Постанова № 19180796, 28.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2011 № 4/244

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів:

при секретарі:

за участю представників:

від позивачане зявився

від відповідачаОСОБА_1 представник за довіреністю № 08/06 від 08.06.2011,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Транссервіс”

на рішеннягосподарського суду міста Києва від 26.07.2011

у справі№ 4/244 (Борисенко І.І.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”

доПриватного підприємства „Транссервіс”

простягнення 165 183,94 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 165783,94 грн., з яких: 152745,43 грн. заборгованість за лізинговими платежами, 13038,51 грн. - пеня.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2011 позов задоволено частково з відповідача на користь позивача стягнуто 152745,43 грн. заборгованості по лізинговим платежам, в частині стягнення пені відмовлено.

Задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності боргу відповідача за договором фінансового лізингу позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому заявлена сума боргу має бути стягнута з відповідача.

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про стягнення пені заявлена позивачем з пропуском встановленого статтею 232 Господарського кодексу України скороченого строку позовної давності у шість місяців.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство „Транссервіс” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2011 у справі № 4/244 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 152745,43 грн. заборгованості за лізинговими платежами, залишивши без змін рішення в частині відмови у стягненні пені.

Апелянт вважає, що оспорене рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, і що під час винесення рішення мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору по суті не прийнято до уваги той факт, що 16.03.2009 позивачем було направлено відповідачу повідомлення про одностороннє розірвання договору, тому, в силу ч. 3 ст. 615 Цивільного кодексу України, починаючи з 16.03.2009, правовідносини між сторонами щодо фінансового лізингу припинилися; що Додатковою угодою № 2 від 31.05.2010 договір лізингу був розірваний за згодою сторін на підставі п. 8.1 Додатку № 1 до договору лізингу, що не тягне за собою нарахування штрафних санкцій та інших виплат по договору згідно п. 8.4 Додатку № 1 до Договору лізингу, а не відповідно до п. 8.2, 8.2.4, на які послався позивач; що за Додатковою угодою № 2 сторони домовились, що заборгованість за договором лізингу у розмірі 24358,75 грн. погашається за рахунок вартості повернутого предмета лізингу вартістю 130000 грн., тобто заборгованість за договором лізингу згідно Додатковій угоді № 2 була погашена повністю.

Ухвалою від 22.08.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Синиця О.Ф. апеляційну скаргу Приватного підприємства „Транссервіс” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням заступника Голови суду № 0123/2/4 від 13.09.2011 справу № 4/244 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Калатай Н.Ф., суддів Баранця О.М., Синиці О.Ф.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив та просив оспорюване рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

20.03.2008 позивач як Лізингодавець та відповідач як Лізингоотримувач уклали Договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0191/ДЛ (далі Договір лізингу), за умовами якого Лізингодавець придбає у власність Предмет лізингу транспортний засіб, найменування та технічні характеристики якого вказані у Специфікації (Додаток № 2 до Договору лізингу) (далі Предмет лізингу), і надає його Лізингоотримувачеві за плату у тимчасове володіння та користування на умовах Договору лізингу і Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів (Додаток № 1 до Договору лізингу) (далі Правила).

04.04.2008 позивач передав відповідачу Предмет лізингу - сідловий тягач марка IVECO EUROTECH МР440Е43Т за Актом прийому-передачі Предмета лізингу в лізинг.

Згідно п. 5.7 Договору лізингу та Графіку лізингових платежів (Додаток № 3 до Договору лізингу) строк лізингу становить 48 місяців, починаючи з дати Акту прийому-передачі Предмета лізингу в лізинг.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК країни розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 8 Правил сторони передбачили можливість дострокового розірвання Договору лізингу.

Так, згідно п. 8.1 Правил, Договір лізингу може бути припинено (розірвано) за згодою сторін, а також на інших підставах, передбачених чинним законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2010 сторони підписали Додаткову угоду № 2 до Договору лізингу, якою домовились у добровільному порядку на підставі п. 8.1 Правил припинити дію Договору лізингу з 31.05.2010.

Проте, позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача лізингових платежів в сумі 152745,43 грн. та пені в розмірі 13038,51 грн., посилаючись на умови п. 8.2 Правил.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 152745,43 грн. лізингових платежів, з чим колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Згідно пп. 8.2.4 п. 8.2 Правил, на який посилається позивач, якщо заборгованість Лізингоотримувача по оплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів, Лізингодавець має право розірвати Договір лізингу або відмовитись від виконання Договору лізингу в однобічному порядку, без відшкодування Лізингоотримувачу яких-небудь збитків, викликаних цим розірванням або відмовою.

Згідно п. 8.4 Правил, при розірванні Договору лізингу із причин, п.п. 8.2.4 8.2.12, Лізингоотримувач зобовязаний повністю оплатити заборгованість за Договором лізингу, в тому числі: заборгованість за Лізинговими платежами, суми неустойки (штрафів і пені), передбачені в ст. 5 Правил, суму покриття, збитки, понесені Лізингодавцем в результаті такого розірвання Договору лізингу.

Отже, у пп. 8.2.4 Правил йдеться про право позивача в односторонньому порядку розірвати Договір лізингу або відмовитись від його виконання, а у п. 8.4 про правові наслідки таких дій.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Додатковою угодою № 2 від 31.05.2010 до Договору лізингу позивач та відповідач домовились припинити дію Договору лізингу з 31.05.2010 на підставі п. 8.1 Правил - у добровільному порядку, а 31.05.2010 відповідач згідно умов Додаткової угоди № 2 повернув позивачу Предмет лізингу - сідловий тягач марка IVECO EUROTECH МР440Е43Т.

За таких обставин, умови п. 8.2 Правил, якими визначені права позивача як Лізингодавця за наявності певних умов розірвати Договір лізингу або відмовитись від його виконання в односторонньому порядку, на правовідносини сторін в даному випадку не розповсюджуються.

Посилання позивача на виникнення в нього права, як наслідку розірвання Договору лізингу з підстав пп. 8.2.4 п. 8.2 Правил, вимагати згідно умов п. 8.4 Правил лізингу сплати відповідачем заборгованості за лізинговими платежами та суми неустойки (штрафів і пені), передбаченої в ст. 5 Правил, визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з думкою відповідача, що розірвання Договору лізингу за згодою сторін на підставі п. 8.1 Правил не тягне за собою нарахування штрафних санкцій та інших виплат по договору згідно п. 8.4 Правил.

При цьому, норми ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізинг”, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог і якими визначені права та обовязки лізингодавця, перелічених вище обставин, які мають вирішальне значення для справи, не спростовують. Суд першої інстанції помилково вирішив спір сторін виходячи з умов п. 8.2 Правил.

В той же час, пунктом 4 Додаткової угоди № 2 сторони домовились, що сума заборгованості за Договором лізингу у розмірі 24358,75 грн. погашається за рахунок вартості повертаємого Предмета лізингу, яка складає 130000 грн. Заборгованість формується по курсу НБУ (792,51 гривні за 100 доларів США) на дату складання Додаткової угоди № 2.

Тобто, при достроковому, узгодженому Додатковою угодою № 2, припиненні Договору лізингу сторони погодились, що заборгованість відповідача за цим договором становить 24358,75 грн., яка погашається за рахунок вартості Предмету лізингу.

Підписавши Додаткову угоду № 2, сторони погодились на визначені нею умови припинення Договору лізингу і своїх взаємовідносин за ним, з огляду на що, умови п. 10.7 Правил, на який посилається позивач і згідно якого при достроковому розірванні Договору лізингу через будь-які обставини незавершений лізинговий період оплачується Лізингоотримувачем у повному обсязі, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не впливають на вирішення спору по суті, адже за правилами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 152745,43 грн. заборгованості за лізинговими платежами. У задоволенні позову в цій частині має бути відмовлено.

Щодо вимог в частині стягнення пені в сумі 13038,51 грн. слід зазначити наступне.

Згідно п. 5.1 Правил, у разі прострочення встановлених Договором лізингу строків оплати або при частковій оплаті Лізингоотримувач зобовязується не пізніше 3-х банківських днів з дня погашення заборгованості перерахувати на р/р Лізингодавця пеню в розмірі 0,1% від суми, що підлягає оплаті (заборгованості) за кожний день прострочення.

Отже, зобовязання відповідача сплатити пеню за період прострочення у розмірі, обумовленому п. 5.1 Правил, виникає в позивача після дня погашення суми заборгованості, відносно якої пеня нараховується.

Проте, суми боргу, на які позивачем нараховано пеню, відповідачем не сплачувались, а тому, за умовами Договору лізингу, відносно цих сум у відповідача не виникало обовязку сплатити пеню за умовами п. 5.1 Правил.

За таких обставин, вимоги позивача застосувати до відповідача передбачену п. 5.1 Правил відповідальність і стягнути з нього 13038,51 грн. пені є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Незважаючи на підстави відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог позивача в щодо стягнення пені, рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне зясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду Київської області від 26.07.2011 у справі № 4/244 підлягає зміні, в позові Товариству з обмеженою відповідальністю “Елемент Лізинг” відмовляється у повному обсязі. Апеляційна скарга Приватного підприємства “Транс сервіс” підлягає задоволенню.

Судові витрати по справі, в тому числі за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю “Елемент Лізинг”.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Транссервіс” на рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2011 у справі № 4/244 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2011 у справі № 4/244 змінити.

3. В задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” (адреса реєстрації: 03038, м. Київ, вул. М.Грінченка, 4, оф. 130, фактична адреса: 03058, м. Київ, вул. Леваневського, 6 оф. 85, ідентифікаційний код 34832663) на користь Приватного підприємства „Транссервіс” (02099, м. Київ, вул. Сормовська, 18, кв. 5, ідентифікаційний код 32590487) витрати по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 772 (сімсот сімдесят дві) грн. 45 коп.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 4/244.

Головуючий суддя

Судді