Постанова № 19181048, 07.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2011                                                                                           № 9/216

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Майданевича А.Г.

суддів:           

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 07.11.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011року

по справі № 9/216 (суддя Бондаренко Г.П.)          

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до           товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс»

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 132438,77 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2011 року по справі №9/216 позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 130 877,58 грн. припинено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 1067,45 грн. інфляційних втрат, 791,85 грн. державного мита та 141,10 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «Київенерго» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови 3 % річних та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. У своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2011 року по справі №9/216 прийнято до провадження апеляційну скаргу ПАТ «Київенерго» і призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення і просив рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «Київенерго» - без задоволення.

В дане судове засідання представники позивача не з’явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з’явилися в судове засідання, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а явка сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача.

Відповідно до ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника відповідача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1532589, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (а.с. 27).

За умовами п.п. 2.2.1 та 2.3.1 договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення – в період опалювального сезону, гарячого водопостачання – протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору, яку відповідач зобов’язався своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно звернення-доручення про укладання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді по приладам обліку та розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до п. 2.3 договору відповідач зобов’язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2, відповідно до якого за теплову енергію яка використовується населенням оплата повинна бути проведена не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, за теплову енергію яка використовуються орендарями оплата повинна бути проведена не пізніше 25 числа поточного місяця.

Згідно з додатком 2 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію відповідачу здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених міською державною адміністрацією, які згідно п. 12 додатку 2 можуть змінюватись в період дії договору.

Пунктом 9 додатку 2 до договору передбачено, що відповідач щомісячно з 12 по 15 числа зобов’язався отримувати в МВРТ-1 за адресою: вул. Жилянська, 63 оформлену позивачем платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання.

Матеріали справи свідчать, що позивачем належним чином виконувалися зобов’язання за договором № 1532589 від 20.10.2008 року та додатками до нього, тоді як відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.10.2010 року до 01.03.2011 року у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію в розмірі 130887,58 грн.

У квітні 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-сервіс» про стягнення 132 438,77 грн., з яких 130 877,58 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію по договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1532589 від 20.10.2008 року, 1 061,45 грн. інфляційних втрат, 493,74 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною 7 статті179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до норм статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В силу статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 6, 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Судом першої інстанції достовірно було встановлено, що відповідачем здійснено погашення суми основної заборгованості частково до порушення провадження у справі та звернення позивача з позовною заявою до суду та після його звернення, а саме з квітня по червень 2011 року на загальну суму 130 877,58 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою позивача про надходження коштів.

Таким чином судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору щодо стягнення 130877,58 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 493,74грн., які нараховані за період з жовтня 2010 року по березень 2011 року та інфляційну складову боргу у розмірі 1067,45 грн. нараховану за період з жовтня 2010 року по березень 2011року.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов’язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1067,45 грн. за весь час прострочення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 493,74 грн. 3% річних, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач є неприбутковою організацією і не користується коштами, які сплачують мешканці житлових будинків для оплати спожитої теплової енергії, а відтак 3% річних за користування коштами з нього стягненню не підлягають.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов’язання є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов’язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

При цьому, застосування положень частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачає наявність вини боржника. Відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунках в банку та неможливість виконання боржником грошового зобов’язання не звільняють боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Крім того, відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

Стаття 528 Цивільного кодексу України передбачає, що виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Разом з тим, частина друга цієї статті визначає, що у разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва в частині відмови у стягненні трьох відсотків річних прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ст. 625 Цивільного кодексу України, та підлягає скасуванню.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 18.10.2011 року у справі № 48/23.

Відповідно до ст.33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття частково невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011року прийнято після неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Київенерго» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011 року по справі №9/216 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011року по справі №9/216 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011 року по справі №9/216 скасувати частково, в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення 3 % річних і судових витрат та прийняти нове рішення суду, яким позов у цій частині задовольнити повністю.

3.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» (04053, м.Київ, пров.Бехтеревський, 14, код ЄДРПОУ 30167045) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м.Київ, пл.І.Франка, 5, код 00131305) 3 % річних в сумі 493,74 грн., державне мито за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 532,53 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 94,90 грн., державне мито за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 51,00 грн.

4.          Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

5.          В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011 року у справі №9/216 залишити без змін.

6.          Справу № 9/216 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

11.11.2011

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

15.11.11 (відправлено)