Постанова № 19181045, 26.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2011                                                                                           № 6/52

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коршун Н.М.

суддів:           

За участю представників сторін:

Від Публічного акціонерного товариства «Київенерго»: представник – Цурук Н.Т. - за довіреністю.

Від Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний»: представник – Кіщук Т.В. - за довіреністю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний»

на рішення Господарського суду м. Києва від 16.06.2011 року

у справі № 6/52 (суддя: Ковтун С.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний»

про стягнення 132 454,35 грн.

та

за зустрічним позовом Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення 89 033,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний» про стягнення 132 454,35 грн. за договором № 8242120 від 01.05.2001 р., а саме: 106 288,33грн. основного боргу, 3 790,53 грн. пені, 17 971,42 грн. інфляційної складової боргу, 4 404,07 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за отриману теплову енергію у гарячій воді за період з 01.12.2007 р. по 01.12.2010 р.

Позивачем до суду першої інстанції подано копію статуту Публічного акціонерного товариства “Київенерго”, свідоцтво про державну реєстрацію юридичною особи, копію витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 12.04.2011 р., відповідно до яких правонаступником Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” є Публічне акціонерне товариство “Київенерго” (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код 00131305).

Відповідач, до початку розгляду судом першої інстанції справи по суті подав зустрічний позов до Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство “Київенерго”) про стягнення 89 033,25грн.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач за зустрічним позовом безпідставно застосував підвищені тарифи, які були встановлені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які не зареєстровані у Київському міському управлінні юстиції та не здійснив перерахунку, у зв’язку з чим позивачем за зустрічним позовом з грудня 2006 р. по листопад 2010 р. було зайво сплачено 89 033,25 грн.

Крім того, зазначає, що укладений сторонами договір не є чинним з 01.01.2006 р., оскільки він не відповідає Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.06.2011р. первісний позов задоволено повністю, а саме стягнуто з Житлового-будівельного кооперативу “Молодіжний” на користь Публічної акціонерної компанії “Київенерго” 124 259,75 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3 790,53 грн. пені, 4 404,07 грн. трьох процентів річних, 1 324,54 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову повністю, а зустрічний позов повністю задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на ти ж самі підстави, що й у зустрічній позовній заяві.

Апелянтом було подано клопотання про призначення судової експертизи, яке судовою колегією залишено без задоволення.

Позивач за первісним позовом подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її вимог заперечував та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 16.06.2011 р. залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2001 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство “Київенерго”) (постачальником) та Житлово-будівельним кооперативом “Молодіжний” (споживачем) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8242120.

Пунктом 1.1. договору встановлено, що його предметом є зобов’язання постачальника щодо виробництва та постачання для потреб опалення та гарячого водопостачання теплової енергії, та зобов’язання споживача її оплати.

Відповідно до п. 2.2.1 договору основним обов’язком постачальника, який складає предмет Договору, є обов’язок безперебійно постачати споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення – в період опалювального сезону, а також гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, а споживач дотриматись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатках 1 та 4 до Договору (п.п. 2.3.1, 2.3.2 Договору).

У п. 8.1 договору сторони узгодили, що він укладений строком до 31.12.2001 р.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відносини, пов’язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплої енергії та захисту прав споживачі та працівників сфери теплопостачання, регулює Закон України “Про теплопостачання” від 02.06.2005 № 2633-ІV.

За приписами абз. 2 ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” балансоутримувачем є власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що балансоутримувач виступає споживачем теплової енергії, оскільки використовує теплову енергію на підставі договору (абзац 20 статті 1 Закону України “Про теплопостачання”), який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу теплової енергії.

Крім того, судова колегія, також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не заслуговує на увагу посилання апелянта на Закон України “Про житлово-комунальні послуги”, оскільки цей закон не регулює відносини між позивачем, як постачальником енергії та отримувачами житлово-комунальних послуг, оскільки ці відносини врегульовані ГК України та Законом України “Про теплопостачання”, який у ст. 1 визначає, що балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Встановлено, що Закон України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 № 1875-ІV регулює основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки.

В силу ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Як встановлено ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

У ч. 2 ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” зазначено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

          За приписами абз. 4 ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” балансоутримувачем є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Абзац 5 ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачає, що виконавцем є суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору.

Оскільки, як встановлено п.1 ч.1 ст.13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, централізоване постачання гарячої води та централізоване опалення є комунальними послугами, їх виконавцем може бути суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є їх надання.

Відносини між суб’єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем), і фізичною та юридичною особою (споживачем), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 р. (далі – Правила).

Як зазначено у Правилах, централізоване постачання холодної води – це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Послуга з центрального опалення, яка спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартир, згідно з Правилами також надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що виконавцем послуги з централізованого постачання холодної води та централізованого опалення може бути балансоутримувач, оскільки внутрішньобудинкові системи гарячого водопостачання та теплопостачання перебувають у нього у використанні, тобто відповідач за зустрічним позовом який може виступати виконавцем вказаних послуг і повинен укладати договори зі споживачами –мешканцями будинку.

Таким чином, норми Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, регулюють правовідносини між відповідачем за первісним позовом та споживачами, і не поширюються на правовідносини, які виникають між ним та позивачем за первісним позовом, а тому спірний договір не потребує приведення у відповідність до вимог Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Таким чином, судова колегія підтримує висновок місцевого господарського суду стосовно того, що в силу п. 8.4 Договору він є чинним.

Пунктом 3 додатку 4 до Договору визначено, що споживач не пізніше 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії.

Зі звертання-доручення відповідача (Том І, а.с. 19) вбачається, що Договір укладено з метою постачання теплової енергії для потреб житлового будинку № 10 по вул. Шамрило в м. Києві.

Додатком № 1 до Договору сторони узгодили обсяги постачання теплової енергії як для потреб опалення, так і для потреб гарячого водопостачання, у зв’язку з відсутністю у будинку приладів обліку.

Відповідно до вищевказаних погоджених обсягів постачальник зобов’язався відпустити теплову енергію в гарячів воді в межах 1355 Гкал/рік.

Згідно з розрахунками постачальника, здійсненими виходячи з визначеними додатком № 1 до Договору тепловими навантаженнями, ним було протягом грудня 2007 року по листопад 2010 р. (включно) поставлено споживачу 2069,471823 Гкал теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання (грудень 2007 р. 124,45379 Гкал, 2008 рік –617,28372 Гкал, 2009 рік –702,93881 Гкал, 2010 р. – 624,795503 Гкал).

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що при визначені вартості поставленої теплової енергії сторони повинні керуватись тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією.

Постачальник стверджує, що у спірний період тарифи на постачання теплової енергії були встановлені наступними розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (далі –КМДА):

Проте, відповідно до розпорядження КМДА № 142 від 12.02.2007 р. були внесені зміни до розпорядження КМДА № 1575 від 30.10.2006 р. та введено їх з 01.12.2006 р.

Встановлено, що розпорядженням КМДА № 643 від 30.05.2007 р. було визнано таким, що втратило чинність розпорядження № 142 від 12.02.2007р., однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 р. (Том І, а.с. 282-285), яка на даний час є чинною, скасовано розпорядження КМДА № 643 від 30.05.2007 р.

На підставі зазначеного вище, новий розмір тарифів в подальшому було встановлено розпорядженням КМДА № 520 від 29.04.2009 р.

Таким чином, встановлено, що у спірний період тарифи на постачання теплової енергії регулювались наступними розпорядженням Київської міської державної адміністрації:

Загальна вартість поставленої теплової енергії у спірний період (грудень 2007 року –листопад 2010 р.), виходячи з вищевказаної кількості поставленої теплової енергії та тарифів, що діяли у спірний період, становить 243 527,58 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, споживач в рахунок оплати спожитої теплової енергії сплатив на користь постачальника 137 239,47 грн. Таким чином, заборгованість складає 106 288,11 грн.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.

На підставі викладеного, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги за первісним позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний» 106 288,11 грн. основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В силу ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Підпунктом 3.5 додатку № 4 до Договору за несвоєчасну сплату за поставлену теплову енергію передбачено пеню, яка нараховується на суму фактичного боргу у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної оплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Позивач за первісним позовом заявив вимоги про стягнення пені виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, що є меншим за розмір пені, визначений Договором, а саме в розмірі 3 790,53 грн.

Зазначені вище вимоги про стягнення 3 790,53 грн. пені, судова колегія вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченням суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога про стягнення 3% річних у сумі –4 404,07 грн. та17 971,42 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Крім цього, судова колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Чинність Договору та відсутність правових підстав вважати його припиненим з 01.01.2006р. внаслідок не приведення у відповідність до вимог Закону України “Про житлово-комунальні послуги” судом встановлено вище.

Також, є безпідставними доводи щодо розбіжності у кількості спожитої електроенергії за даними постачальника та мешканців.

Як вже було встановлено, визначення обсягу споживання теплової енергії здійснюється розрахунковим способом (п. 5.1 Договору). Наведені постачальником дані щодо обсягу поставленої теплової енергії не перевищують теплові навантаження, встановлені Договором, а тому вказаний обсяг прийнятий судом як вірний.

Споживач просить стягнути з постачальника безпідставно набуті кошти на тій підставі, що розпорядження Київської міської державної адміністрації якими встановлено тарифи на теплову енергію не зареєстровані у Київському міському управлінні юстиції.

Проте, станом на час розгляду справи вищевказані розпорядження Київської міської державної адміністрації є чинними.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в разі прийняття рішень судом про їх скасування (нечинність) споживач не позбавлений права звернутися до суду про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем за первісним позовом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК щодо покладення судових витрат за первісним та зустрічним позовами на відповідача за первісним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний» на рішення Господарського суду м. Києва від 16.06.2011 р. у справі № 6/52 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.06.2011 р. у справі № 6/52 – залишити без змін.

3. Матеріали справи № 6/52 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді