого дослідження №304/11 від 21.11.2010р., на який посилається позивач у своїй позовній заяві, зазначено про те, що коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу дорівнює нулю, натомість вказаний автомобіль був пошкоджений раніше і його коефіцієнт фізичного зносу дорівнює 0,17;

- позивач не вирахував із суми страхового відшкодування франшизу у сумі 510,00 грн. за полісом відповідача №ВЕ/6412321;

- за розрахунком відповідача розмір страхового відшкодування, яке підлягає сплаті на користь позивача становить 20573,94 грн.;

- згідно з платіжним дорученням №102 від 22.08.2011р. відповідач перерахував позивачу 20573,94 грн. страхового відшкодування, тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні;

- суд першої інстанції розглянув справу у першому ж судовому засіданні у відсутність представника відповідача, що на думку останнього є порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2011р. (головуючий суддя Лосєв А.М., судді Разіна Т.І., Шипко В.В.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.10.2011р.

У звязку з обранням судді-доповідача Лосєва А.М. на посаду судді Вищого адміністративного суду України, розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №01-24/726 від 17.10.2011р. було призначено повторний автоматичний розподіл по справі, за результатами якого справу передано судді-доповідачу Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2011р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Новіков М.М., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 09.11.2011р.

18.10.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не заперечував проти здійснення відповідачем оплати страхового відшкодування у сумі 20573,94 грн., але наголошував на тому, що на час прийняття оскаржуваного рішення місцевого господарського суду про надходження цих коштів позивач не знав і тому це не впливає на правильність вирішення спору судом. Позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2011р. у справі №23/292 без змін.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Борисенко І.В.

В судовому засіданні 09.11.2011р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийнято з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 09.11.2011р. не зявився, про поважність причин незявлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду (повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвал суду від 27.09.2011р. та від 24.10.2011р.) том справи 1, аркуші справи 97-100), колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

28.10.2010р. в м. Львові на вул. В. Великого сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю автомобіля марки “Citroen С4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля марки „Dacia Soleivza” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_3 (том справи - 1, аркуш справи 13-14).

Згідно з Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 15.11.2010р. у справі №3-4109/2010р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3. вимог п.10.2 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи 1, аркуш справи 12).

Внаслідок ДТП автомобіль марки “Citroen С4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) було пошкоджено, а його власнику ОСОБА_2 завдано майнової шкоди.

За результатами проведеного автотоварознавчого дослідження було складено висновок №304/11 від 21.11.2010р., в якому визначено розмір завданого матеріального збитку у сумі 23954,68 грн. Згідно з ремонтною калькуляцією від 21.11.2008р. №304/11 вартість ремонтних робіт становить 23954,68 грн. (том справи 1, аркуші справи 31-40).

Майнові інтереси ОСОБА_2, повязані з експлуатацією автомобіля марки “Citroen С4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), були застраховані позивачем за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №075004/4009/0000031 від 16.06.2010р. (том справи 1, аркуш справи 15).

Позивач визнав ДТП страховим випадком і відповідно до страхових актів №00055329 від 29.12.2010р., №00055329/1 від 21.02.2011р. здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 23343,18 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №038282 від 30.12.2010р., №006367 від 24.02.2011р. та №006368 від 24.02.2011р. (том справи 1, аркуші справи 23-25).

Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки „Dacia Soleivza” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), яким було спричинено ДТП, застрахована відповідачем за полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/6412321, у відповідності до ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування в розмірі 22833,18 грн. в порядку регресу (том справи 1, аркуш справи 41).

Листом №3132 від 24.08.2011р. відповідач звернувся до позивача з проханням надати додаткові документи.

Позивач надав витребувані відповідачем документи, але у встановлені законодавством порядку та строки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування за регресними вимогами, що й зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

На час розгляду справи Господарським судом міста Києва відповідач жодних пояснень по суті спору не надав, у судове засідання представника не направив.

Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги нормативно та документально підтвердженими.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом №ВЕ/6412321 було застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_3, як власника транспортного засобу марки „Dacia Soleivza” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2), яким 28.10.2010р. було спричинено ДТП. Вина водія ОСОБА_3 встановлена в постанові Сихівського районного суду м. Львова від 15.11.2010р. у справі №3-4109/2010р.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки „Dacia Soleivza” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВЕ/6412321), саме відповідач є відповідальною особою за збитки, завдані власнику автомобіля марки “Citroen С4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВЕ/6412321), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №075004/4009/0000031 від 16.06.2010р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні висновки по застосуванню положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” містяться у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.11.2008р. у справі №11/406-07.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (поліс №ВЕ/6412321) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 25 500 грн., франшиза 510 грн.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою вих.№197 від 16.05.2011р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, до якої були додані усі необхідні документи для здійснення такої виплати (том справи 1, аркуш справи 41). Пізніше, за зверненням відповідача позивач надав йому додаткові документи, але у встановлені діючим законодавством порядку та строки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування.

З урахуванням викладених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Як уже зазначалось вище, відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання до Господарського суду міста Києва, відзиву на позов та доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин не надав, натомість до апеляційної скарги відповідачем додано платіжне доручення №102 від 22.08.2011р. про сплату на користь позивача 20573,94 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Вказане платіжне доручення не надавалось місцевому господарському суду і останній не повідомлявся про перерахування відповідачем грошових коштів позивачу, однак у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Зважаючи на те, що згідно наданого відповідачем платіжного доручення №102 від 22.08.2011р. частина страхового відшкодування, про стягнення якого заявлено позов у даній справі, у розмірі 20573,94 грн. була сплачена відповідачем до прийняття оскаржуваного судового рішення, але після звернення позивача з позовом до суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність предмету спору в цій частині вимог.

Відносно твердження відповідача в апеляційній скарзі про невірний розрахунок суми страхового відшкодування та неправильне визначення коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу, який було пошкоджено, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

На думку відповідача, при розрахунку суми страхового відшкодування необхідно застосовувати коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу, який дорівнює 0,17, оскільки застрахований позивачем автомобіль марки „Citroen С4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) раніше був пошкоджений в результаті ДТП, яка сталася 20.08.2010р., що підтверджується витягом з бази МТСБУ (том справи 1, аркуш справи 78).

Згідно з поясненнями позивача в ДТП 20.08.2010р. автомобіль марки „Citroen С4” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) отримав незначні пошкодження у вигляді потертості переднього бамперу, що є знімною деталлю транспортного засобу, а не конструктивною. Складові частини кузова, кабіни, рами автомобіля пошкоджені не були та не відновлювалися ремонтом (відзив на апеляційну скаргу - том справи 1, аркуш справи 88-93).

Згідно зі ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних та допустимих доказів на спростування викладеного відповідач суду не надав.

З наявного в матеріалах справи висновку експертного автотоварознавчого дослідження №304/11 від 21.11.2010р. (том справи 1, аркуші справи 31-36) вбачається, що при визначенні вартості завданих збитків експертом враховувались ринкова вартість досліджуваного автомобіля з урахуванням тривалості його експлуатації, пробігу, комплектації та комплектності, без врахування аварійних пошкоджень, станом на момент огляду (01.11.2010р.) з урахуванням особливостей його стану до моменту скоєння ДТП. Експерт застосував коефіцієнт фізичного зносу, який дорівнював нулю, з урахуванням вимог п.7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р.

Згідно з розділом 1 названої Методики остання встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту. Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували висновки експерта, відповідач суду не надав, тому судом приймається як належний розрахунок, здійснений за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження, про що складено висновок №304/11 від 21.11.2010р.

Посилання відповідача на те, що позивачем не вираховано із суми виплаченого страхового відшкодування суму франшизи за полісом №ВЕ/6412321 також є безпідставними, оскільки в розрахунку ціни позову, наведеного у позовній заяві, чітко зазначено про те, що із загальної суми страхового відшкодування у розмірі 23343,18 грн., виплаченого позивачем на користь свого страхувальника, було вирахувано 510,00 грн. франшизи за полісом відповідача №ВЕ/6412321 і тому позивачем заявлено до стягнення 22833,18 грн. (23343,18 510,00 = 22833,18).

Таким чином, з урахуванням часткової сплати відповідачем суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 20573,94 грн., апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню лише в частині стягнення з відповідача залишку несплаченого страхового відшкодування у сумі 2259,24 грн. В частині вимог про стягнення з відповідача 20573,94 грн. відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі підлягає припиненню.

Відносно твердження відповідача про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справу було розглянуто в першому судовому засіданні без участі представника відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Насамперед, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи або оголошення в судовому засіданні перерви є правом, а не обовязком господарського суду.

Причому, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, у разі, якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідач про наявність таких обставин місцевий господарський суд не повідомив, хоча як вбачається з матеріалів справи, а саме повідомлень про вручення поштового відправлення (том справи 1, аркуші справи 2-4), про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений завчасно.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обовязки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідач не скористався правом на участь свого представника у розгляді справи, подання пояснень та доказів на підтвердження власної позиції у спорі, вимог, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі №23/292 від 05.08.2011р., відповідач також не виконав, витребуваних судом документів не надав, тому посилання в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права є необґрунтованим і спростовується зібраними у справі доказами.

Однак, за результатами перегляду справи доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, частково підтвердились, а саме відносно сплати до дати прийняття оскаржуваного рішення 20573,94 грн., у звязку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2011р. у справі №23/292 підлягає частковому скасуванню, з прийняттям рішення про задоволення позову лише в частині вимог про стягнення з відповідача 2259,24 грн. та припинення провадження в іншій частині вимог. Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Оскільки відповідач сплатив частину заявленої позивачем до стягнення суми вже після звернення з позовом до Господарського суду міста Києва, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на дату подання позову і апеляційної скарги) судові витрати за подання позову покладаються на відповідача в повному обсязі.

У звязку з частковим задоволенням апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на позивача у сумі 102,87 грн., на відповідача у сумі 11,30 грн.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Перша” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2011р. у справі №23/292 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Перша” (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10, літера “И”, ідентифікаційний код 31681672, п/р №2650201016982 у Київській філії ВАТ „Кредо банк”, МФО 321897 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УНІКА” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 14-В, ідентифікаційний код 20033533, п/р №26500455 в АТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 300335) 2259,24 грн. (дві тисячі двісті пятьдесят девять гривень 24 копійки)- страхового відшкодування, 228,33 грн. (двісті двадцять вісім гривень 33 копійки) - витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 20573,94 грн. страхового відшкодування провадження у справі припинити”.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УНІКА” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 14-В, ідентифікаційний код 20033533, п/р №26500455 в АТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 300335 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Перша” (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, 10, літера “И”, ідентифікаційний код 31681672, п/р №2650201016982 у Київській філії ВАТ „Кредо банк”, МФО 321897) 102,87 грн. (сто дві гривні 87 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №23/292 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя

Судді