Постанова № 19181120, 01.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2011 № 4/162

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Чорногуза М.Г

суддів:

при секретарі:

в судове засідання зявились представники:

від позивача: ОСОБА_1., ОСОБА_2 довіреність від 05.08.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_3., довіреність № 37-3 від 20.05.2011 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Шонхерр Україна»,

на рішення господарського суду м. Києва від 14 червня 2011 року,

у справі № 4/162 (суддя Борисенко І.І.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шонхерр Україна», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м. Київ,

про стягнення 45362 грн. 71 коп.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Шонхерр Україна» звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ «Євро Лізинг» про стягнення 45 362 грн. 71 коп. (а.с. 4-10).

Рішенням господарського суду м. Києва від 14 червня 2011 року по справі №4/162 в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 138-141).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14 червня 2011 року у справі № 4/162 та постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь відповідача 39995 грн. 86 коп., з яких 37 727 грн. 84 коп. сума основного боргу, 502 грн. 35 коп. сума 3% річних, 1 765 грн. 66 коп. сума втрат у звязку з інфляцією (а.с. 146-150).

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема, статей 653 та 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2011 року апеляційну скаргу ТОВ «Шонхерр Україна» на рішення господарського суду м. Києва від 14 червня 2011 року по справі № 4/162 прийнято до провадження (а.с. 143).

Згідно з розпорядженням № 01-24/659 від 11 жовтня 2011 року проведено повторний автоматичний розподіл справи №4/162, у звязку з припиненням повноважень судді Гольцової Л.А. (судді-доповідача у справі).

Справу № 4/162 для здійснення подальшого перегляду передано колегії суддів у складі: головуючого судді Чорногуза М.Г., суддів Агрикової О.В. та Сухового В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2011 року розгляд справи призначено на 01 листопада 2011 року.

18 жовтня 2011 року до апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду міста Києва від 14 червня 2011 року по справі № 4/162 залишити без змін.

У судовому засіданні 01 листопада 2011 року представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14 червня 2011 року у справі № 4/162 та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив та просив залишити спірне рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 01 листопада 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

17 березня 2008 року між ТОВ «Шонхерр Україна» (лізингоодержувач) та ТОВ «Євро Лізинг» (лізингодавець) було укладено договір оперативного лізингу № 743 (надалі-Договір) (а.с. 11-27).

За умовами Договору перший лізинговий платіж попередня оплата лізингоодержувача лізингодавцеві за користування ТЗ за весь строк лізингу у розмірі, визначеному в плані лізингу, що включається в нарахування лізингового платежу за місяць рівними частинами протягом строку лізингу.

19 березня 2008 року лізінгоодержувач сплатив перший лізинговий платіж (аванс) у розмірі 63125 грн. 02 коп., що підтверджується квитанцією про оплату (а.с. 30) .

З плану лізингу вбачається, що сторони встановили тривалість лізингу у 36 місяців (а.с. 28). Тобто, зі спливом кожного окремого періоду із 36 (розрахункових) періодів строку лізингу, відповідач набував право на кожну чергову відповідну частину першого лізингового платежу, яка включалась в нарахування лізингового платежу за відповідний місяць.

Колегією судів апеляційної інстанції підраховано, що сума першого внеску, яка включається в нарахування лізингового платежу за кожен місяць дії договору, складає 1753 грн. 48 коп. (63125 грн. 02 коп. / 36 міс. = 1753 грн. 48 коп.).

17 березня 2008 року та 30 травня 2008 року сторони підписали Додаткові Угоди №1 та №2 до Договору стосовно умов дострокового розірвання Договору та подальшого збільшення розміру штрафних санкцій у зв'язку з цим (а.с. 45-46).

9 липня 2009 року лізингоодержувач та лізингодавець підписали Додаткову Угоду №3 до Договору, якою достроково припинили Договір. Відповідно до умов Додаткової Угоди №3 лізингоодержувач зобов'язувався повернути Предмет Лізингу лізингодавцю, сплатити неустойку у розмірі 337036 грн. 45 коп. (без ПДВ), лізинговий платіж у сумі 55908 грн. 66 коп. (в тому числі ПДВ) та пеню у розмірі 1182 грн. 73 коп. (а.с. 47).

Позивач належним чином та у встановлені строки повернув предмет лізингу та сплатив всі штрафні санкції, які передбачені умовами Додаткової угоди №3. Також, позивач сплатив відповідачеві додаткову пеню у розмірі 909 грн. 19 коп. на підставі пункту 5 Додаткової Угоди № 3 та листа-вимоги Лізингодавця, № 9868 від 8 жовтня 2009 року.

Додатковою Угодою №3 від 9 липня 2009 року дію Договору було припинено достроково 15 липня 2009 року, тобто договір діяв протягом 15 місяців та 22 календарні дні. Таким чином, сума першого лізингового платежу використовувалась не протягом 36 місяців, як передбачено Договором та планом лізингу, а за домовленістю сторін скорочено.

У зв'язку з достроковим припиненням дії Договору і фактичним поверненням предмету лізингу, користування предметом лізингу не відбувалось, лізингові платежі не нараховувались, а відтак і підстава набуття відповідачем коштів у розмірі суми першого лізингового платежу, пропорційному періоду часу з дати припинення строку дії Договору до кінцевої дати строку лізингу (26 березня 2011 року) відпала.

7 грудня 2010 року позивач звернувся до відповідача з листом № 712 щодо повернення невикористаної частини авансу за Договором (а.с. 58). 28 грудня 20010 року відповідач надіслав лист-відповідь за № 3365 , в якому не заперечуючи факту існування невикористаної частини авансу, заперечив існування права вимоги позивача щодо повернення зазначеної суми та відмовився від їх задоволення (а.с. 60).

Відмовляючи в задоволенні позову про повернення невикористаної суми першого лізингового платежу місцевий господарський суд виходив з приписів ч. 3 та ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з такими твердженнями господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, й застосовуються, серед іншого, також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Судова колегія вважає за необхідне наголосити, що відповідачем невикористану суму першого лізингового платежу не враховано ані в рахунок погашення штрафних санкцій, які виникли внаслідок дострокового припинення дії договору, ані в рахунок оплати останнього лізингового платежу. Тобто, відповідач безпідставно користується грошовими коштами у сумі 37727 грн. 84коп. (залишковою сумою першого лізингового платежу).

Господарський суд міста Києва при прийнятті спірного рішення виходив з того, що договором оперативного лізингу №743 та додатковою угодою №3 від 09 липня 2009 року не визначено обов'язок відповідача повернути повністю або частково суму першого лізингового платежу за наведеним договором.

З такими твердженнями неможливо погодитись, оскільки додатковою угодою №3 від 09 липня 2009 року сторони не врегулювали усі питання, пов'язані з припиненням дії Договору, зокрема сторонами не погоджено питання щодо повернення або неповернення суми невикористаного першого лізингового платежу.

Таким чином, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми невикористаного першого лізингового платежу в розмірі 37 727 грн. 84коп.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

У відповідності з п. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з правомірністю вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань на безпідставно утримувані кошти.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила що з відповідача слід стягнути 502 грн. 35 коп. трьох відсотків річних та 1765 грн. 66 коп. інфляційних.

Сукупність зазначеного вище дає підстави дійти до висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Шонхерр Україна» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 14 червня 2011 року необхідно скасувати у звязку з невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 43,49, 83, 99, 101-102, п. 2 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Шонхерр Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 14 червня 2011 року у справі №4/162 задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 14 червня 2011 року по справі №4/162 скасувати.

3.Прийняти нове рішення: «1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, просп. Перемоги, 67, код 32774741) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шонхерр Україна» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 44, оф. 3, код 34002758) 37727 грн. 84коп. основного боргу, 502 грн. 35 коп. 3% річних, 1765 грн. 66 коп. інфляційних 399 грн. 95 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (03062, м. Київ, просп. Перемоги, 67, код 32774741) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шонхерр Україна» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 44, оф. 3, код 34002758) 199 грн. 98 коп. в якості відшкодування витрат на державне мито за розгляд справи в Київському апеляційному господарському суді.

5.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6.Справу № 4/162 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя

Судді