Постанова № 19180655, 25.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2011 № 41/168

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Сухового В.Г.

суддів:

при секретарі:

розглянувши апеляційну скаргу Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне»

на рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2011р.

у справі № 41/168 (суддя Спичак О.М.)

за позовом заступника прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі 1) Київської міської ради

2) Головного управління Держкомзему у м. Києві

до Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне»

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування шкоди в розмірі 50889,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління Держкомзему у м. Києві (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне» (далі - відповідач) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та відшкодування шкоди в розмірі 50889.93 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2011 р. у справі №41/168 позов задоволено повністю. Зобовязано Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне» звільнити земельну ділянку площею 0,24 га, що розташована по вул. Л. Руденко у Дарницькому районі м. Києва, Київській міській раді, привівши її у придатний стан. Стягнуто з Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне» на користь Київської міської ради 50889,93 грн. шкоди. Стягнуто з Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне» на користь Державного бюджету України 593,90 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду вмотивовано тим, що відповідачем на надано належних доказів на підтвердження права власності або права користування спірною земельною ділянкою, відповідач використовує її без наявності правовстановлюючих документів, доказів того, що на спірній земельній ділянці розташоване правомірно набуте позивачем нерухоме майно також не надано. У звязку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю. А також, що розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки для земель житлової та громадської забудови становить 50889,93 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі №41/168 від 01.08.2011 р. повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та не відповідає дійсним обставинам справи, винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Так, зокрема скаржник стверджує, що місцевий суд, вирішуючи справу вийшов за межі позовних вимог, оскільки ні прокурором, а ні іншими особами в інтересах яких предявлено позов не заявлялося вимоги про стягнення шкоди на користь КМР. Судом не залучені інші особи до участі у справі, які є землекористувачами спірної ділянки. Суд не вжив передбачених процесуальних заходів для встановлення дійсних розмірів земельної ділянки, оскільки в документах відсутні обміри спірної ділянки. Встановлений відповідачем паркан не є суцільним та має проміжки для забезпечення вільного доступу на ділянку, проте суд цього не зясував. Суд також вирішив питання про права осіб, які не були залучені до справи фізичних осіб-підприємців, які також займають спірну земельну ділянку. Відповідач вважає, що факт самовільного зайняття земельної ділянки та її неправомірного використання відповідачем позивач належними доказами не підтвердив, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам у справі.

Відзиву на апеляційну скаргу прокурором та позивачами не подано.

УхвалоюКиївського апеляційного господарського суду від 16.09.2011р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.09.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2011р. розгляд справи відкладено на 25.10.2011р. Прокурора зобовязано до наступного судового засідання надати суду належно засвідчені копії припису з вимогою до відповідача щодо усунення порушення земельного законодавства та протоколу про адміністративне правопорушення, а у випадку відсутності, надати відповідні письмові пояснення.

У судовому засіданні 25.10.2011р. прокурор та представники позивачів надали усні пояснення, зазначивши, що припис щодо усунення порушення земельного законодавства та протокол про адміністративне правопорушення не складались.

Також, у судовому засіданні 25.10.2011р. представником відповідача подано заяву про залучення до участі у справі у якості третьої особи ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, оскільки предмет спору стосується вказаних осіб, так як на спірній земельній ділянці знаходяться декілька малих архітектурних форм (кіосків), що встановлені на підставі договорів оренди, а рішення у справі може вплинути на права і обовязки вказаних осіб. Прокурор та представники позивачів заперечили проти задоволення вказаної заяви.

Відповідно до вимог ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників учасників судового процесу, вважає, що заява представника відповідача не підлягає задоволенню, оскільки останнім не надано суду доказів того, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши доводи прокурора та представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню з огляду на таке.

12.05.2010 р. управлінням державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у місті Києві складено акт обстеження земельної ділянки № 174/38 та акт А 678/38 перевірки дотримання вимог земельного законодавства, де встановлено, що станом на 12.05.2010 р. ОСББ «Молодіжне» самовільно займає земельну ділянку орієнтовною площею 0,24 га. по вул. АДРЕСА_1, під встановлення металевого паркану на прибудинковій території. Згідно з вказаними документами, також встановлено, що земельна ділянка огорожена металевим парканом, правовстановлюючі документи, передбачені ст. 126 ЗК України, у ОСББ «Молодіжне» відсутні (а.с. 28-29). Зазначені обставини, на думку прокурора, є достатніми підставами для звернення до господарського суду м. Києва з вищезазначеною позовною заявою для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держкомзему у м. Києві, управління державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог заступника прокурора дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог у даній справі, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Частиною 2 ст. 116 цього ж Кодексу, передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Отже, слід дійти висновку, що користування земельною ділянкою державної або комунальної власності є правом особи, що набувається у встановленому нормативно-правовими актами порядку.

Прокурор у своєму позові посилається на самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,24 га та використання її без правовстановлюючих документів, внаслідок чого державі заподіяно матеріальну шкоду.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Для застосування до субєкта господарювання юридичної відповідальності необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового звязку між діями вказаного субєкта та наслідками цих дій, у вигляді заподіяння шкоди.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку посилання прокурора і позивачів, з якими погодився суд першої інстанції, на самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки по АДРЕСА_1, і як наслідок завдання останнім шкоди, є необґрунтованим, оскільки самовільне зайняття можливе за наявності встановлення фактичного використання земельної ділянки. У даному ж випадку, надані суду документи не містять доказів такого використання саме відповідачем.

Крім того, з матеріалів справи, а саме з актів обстеження земельної ділянки № 174/38 від 12.05.2010р. (а.с.28) та перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 678/38 від 12.05.2010р. (а.с.21-22) вбачається, що самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки «орієнтовною площею 0,2400 га» полягає у встановленні ним металевого паркану на прибудинковій території. Проте, у вказаних актах відсутні відомості яким саме чином вказана земельна ділянка використовується відповідачем. Крім того, відсутні відомості щодо фактичної площі спірної ділянки та періоду її зайняття, про суміжних землекористувачів, про наявність чи відсутність доступу на цю ділянку, і у звязку з цим можливість або неможливість її використання власником. Також не зазначено, яким саме чином встановлення несуцільного металевого паркану порушує права та інтереси власника або встановлений законом порядок користуванням землями державної та комунальної власності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановлюючи обставини, що мають значення для вирішення даного спору, не врахував, що від наявності підтвердження вказаних обставин напряму залежить кваліфікація вчинених відповідачем дій саме як «самовільне зайняття земельної ділянки» і, як наслідок, здійснення правильного розрахунку можливої шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття та неможливості використовувати земельної ділянки її власником. Тобто, фактично наявності правових підстав для задоволення матеріальної частини поданого у даній справі позову щодо стягнення шкоди у розмірі 50889,93 грн.

Також колегія суддів зазначає, що згідно пункту 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 року № 110 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року № 963” підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок за умови доведеності даного факту, є вказані документи в їх сукупності, оскільки саме такі документи можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Наразі, з перелічених документів, у матеріалах справи наявні лише акт обстеження земельної ділянки № 174/38 від 12.05.2010р. (а.с.28) та перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 678/38 від 12.05.2010р. (а.с.21-22).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2011р. прокурора було зобовязано надати суду належно засвідчені копії припису з вимогою до відповідача щодо усунення порушення земельного законодавства та протоколу про адміністративне правопорушення для підтвердження позовних вимог. Однак вказані документи на день розгляду справи суду надані не були. Письмових пояснень з цього приводу прокурором не подано. В судовому засіданні прокурор та представник Держкомзему пояснили, що такі документи не складалися.

Отже, докази складення протоколу про адміністративне правопорушення та припису з вимогою усунення порушення земельного законодавства щодо самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні і ні прокуратурою, ні позивачами суду не надані. Не надано і постанови про накладення адміністративного стягнення на відповідача за вказане порушення.

Відповідно до п. 4.1.1 рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 року № 04-06/15 “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства” у питанні про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на неї не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільне її зайняття.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що у даній справі ні прокурором, ані позивачем не доведено наявності фактичного користування земельною ділянкою відповідачем.

За вказаних обставин використання земельної ділянки без документів, передбачених ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, при відсутності протоколу про адміністративне правопорушення, припису з вимогою усунення порушення земельного законодавства, постанови про накладення адміністративного стягнення не є підставою для висновку про самовільне зайняття земельної ділянки та стягнення шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Таким чином, прокурором та позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.

Крім того, у частинах 1 і 4 ст.42 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001р. (зі змінами і доповненнями) прибудинкова територія це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Представник відповідача ОСББ «Молодіжне» в судовому засіданні пояснила, що відповідач не має на даний час акту на право власності чи користування земельною ділянкою, а також відповідних проектів розподілу території та землевпорядної документації, проти чого не заперечили прокурор та представники позивачів.

За таких обставин не можливо встановити чи належить спірна земельна ділянка до прибудинкової території будинку ОСББ»Молодіжне», чи ні.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що застосування до відповідача цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності за умови відсутності доказів існування підстав для застосування такої відповідальності не є правомірним та суперечитиме вимогам Конституції України та Законів України. Відповідно, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог і в частині стягнення з відповідача шкоди у сумі 50889,93 грн.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не враховано таке.

По перше, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність у планах схемах земельної ділянки, зображених на акті обстеження від 12.05.2010р. № 174/38 та акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 678/38 від 12.05.2010р., відомостей про наявність на земельній ділянці металевого паркану, його площі, особливостей розміщення та конструкції. Зображення ж на планах схемах не містять доказів наявності вказаного паркану у схематичному вигляді.

По-друге, з доданого до позовної заяви плану земельної ділянки (а.с.25) вбачається, що він є додатком до договору оренди з ФОП ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 (другий кіоск) з позначкою «земельна ділянка, яку захопило ОСББ «Молодіжне» в особі в.о. голови правління Антонюка С.С.». Зазначене, фактично свідчить про наявність на спірній земельній ділянці іншої споруди (малої архітектурної форми) у вигляді кіоску загальною площею 20 кв.м. та користування цією земельною ділянкою третьою особою, тоді як позов предявлено саме до відповідача, а не до вказаної третьої особи.

По-третє, у своєму позові прокурор також посилається на те, що ОСББ «Молодіжне» не оформило «право власності або право користування земельною ділянкою загальною площею 0,24 га по АДРЕСА_1, що використовується ним для розміщення автостоянки» (а.с.13).

По-четверте, як вбачається зі змісту пояснень Київської міської ради, позивача у справі (а.с.40), останній вказує на те, що «використання ТОВ «Автопарк-сервіс 2005» земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 здійснюється без документів, що посвідчують право користування».

Вказані обставини, на думку колегії суддів, мали б бути враховані судом першої інстанції при вирішенні даного спору, оскільки існування факту користування спірною земельною ділянкою третіми особами, а не відповідачем у даній справі, може виключати застосування до нього господарсько-правової відповідальності, а також ставить під сумнів правомірність та обґрунтованість вимог про стягнення шкоди.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, дійшовши помилкового висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог у даній справі.

Оскільки заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю, на підставі ст. 49 ГПК України витрати відповідача зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 296,95 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Щодо твердження відповідача про позбавлення його можливості надати суду документальні докази та обґрунтовані заперечення щодо позовних вимог, у звязку з тим, що суд розглянув справу у відсутності представника відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Справа перебуває у провадженні суду з 19.05.2011р., тобто з моменту винесення ухвали про відкриття провадження. Цією ж ухвалою відповідача зобовязано надати суду відзив на позову заяву, пояснення по суті позову та відповідні докази (а.с.1).

Як вбачається з матеріалів справи, вказану ухвалу суду від 19.05.2011р., 25.05.2011р. отримав особисто голова правління ОСББ «Молодіжне» Букрєєв М.І. під розпис згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.4).

Ухвалою господарського суду від 30.05.2011р. розгляд справи відкладено на 20.06.2011р.у звязку з неявкою в судове засідання представників сторін, а також необхідністю витребування додаткових доказів. Відповідача зобовязано виконати вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 19.05.2011р. (а.с.48).

20.06.2011р. голова правління ОСББ «Молодіжне» Букрєєв М.І. був присутній у судовому засіданні та надав усні пояснення по суті спору. У судовому засіданні оголошено перерву до 01.08.2011р., про що голова правління ОСББ «Молодіжне» Букрєєв М.І. повідомлений під розписку (а.с.66).

У судове засідання 01.08.2011р. представник відповідача не зявився. З матеріалів справи вбачається, що відомостей про причини неявки у судове засідання вони не містять. Крім того, станом на 01.08.2011р. представником відповідача не виконано вимоги ухвали від 19.05.2011р. не подано суду відзиву на позову заяву та відповідних доказів. Клопотань про неможливість подання вказаних документів матеріали справи не містять і відповідач про їх існування не заявляв.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача було достатньо часу на реалізацію свої процесуальних прав у даній справі, а саме подання відзиву на позов та доказів, які б спростовували позовні вимоги, проте представник вказаним правом не скористався.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач не був позбавлений відповідно до положень ст.28 ГПК України направити свого представника для захисту своїх інтересів.

Згідно з приписами ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до статті 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Статті 75, 77 ГПК України не покладають на суд обовязку відкладати розгляд справи у випадку неявки відповідача повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи. Оскільки, зокрема ст.77 ГПК України передбачено право господарського суду відкласти розгляд справи у випадку, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Проте, відповідних клопотань та доказів неможливості вирішити спір у судовому засіданні 01.08.2011р. відповідачем не подавалось.

При цьому, колегія суддів враховує зміст, наданої відповідачем копії листа підприємства «Укрпошта» від 16.08.2011р., згідно з яким вручення електронного повідомлення адресованого господарському суду м. Києва від 29.07.2011р. о 14-15 год. не «надалось можливим, оскільки від отримання зазначеного електронного повідомлення в канцелярії господарського суду відмовилися». Однак, з вказаного листа підприємства звязку не вбачається зміст повідомлення, що надсилалось відповідачем до господарського суду.

Копії ж самого повідомлення (тексту повідомлення, листа тощо) з вказівкою на неможливість відповідача бути присутнім у судовому засіданні 01.08.2011р. через хворобу, відповідачем не надано. Тому у апеляційної інстанції відсутні підстави вважати вказаний документ належним та допустимим доказом завчасного повідомлення господарського суду про поважність причин неявки представника відповідача.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція вважає, що місцевий господарський суд вирішуючи 01.08.2011р. спір по суті за відсутності належно повідомленого відповідача, діяв у відповідності до вимог ГПК України.

За вказаних обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду м. Києва від 01.08.2011р. у справі № 41/168 скасуванню.

Керуючись ст. ст. 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне» на рішення господарського суду м. Києва від 01.08.2011р. у справі № 41/168 задовольнити.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 01.08.2011р. у справі № 41/168 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у позові заступнику прокурора Дарницького району міста Києва до Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне» відмовити повністю.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Молодіжне» (код 25882107) 296,95 грн. витрат зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 41/168 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст складено та підписано 25.10.2011р.

Головуючий суддя

Судді

28.10.11 (відправлено)