Постанова № 19180983, 03.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2011 № 42/184

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Мальченко А.О.

суддів:

при секретарі:

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»

на рішення господарського суду міста Києва

від 19.07.2011 року (повний текст підписано 29.07.2011 року)

у справі № 42/184 (суддя Паламар П.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ,

до комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», м. Київ,

про стягнення 17024,88 грн.,-

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 представник (дов. №Д07/2011/04/22-17 від 22.04.2011р.),

від відповідача: ОСОБА_2 представник (дов. №044/24-19 від 05.01.2011 р.);

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі ПАТ «Київенерго») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (надалі КП «Спецжитлофонд») про стягнення 15472,26 грн. боргу за спожиту активну електричну енергію, 782,09 грн. пені, 619,16грн. інфляційних втрат, 151,37 грн. трьох процентів річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі №42/184 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 934,83 грн. боргу, 782,09 грн. пені, 619,16 інфляційних втрат, 151,37 трьох процентів річних, 24,87 грн. державного мита, 34,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позову, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду, КП «Спецжитлофонд» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року поновлено строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 26.09.2011 року.

За наслідками судових засідань 26.09.2011 року, 10.10.2011 року та 24.10.2011 року, в порядку статті 77 ГПК України, оголошувались перерви до 10.10.2011 року, 24.10.2011 та 03.11.2011 року відповідно.

На вимогу суду представниками сторін надавались додаткові документи та підписані сторонами акти звірки взаєморозрахунків, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив таку задовольнити повністю, а рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові; представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

03.11.2011 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 11.12.2001 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (правонаступником якого є ПАТ«Київенерго») (в тексті договору - постачальник) та комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (в тексті договору споживач) укладено договір на постачання електричної енергії №30608, за умовами якого постачальник зобовязався продати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за обєктами споживача, а споживач оплатити постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі відповідно до умов, викладених в цьому договорі (а.с.13-21).

Згідно п.п. 2.2.2., 2.3.2., 2.3.3. договору постачальник зобовязався постачати електроенергію як різновид товару на межу балансової належності електроустановок споживача в обсягах, визначених договором, а споживач дотримуватись режиму споживання електричної енергії та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків до договору, оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно додатків до договору (додатки №2, 13).

У відповідності до положень пункту 9.4., договір чинний з дня його підписання та укладений на строк до 31.12.2010 року, при цьому, він вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Додатком №2 до договору сторони погодили порядок розрахунків, за яким визначено, що споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком (а.с.22).

Згідно пункту 7.1. договору облік електроенергії, спожитої споживачем здійснюється згідно з вимогами Правил улаштування електроустановок та Правил користування електричною енергією.

Додатковою угодою №1 від 31.08.2010 року до договору від 11.12.2001 року №30608 сторони дійшли згоди створити новий особовий рахунок №61423099 та зафіксувати сальдо станом на 04.09.2010 року за особовим рахунком №3530608.

З моменту підписання цієї додаткової угоди споживач зобовязався щомісяця 20 числа направляти уповноваженого представника до постачальника для надання акту про використану електричну енергію за визначеними площадками та надавати підписані акт приймання-передачі товарної продукції, акт надання послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та звіряння розрахунків за попередні періоди (а.с. 29).

Додатковою угодою №2 від 31.08.2010 року до договору від 11.12.2001 року №30608 сторони вирішили викласти даний договір у новій редакції згідно з додатком1 до цієї угоди (а.с.30).

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобовязання, які мають ознаки договору поставки та одночасно договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець зобовязується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обовязковим до виконання.

Матеріали справи, а саме наявні копії звітів про використану активну електроенергію, акти приймання-передачі товарної продукції та рахунки-розшифровки за спірний період свідчать, що за період з жовтня 2010 року по березень 2011 року включно, на виконання умов договору, позивачем поставлено, а відповідачем спожито активної електричної енергії на загальну суму 42135,94 грн. (а.с.31-55).

В ході розгляду справи, апеляційному господарському суду були надані акти звіряння розрахунків за активну електроенергію за договором №30608 від 11.12.2001 року по особовим рахункам №61423099 та №3530608, підписані сторонами та завірені печатками товариств, які містять інформацію про те, що по спірному особовому рахунку №61423099 відповідач розрахувався за поставлену активну електроенергію лише у сумі 41201,11 грн., у звязку з чим виникла заборгованість в розмірі 934,83 грн.

Під час апеляційного провадження скаржник не заперечував наявність заборгованості, однак наголосив на тому, що така виникла з вини КП ГІОЦ у звязку з помилковим зарахуванням останнім коштів за даним договором на інший особовий рахунок, відтак на одному рахунку виникла переплата, на другому недоплата.

Дане твердження, колегія суддів вважає не переконливим, оскільки таке не ґрунтується на вимогах матеріального закону.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до пункту 3 розяснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року №02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України», господарський суд припиняє провадження у справі у звязку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку, коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів сплати відповідачем заборгованості у сумі 14537,43 грн., у відповідності до пункту 1-1) частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, на переконання колегії суддів, провадження у справі в частині стягнення 14537,43 грн. основного боргу підлягає припиненню за відсутністю предмету спору (а.с.97-98).

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 934,83 грн. (15472,26 грн. - 14537,43 грн.) нормативно та документально доведений, а тому підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 782,09 грн., інфляційні втрати в сумі 619,16грн. та три проценти річних в сумі 151,37 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта про необхідність перерахування суми пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних у звязку зі стягнення меншої суми боргу, ніж та, яка заявлена з огляду на те, що заборгованість у сумі 14537,43 грн. була сплачена відповідачем після подачі позову та відкриття провадження у справі.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленими статтями 625 Цивільного кодексу України та 230 Господарського кодексу України відповідальності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних у заявлених позивачем розмірах.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

У відповідності до пунктів 1,4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, а саме, щодо припинення провадження в частині суми основного боргу, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, і інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Відповідно до статті43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга КП «Спецжитлофонд» не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі №42/184 необхідно змінити.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у звязку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» на рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі №42/184 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі №42/184 змінити.

Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2011 року у справі №42/184 викласти в наступній редакції:

«В частині стягнення заборгованості в сумі 14537,43 грн. провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Стягнути з комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (04071, м.Київ, вул.Оболонська, 34, код ЄДРПОУ 31454734) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м.Київ, пл.І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 934,83 грн. боргу, 619,16 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 151,37 грн. три проценти річних з простроченої суми, 782,09 грн. пені, 170,25 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.».

3.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

4.Матеріали справи №42/184 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя

Судді